Пієлонефрит
Пієлонефрит – це одностороннє або двостороннє бактеріальне запалення ниркових мисок і паренхіми нирок. У 10% дітей захворювання стає хронічним. У свою чергу, у 5-20% дітей з хронічним пієлонефритом розвивається зморщування нирок, і у Уз з них хвороба переходить у стадію хронічної ниркової недостатності, приводячи до уремії. Пієлонефритом частіше хворіють дівчинки.
Інфікування нирок відбувається частіше гематогенним шляхом. Проте можливі інфікування з уретри і сечового міхура або лімфогенне інфікування з кишечника. Недостатня гігієна зовнішніх статевих органів у хлопчиків і дівчаток також може стати причиною пієлонефриту. Збудники зазвичай ті ж, що і при інфекції сечовивідних шляхів.
Інфікування нирок і утруднення відтоку сечі може виникнути на тлі запалення або аномалії сечовивідних шляхів, ниркових мисок. У патогенезі захворювання мікробний фактор має значення при аномаліях нирок і сечовивідних шляхів і при метаболічних нефропатіях. З сечового міхура інфекція може поширюватися вище за рахунок міхурово-сечовідного рефлюксу, існує і піелоренальний рефлюкс.
Захворюванню на пієлонефрит можуть передувати респіраторні та інші інфекції, кишкові диспепсії. Для дітей раннього віку характерний гострий початок.
При гострому пієлонефриті стан дитини може бути важким за рахунок лихоманки і вираженій інтоксикації. Лихоманка часто висока і має септичний характер. Діти раннього віку відмовляються від їжі, з’являється блювота. Нерідко настає зневоднення. Дизурія – не обов’язковий симптом. Діти старшого віку можуть скаржитися на болі в животі або попереку, головні болі.
Хронічний пієлонефрит може бути і первинним (на тлі інфекції), і вторинним (на тлі обструкції сечовивідних шляхів або дісметаболіі). Хронічний пієлонефрит може виявлятися тільки сечовим синдромом. Однак можливі й загострення: підвищення температури, болі в животі, дизурія. При цьому відзначаються головний біль, блідість, стомлюваність, поганий апетит. При затяжному перебігу пієлонефриту (протягом декількох років) діти відстають у рості.
Диференціальна діагностика заснована на дослідженнях сечі: загальному аналізі сечі, дослідженнях по Нечипоренко та Аддіс-Каковскому. У нормі в пробі за Нечипоренком лейкоцитів не більше 2000, по Аддіс-Каковскому – 2 000 000.
Проводять посів сечі (не менше 3 разів з визначенням бактеріурії). Бактеріурія не повинна перевищувати 100 000 колоній в 1 мл сечі (для дітей раннього віку – 30000 в 1 мл сечі).
Проводять аналіз сечі за Зимницьким і пробу Реберга. При біохімічному дослідженні крові визначають білок і його фракції, рівні сіалових кислот, креатиніну та азоту сечовини.
У комплексне діагностичне дослідження включають УЗД нирок, внутрішньовенну урографію і цистографию. Іноді проводять радіоізотопне дослідження нирок.
Гострий пієлонефрит закінчується одужанням 82-90% хворих, хронічний пієлонефрит – 35% хворих. Хронічний пієлонефрит протікає із загостреннями, можливо латентний перебіг.
Вихід пієлонефриту в хронічну ниркову недостатність і зморщування нирки можливі при будь-яких формах хронічного пієлонефриту.
У гострий період необхідний постільний режим. У харчуванні обмежують солоне, смажене, прянощі. Часто чергують дні з жирної та рослинною їжею. Зазвичай рекомендують стіл № 5 з обмеженням солі до 2-3 г на добу.
У стадії ремісії пієлонефриту призначають антибіотики, нітофурани, препарати налідиксової кислоти.
Антибактеріальну терапію при первинному пієлонефриті проводять протягом 1,5-3 місяців. При хронічному пієлонефриті призначають препарати хінолінового ряду.
Обструктивний пієлонефрит лікують хірургічно, нормалізуючи відтік сечі.
Рекомендують також санаторно-курортне лікування. Добре себе зарекомендувало лікування травами.
Хворого з пієлонефритом звільняють від фізкультурних занять у школі, але лікувальною гімнастикою він може займатися.
Хворі на хронічний пієлонефрит знаходяться під спостереженням лікаря-нефролога не менше 3 років і знімаються з обліку після досягнення стійкої ремісії, підтвердженої аналізами сечі.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)