Пісня про незнищеність краси – Леся Українка (1871-1913) – Українська література 10-х років
Драма-феєрія “Лісова пісня” (1911) належить до шедеврів світової драматургії. Цей твір, що “як чарівний заквітчаний острів, височіє в творчій спадщині Лесі Українки” (Максим
Василь Касіян. Лукаш і Мавка. 1953
Рильський), не виник несподівано. До його появи поетеса готувалася ще у дитинстві, коли вперше почула про мавок і потай від усіх “в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс… і там ждала, щоб мені привиділася Мавка”. У листі до матері Леся зізнавалася: “3чарував мене цей образ на весь вік”. Текст “Лісової пісні” буквально “дихає” пахощами Волині, в котру Леся закохалася ще малою дитиною (“Ой, чи так красно в якій країні, / Як тут, па нашій рідній Волині/” – написала вона в дитячій ідилії “Вечірня година”, присвяченій “коханій мамі”). Волинь поетеса трактувала як “найрідніший край”, що надто рано став для неї “втраченим раєм”. Лесина туга за “сторононькою рідною” знайшла найвишуканіший, найдовершеніший мистецький вираз у тексті “Лісової пісні”. Творчий геній поетеси явив світові українську Волинь у двоєдиності світу реального і світу природи, світу звичайних людей і світу фантастичних істот.
Дванадцять днів праці натхненно писала Леся Українка твір про волинські ліси: “Сього літа, згадавши про їх, написала “драму-феєрію” на честь їм, і вона дала мені багато радощів, хоч я й відхорувала за неї. Се драма-казка, за термінологією Гауптмана (так він зве свій “Потоплений дзвін” ). але я не знаю, як би се могло по-нашому зватись. Чи Ви знаєте, що я дуже люблю казки і можу їх видумувати мільйонами? А от досі не одважувалась писати!” (лист до Агатангела Кримського від 27 жовтня 1911 року).
Основний конфлікт драми-феєрії (а він має філософсько – психологічний характер) реалізується у боротьбі за світлу високу мрію, і ця боротьба єднає все найкраще в природі та людині. Образ Мавки втілив роздуми письменниці про роль краси і вірності, про роль мистецтва у пробудженні духовних сил людини, у її піднесенні до розуміння власного призначення на землі.
Композиційно твір складається з прологу і трьох дій. Пролог вводить читача у світ казки, в якій діють фантастичні істоти. Пролог же містить у зародку вияви усіх конфліктів, реалізованих у драмі. Сюжет твору становить історія кохання Мавки і Лукаша. У першій дії (“весняній”) показано зародження, розвиток і цвітіння кохання. У другій дії (“пізнє літо”) відбувається зав’язка конфлікту і перипетії кохання: в душі Лукаша одночасно в’януть поезія і любов до Мавки. Внутрішня роздвоєність хлопця зумовлена його ваганням між мрією і буденщиною, між поезією і прозою, зрештою, між Мавкою і Килиною, з-поміж яких одна – це свято високості й краси, а інша – проза буднів. У кінці другої дії настає кульмінація: Лукаш зраджує Мавку і сватає Килину, його вибір “штовхає“ Мавку в обійми Того, що в скалі сидить.
Валерій Франчук. “Лісова пісня”
Особливість сюжетної побудови “Лісової пісні” виявляється у наявності двох кульмінаційних вершин, адже після першої кульмінації події не йдуть на спад. І третя дія (“пізня осінь”) виявляє колосальну боротьбу пристрастей: Лукаш обертається вовкулакою і знову стає людиною, Килина заклинає Мавку, перетворивши на вербу. Ці метаморфози, характерні для казкового жанру, вінчає така ж казкова перемога добра над злом, вічного над тлінним, бо смерть подолана всеперемагаючою силою кохання, а вогонь очищує людину, звільняє її від буденного. Розв’язка драми-феєрії оптимістична: краса є вічна, як світ. Твір завершується розлогою ремаркою-епілогом: звучить “переможний спів кохання”, “зимовий день зміняється в ясну, місячну весняну ніч”, яка єднає у пориві любові Мавку й Лукаша. Заметіль білого цвіту переходить у сніговицю. Коли вона минає, видно нерухомого Лукаша з усміхом щастя на устах.
Отже, кожна частина “Лісової пісні” своїм настроєм співвіднесена з певною порою року, зміна якої ілюструє зародження, розвиток і згасання почуттів і переживань Мавки та Лукаша. У композиції жодної української драми до “Лісової пісні” природа не відігравала такої вагомої ролі. У драмі – феєрії ремарки сприймаються як поезія у прозі: “Провесна. По узліссі і на галявині зеленіє перший ряст і цвітуть проліски та сон-трава. Дерева ще безлисті, але вкриті бростю, що от-от має розкритись. На озері туман то лежить пеленою, то хвилює од вітру, то розривається, одкриваючи блідо-блакитну воду”. Дослідники драми називають ремарки “Лісової пісні” кращими в українській літературі пейзажами. Новаторство Лесі Українки у змалюванні природи в “Лісовій пісні” виявляється у синтезі різних мистецтв, своєрідному кінематографічному ефекті, що передбачає швидку зміну звуків, рухів і навіть часу.
Природа в драмі-феєрії відбиває багатство кольорів різних пір року, вона “забарвлена” і “озвучена”: кують зозулі, витьохкують солов’ї, “поривчасто зітхає” вітер, “очерет перешіптується з осокою”. Персоніфікація природи сягає у творі усіх образів: Водяник, обидві Русалки, Мавка, Лісовик мають людський вигляд, мову, звички, характер. У їхньому царстві панують свої закони, і людині не слід втручатись туди, не маючи необхідних знань. Це стверджує авторка образом дядька Лева – гармонійної ланки єднання мудрої людини з прекрасною і мудрою природою, в котрій ніщо не гине, лише переходить в інші форми чи виміри: “Легкий, пухкий попілець / ляже, вернувшися, в рідну землицю, / вкупі з водою там зростить вербицю, – / стане початком тоді мій кінець”. Так стверджена вічність життя у природному світі.
“Етап, на якому Леся Українка творила “Лісову пісню”, я називаю не літературним символізмом, а просто символічним мисленням”, – писав Микола Євшан. “Дар мислення символами” вважав він органічною і виразно індивідуальною рисою письменниці. Фольклорно-міфологічний образ лісової русалки у драмі-феєрії поетично узагальнений. Мавка у Лесі Українки – символ високої людської мрії, символ торжества правди над кривдою, уособлення духовності й краси. Мавка – істота міфологічна, створена народною фантазією. Портрет Мавки виписаний у ремарках із дотриманням фольклорних традицій змалювання цього персонажа: “ясно-зелена одежа”, “розпущені чорні, з зеленим полиском, коси”. У сприйнятті Лукаша Мавка виглядає, “як дівчина… ба ні, хутчій як панна, І бо й руки білі, і сама тоненька, / і якось так убрана не понаськи”. Зауважує хлопець і мінливість кольору її очей: “тепер зелені… а були, / як небо, сині… О! тепер вже сиві, / як тая хмара… ні, здається, чорні, / чи, може, карі”. Портретна характеристика відіграє велику роль у розкритті внутрішнього світу Мавки. У першій дії закохана Мавка постає ” наче лісова царівна у зорянім вінку на темних косах”. У другій – спочатку одягнена в буденний одяг сільської дівчини, бо стає покірною Лукашеві та його матері, а наприкінці дії міняє сірий стрій на багряний, та не може приховати смертельної блідості обличчя (“Яка страшна!” – вигукує Лукаш і обирає Килину за супутницю життя). В останній дії “Лісової пісні” постать Мавки “чорніє” на тлі білої стіни: контраст барв увиразнюється пучечком калини на грудях дівчини. Ця кольорова гама (чорне – біле – червоне) визначає психологічний настрій, окреслює болючі переживання Мавки. Мавка – символ прекрасної мрії, поезії, краси.
Н. Лопухова. Ілюстрація до драми-феєрії “Лісова пісня”. Гравюра. 1970
Образ Мавки романтичний. І це найбільш помітно зі своєрідного освітлення, яке супроводжує її у творі: зоряний вінок – поцілунок Лукаша (“зірка в серце впала”) – “огнисте диво” сталось (Мавка покохала) – “всі зорі / погасли і в вінку, і в серці” (зрада Лукаша) – “вогнем підземним / мій жаль палкий зірвав печерний склеп” (вирвалася від Марища). В останньому монолозі Мавки образом вогню утверджується безсмертя душі: “О, не журися за тіло! / Ясним вогнем засвітилось воно, / чистим, палючим, як добре вино, / вільними іскрами вгору злетіло…”. Такий підхід до змалювання суті образу Мавки не є випадковим: поетеса-неоромантик мислила і відчувала образами зорі, вогню, іскри, світла. В образі Мавки органічно сполучено емоційне і раціональне, поетичний зміст з філософським. Так, Мавка зрозуміла мову Лукашевої сопілки краще, ніж він сам: “Я тебе за те люблю найбільше, / чого ти сам в собі не розумієш, / хоча душа твоя про те співає / виразно-щиро голосом сопілки”. Однак вона так і не навчилась розуміти мову буднів, в яких панують корисливість, лицемірство. До самого кінця Мавка залишається ідеально чистою, щирою і незрадливою. Благородство лісової дівчини виявляється у багатьох вчинках: вона ранить руку серпом, аби ціною її крові Русалка Польова пожила бодай ще день; заступає Злидням дорогу до Кнлиннної хати; вертає Лукашеві людську подобу.
Образом Мавки авторка ствердила гасло свого життя: “Ніяка туга краси перемагати не повинна” (так учить Мавку Лісовик, картаючи за те, що “покинула високе верховіття”, що “спустилась” до “служебки”, що “працею гіркою / окрайчик щастя хтіла заробити / і не змогла…”). Це основний принцип “неоромантизму” – гармонійна єдність художнього ідеалу з життєвою правдою. Його авторка практично реалізувала у “Лісовій пісні”.
Антиподами Мавки в ідейному і художньому аспектах є Килина і мати Лукаша. Конфлікт драми рухає зіткнення цих двох протилежностей. Лукаш же опиняється між двох сил і, не знайшовши свого місця у світі, зазнає найбільшої людської трагедії – роздвоєння душі.
Мати Лукашева не вміє тішитися красою природи, не розуміє синового дару і не потребує його сопілкових мелодій (“все грай та грай, а ти, робото, стій!”). Вона уже втратила чоловіка і дочку, а тепер з ласки брата (дядька Лева) хоче розжитися якимсь добром (городом і хатою) і побачити сина господарем. Стара і спрацьована, вона чекає “робітної” невістки і родинних змін на краще. Звісно, обмежена клопотами сірої буденщини жінка вороже сприймає Мавку, не розуміє її краси, тим більше внутрішньої. Їй більше імпонує Килина “вдовиця моторненька”, хазяйновита, дебела й міцна, котра знає, як догодити майбутній свекрусі, тому вмить вижинає ниву, хвалиться молочною коровою “турського заводу”, відверто залицяється до Лукаша, граючи здоровою силою, в надії на одруження і статки.
Лукаш – натура роздвоєна. З одного боку, він добрий, слухняний син і племінник, типовий поліський хлопець, а з іншого – наділений від природи поетичною натурою, котру Мавка відразу відчула, побачила красу його душі: “той цвіт від папороті чарівніший – / він скарби творить, а не відкриває”. Біда Лукашева у тому, що не зміг розвинути свій поетичний дар, не зміг, як каже Мавка, “своїм життям до себе дорівнятись”, безжалісно потоптав дивоцвіт справжнього кохання – і опинився на пожарищі.
Василь Перевальський. Ілюстрація до “Лісової пісні”
Тема мистецтва, що хвилювала Лесю Українку упродовж усього життя, у творі розгортається через взаємини Мавки і Лукаша. В алегоричному образі Лукаша письменниця показала, як важко бажане зробити дійсним, як реальне життя заглушає мрію, спиняє романтичний порив у блакитні високості, як засмоктує людину буденщина. Однак голосом його ж таки сопілки у фіналі твору вона ствердила: убити мрію – неможливо! Згоріло Мавчине тіло, але любов Лукаша подарувала їй невмирущу душу.
“Утвердження людської мрії, хвали високим, благородним почуттям, віра в перемогу краси життя над мороком мертвеччини – такий зміст втілюють образи “Лісової пісні” (Іван Денисюк) – твору, в якому лірика, епос і драма злились у благородний сплав, де гармонійно поєднались реальність, міф і казка, простота й вишуканість стилю і глибина думки.
Вершинний твір Лесі Українки реалізував її давнє поетичне пророцтво: “Бажаю так скінчити я свій шлях, / як починала: з співом на устах!”.
Словниковії робота. 1. Запам’ятайте новий термін.
Драмафесрія (франц. fee – фея) – один із жанрових І різновидів драми, якому властивий фантастично-казковий і сюжет, неймовірні перетворення. У такій драмі поряд з і людьми виступають фантастичні істоти.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)