ПІСНЯ ПРО МАТІР – БОРИС ОЛІЙНИК

Посіяла людям

Літа свої, літечка житом,

Прибрала планету,

Послала стежкам споришу,

Навчила дітей,

Як на світі по совісті жити,

Зітхнула полегко –

І тихо пішла за межу.

– Куди ж це ви, мамо?! –

Сполохано кинулись діти,

– Куди ви, бабусю? –

Онуки біжать до воріт.

– Та я недалечко…

Де сонце лягає спочити.

Пора мені, діти…

А ви вже без мене ростіть.

– Та як же без вас ми?..

Та що ви намислили, мамо?

– А хто нас, бабусю,

У сон поведе по казках?

– А я вам лишаю

Всі райдуги із журавлями,

І срібло на травах,

І золото на колосках.

– Не треба нам райдуг,

Не треба нам срібла і злота,

Аби тільки ви

Нас чекали завжди край воріт.

Та ми ж переробим

Усю вашу вічну роботу,-

Лишайтесь, матусю.

Навіки лишайтесь. Не йдіть.

Вона посміхнулась,

Красива і сива, як доля,

Махнула рукою –

Злетіли увись рушники.

“Лишайтесь щасливі”,-

І стала замисленим полем

На цілу планету,

На всі покоління й віки.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ПІСНЯ ПРО МАТІР – БОРИС ОЛІЙНИК