ПЛАНИ – О. ПУШКІН, М. ЛЕРМОНТОВ, М. ГОГОЛЬ – ВІД РОМАНТИЗМУ ДО РЕАЛІЗМУ. РЕАЛІЗМ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ – 9 клас
Характеристика Печоріна, героя роману М. Лєрмонтова “Герой нашого часу”
I. Печорін – герой часу Лєрмонтова. (Чому Лєрмонтов назвав свій роман “Герой нашого часу”? Поетові не дуже поталанило з часом появи на світ. Лише 15 років різниці було між датами народження двох великих поетів – Пушкіна і Лєрмонтова, але вони стали героями різних епох. Пушкін зростав в атмосфері очікування реформ, які гуманізують суспільство. Лєрмонтову дісталися часи поліцейського міжчасся, що стали реакцією на повстання декабристів.
М. Лєрмонтов був дуже активною людиною, прагнув діяльності. Він писав, що мав бажання зробити кожен день безсмертним, він не може зрозуміти, що означає “відпочивати”. Він шаленів від бездіяльності і розтрачував сили на дуелі, гучні застілля та гусарські пустощі. Таким був і персонаж лермонтовського роману – віддзеркалення думок і почуттів автора, герой часу бездіяльності.)
II. Характеристика Печоріна.
1. Суперечлива зовнішність героя. (Печорін, як і його автор, змушений жити подвійним життям: справжній – для щоденника і віршів (як Лєрмонтов) і той, якого бачать усі. Це не могло не відбитися на зовнішності героя.
“Розгледіти” Печоріна докладно у читача з’являється можливість очима героя повісті “Максим Максимович”, спостерігача уважного і проникливого. Саме він звертає увагу на суперечності в зовнішності героя. На перший погляд, здається, що він – молода людина. Але те, як згинається його стан, коли герой сідає, зморшки під очима і погляд людини, яка багато страждала, змінюють перше враження. Очі героя не сміються, коли сміється він. Можна сказати і про суперечливість в одязі: в ньому відбиток звичок і цивілізованої людини, і такої, якій байдуже, як вона виглядає.)
2. Суперечливість поведінки героя. (Суперечлива й поведінка героя. Той самий Максим Максимович свідчить, що часто спостерігав дивні речі. Інколи Печорін проводив на полюванні багато часу в найнесприятливіших погодних умовах, і на його здоров’ї це ніяк не позначалося. А іноді Григорій Олександрович після легкого протягу запевняв, що застудився. Дивувало старого вояка і те, що Печорін здригався від стукоту віконниць, хоча Максим Максимович бачив, як молодий офіцер сам на сам ходив на кабана.)
3. Характер героя:
А) невдоволеність життям (Характер героя також був складним. Читаючи повісті роману “Герой нашого часу”, уважний читач помічає прагнення Печоріна дистанціюватися від суспільства, стати начебто над ним. У чому причина? Відповідь очевидна: героя, розумного, начитаного, здібного, з блискучою освітою не влаштовує ницість почуттів, дріб’язковість інтересів, метушня оточуючих. Він прагне діяльності, заради якої дані йому сили і здібності. Але немає поля діяльності для таких, як він. Російський літературний критик В. Бєлінський справедливо зазначив, що Печорін – егоїст, але егоїст, який страждає.)
Б) суперечливість характеру героя (У Печорині дивовижним чином сплелося добро і зло. Герой, який руйнує життя “мирних контрабандистів”, здатний пожаліти сліпого хлопця і безжально засудити себе за те, що вдіяв. Печорін відштовхує люблячу Белу своєю байдужістю, але ледь не втрачає розум після її смерті. Григорій Олександрович здатний на співчуття до Мері, кохає Віру, відчуває приязнь і довіру до лікаря Вернера. Але, попри всі позитивні риси, він залишає за собою зруйновані долі, трупи і неприязнь оточуючих.)
4. Печорін – рефлексуючий герой. (Печорін нічого не сприймає на віру: усе він піддає сумніву, розкладає по полицях. Такому самому ретельному аналізу він піддає і власну душу. У цьому самоаналізі – його прагнення до самопізнання, спроба зрозуміти людей, знайти сенс життя, суть призначення людини на землі. Йому не позаздриш, бо кожен вчинок аналізується найсуворішим суддею – ним самим. І вирок цього судді завжди безпристрасний і суворий.)
ІІІ. Ставлення автора до Печоріна. (Лєрмонтов розуміє свого героя, тому що в ньому багато від самого автора. А автор, як ніхто, знав, що такий характер є продуктом епохи, у якій сформувався. Саме тому роман і був названий – “Герой нашого часу”, часу М. Ю. Лєрмонтова.)
Зв’язок повісті Гоголя “Шинель” з поетикою романтизму
І. Співіснування реалізму та романтизму в літературі XIX століття. (У літературі не буває чітких меж: ані між літературно-історичними епохами, ані між літературними напрямами. Тому так і склалося в російській літературі, що упродовж 30-
40-х років реалізм співіснував з романтизмом, часто в межах творчості одного письменника. Одним із таких письменників був Микола Васильович Гоголь.) Реалізм та романтизм у повісті М. Гоголя “Шинель”. (Повість М. Гоголя “Шинель” літературознавці визначають як твір реалістичний. Але заради справедливості слід зазначити, що в творі зберігся зв’язок і з романтичною поетикою.)
1. Реалістичні риси повісті Гоголя “Шинель”:
А) Реалістично змалювання Гоголем сучасного йому російського суспільства. (Повість будується на реалістичних засадах і несе на собі відбиток специфіки російської реалістичної прози: загострений соціально-критичний пафос. І характер свого героя автор намагається пояснити впливом на нього соціального середовища.
Акакій Акакієвич Башмачкін – дрібний чиновник, який працює писарем у петербурзькому департаменті. Він у чині титулярного радника – дуже низькому на кар’єрній драбині російського чиновництва – зарплатня мізерна, привілеїв немає. Життя героя одноманітне і буденне, зовнішність жалюгідна, особисте життя відсутнє, колеги з нього знущаються. Зміст життя Башмачкіна – переписування службових паперів, якому він віддається ревно і з любов’ю.
Перед читачем постає реалістична картина сучасного Гоголю російського суспільства. У ньому – протиставлення світу башмачкіних і “значних осіб”. У світі башмачкіних царює приниженість, жалюгідне існування на зарплатню, якої ледве вистачає на життя. А на придбання найнеобхіднішого коштів не вистачає. У цьому світі існують майстри на кшталт Петровича. Вони вміють продовжити життя речі, яку в світі “значних осіб” посоромилися б використати на миття підлоги. Лише в світі башмачкіних деякі “модні претензії” з’являються після багатьох жертв – відмов від немалої кількості обідів та гулянь, а вінцем розваг вважають посиденьки з колегами за чаєм з копійчаними сухарями та тютюном із довгих чубуків. З усією безжальністю реаліста Гоголь змальовує процес знищення особистості чиновно-бюрократичною системою, яка відбирає бажання, витягує з людини інтерес до життя, перетворює на щось без особливих прикмет, нездатне на найменше напруження мозку.
У світі “значних осіб” царює чиношанування та пристосовництво, спроби надати собі поважності та значущості, байдужість до людини нижчої чином і зручні крісла для беззмістовних розмов.)
Б) Майстерне відтворення Гоголем “типового характеру” у “типових обставинах”. (Гоголь майстерно відтворює типовий характер свого героя, який існує в типових обставинах. Башмачкін продовжує галерею “маленьких людей”, започатковану російською реалістичною літературою. Він справді типовий для свого середовища – бідний, принижений і безправний. Щодо середовища, то воно також є типовим. Про це свідчить хоча б такий факт, що письменник не називає департаменту, в якому служить герой, перетворюючи його на уособлення всіх департаментів не лише Петербурга, а й усієї Російської імперії. Ретельно виписані інтер’єри, зовнішність героїв, їхня манера розмовляти так, як було заведено в часи Гоголя, – все це типові ознаки середовища чиновництва.)
2. Романтичні риси повісті Гоголя “Шинель”:
А) Втручання потойбічних, фантастичних сил у події фіналу повісті. (Поряд з реалістичними рисами повісті можна помітити й елементи романтичної поетики. Типово романтичним є фінал повісті.
Згадаємо деякі фрагменти сюжету. Після вечірки з колегами Акакій Акакієвич на темній вулиці втрачає нову шинель, яку забирають грабіжники. Після декількох спроб добитися справедливості і повернутивкрадене Башмачкін зустрічається зі “значною особою”. Наляканий до смерті розмовою з чиновником-хамом, титулярний радник помирає. А в Петербурзі з’являється привид померлого. Він відбирає шинелі у тих, кому не щастить зустріти його на темній вулиці. Цей момент появи привида і є типово романтичним, адже саме романтики захоплювалися фантастикою, робили героями творів представників потойбічних сил.)
Б) Конфлікт між мрією та дійсністю у повісті. (Романтичним можна вважати також конфлікт повісті. Це, безперечно, конфлікт між мрією та дійсністю. У реальності чиновник Башмачкін – особа непримітна, жалюгідна і принижена. Його пристрасна мрія має цілком реальне вираження – нова шинель. Саме вона є символом мрії, хоч як комічно це виглядає. Можна казати і про ге, що Гоголь намагався пародіювати прийоми романтичної поетики, але й таке трактування не заперечує їх присутності в творі.)
III. Висновки. (Усе сказане доводить, що в повісті М. Гоголя “Шинель” поєднуються реалістичні прийоми зображення дійсності з елементами романтичної поетики.)
(1 votes, average: 5.00 out of 5)