Письменники нашого краю: Марія Футор (Івано-Франківськ)
Серед тисяч доріг є такі, що найбільше
Тривожать.
Серед тисяч людей – найщиріших таки
Я знайшла.
Я подяку несу. Поможи їм у творчості
Боже.
Бо таки то талант, коли серце в
Роботі співа.
Марія Фуштор.
Є багато мальовничих куточків, неповторних краєвидів і дивних принад на нашій покутські землі. І нема ніде миліш, скільки б не шукав землиці, ніж та, де босими ногами протоптана стежина до воріт. Де падає тобі до ніг, до рук пухнастий, такий чарівний тополиний цвіт.
“І лишень тут старенька вишня пахне літом.
Й витьохкують кохання солов’ї.
Тут, як ніде, гойдає трави ніжно вітер
А в ячменях волошки голубі
Там у садку за хатою криниця,
А в ній вода цілюща і жива.
І пахне м’ята, як життя живиця,
Що спогадами в серці ожива.”
А тополі, тополі… Як і двадцять літ назад, заворожують своєю стриманою музикою зеленого листу. Стоять у зажурі і чекають, чекають… і шелестять, розказуючи всім далеку і таку близьку історію одного життя. Життя Марії Фуштор 26 червня 1966 року в с. Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області. В ранні роки помер батько, тому сім’ї довелось тяжко. Крім Марії було ще чотири брати, і всі вони залишились на маминих руках. Серед усіх п’ятьох вона була середущою, старший брат Василь – інвалід першої групи з народження, менший брат Микола, та найменші брати – близнюки, яким виповнилось лише два роки, в той час коли помер батько. Навчалася в ганьківській середній школі. Одними з найулюбленіших педагогів у шкільні роки були вчителі-філологи Дмитро Васильович Довганюк та Ольга Іванівна Франчук, які прищепили її любов до мови, до поезії і багато допомогли у написанні віршів. Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток. Ще з перших років навчання вона захопилась читанням книжок. Облюбувала новели В. Стефаника, багато разів перечитувала Лесю Українку, Т. Шевченка, а також любила читати С. Єсеніна, О. Пушкіна, Л. Толстого. переживаючи з шевченковими героями, вона пізнавала світ їх очима. Їх долі ставали її, їх жалі – її жалями. Переживаючи, вона раділа з того, що серце ніжне і чутливе дісталося саме їй. Після школи навчалася в Благовєщенському сільськогосподарському технікумі, який закінчила з відзнакою. Всі ці роки не переставала писати вірші.
Заміжня. Має двох доньок Світлану та Оксану. Менша донька Світлана також має талант до написання віршів, які друкувалися в районній газеті “Голос Покуття”.
Перед тим як друкуватися Марія Фуштор брала активну участь у різних літературних вечорах на яких демонструвала свій талант ширшій аудиторії. На літературному вечорі у Зібранівській школі я була присутня. Марія читала вірші. Було таке враження, що до шкільної світлиці прибули пахощі поля, материнська ласка… Слова були духмяні, мов бузок. Зворушила щирість і ніжність авторки. І у розмові до рідної неньки, і у збереженні отчого краю. Все писане йшло з щедрої глибини душі.
У 1994 р. вийшла друком її перша книжка – “Заспівайте мені, моя мамо.” Це збірка поезій. Друку книжки посприяли Яків Маміствалов, художник Емануїл Храпко, Володимир Карий та Мирослав Попадюк. Він є редактором газети “Голос Покуття”, якому спочатку і занесла Марія Фуштор свій літературний надбанок. “Перечитував і проймався повагою до поетеси. Бо слово її, виплекане на вітцівській землі, там десь з краєчку Покутського краю, простою жінкою-селянкою, було чисте як ранкова роса, і цілюще, як джерельні краплини… Воно хвилювало, робило людей кращими, добрішими і чуйнішими.”
Весна надворі, і усе цвіте,
І молодіють зранені життям…
Лише би лишилось в людях щось святе –
За ті хвилини я усе віддам.
Свою працю Марія дарує рідній ненці, якої вже нема. “Молитва матері” – заспів книги:
О, мамо, мамо! Квіти відцвітають,
І сива осінь дивиться в вікно…
Для вас я, мамо, ці рядки складаю,
Та вам їх не почути все одно.
Людська доброта осяває всю книгу поетеси. Марія засвідчує свою любов до рідної матері, матері-землі, матері-України. Мати і Україна – два нероздільні поняття, що домінують у книзі. І велика любов до них, до людей – ще одне визначальне в Маріїному слові.
Рідний краю! Моя україно!
Незрівнянна у щедрій красі! –
Ти велична, ти вільна, єдина,
А ми діти до згину твої.
Її поезіям притаманна напруга, динаміка думки, які межують з мужньою громадянськістю, моральною чистотою, глибокою пристрастю.
Жіночим ліризмом і ніжністю пройнятий третій розділ книги “Квіти надії”.
Присядь зі мною на хвилину,
Послухай музику дощу…
Яка краса! І я до днини
Тебе уже не відпущу.
А дощ вистукує по хаті
І вже по ринві дзюркотить.
Музики – хмари пелехаті.
Враз зупинилися на мить.
У неї розширене коло тем і літературних прийомів. Людські стосунки і почуття, морально-етичне і загальнолюдське, душевні поривання і замрії проходять через авторське “я”. І у всьому – чистота і святість.
Нитка, яка єднає дітей і батьків, повинна бути світлою і мудрою: від добра – до добра, від любові світу – до любові дитини. Людська пам’ять – найдовша. Як ми поставимось до батьківських святинь, так поставляться до нас.
У книзі все звичне і тематичність, і змістова канва, і зображувальні засоби… Часто авторка віддається народній мовній стихії, використовує місцеві словесні варіанти.
Все то йде від народного, пісенного, Шевченкового:
Вечоріє, вечоріє –
Сонце за горою.
Коло броду тиху воду
Гладить ніч рукою.
Потемніли сині гори,
Сонце заховалось…
Тихий шепіт, наче морем,
Крони ся гойдали.
У 1998 р. була видана друга книжка Марії Фуштор, що називається “Мамина криниця.” Ця книжка посвячена донькам:
“Моїм юним донечкам
Світлані та Оксані з посвятою.
Хай криниця маминої
Любові ніколи для вас не зміліє.”
З маминої криниці поетеса черпає найніжніші почуття до рідної землі і своїх щедрих краян.
Мамина криниця – то уособлення найвищих моральних цінностей людини. Поетеса звертається до джерел духовності рідного народу, до його історичних коренів.
Найчастіше в полі зору авторки перебуває доля жінки – коханої дружини, і найперше, матері та матері – України:
“Мені бракує матері любові,
О, як я хочу матері тепла.
І ніжності, що в лагідному слові,
І мудрості розумного чола.”
(“Я хочу матері тепла”).
Брак материнського тепла є найбільшою втратою. І тоді
На вітрі хвіртка боляче порипує,
Шумлять тополі сумно у дворі,
А тиша, як душа розп’ята, схлипує,
Що так болить, що так болить мені.
(“Мамина криниця”).
Рідне село, музика його пісні і праці, щедрі душі людей – поетична палітра нової книжки. Лірична героїня, з чистим сумлінням і щирістю, переповнена відповідальністю за свій час, за не завжди втішну реальність життя.
Твори Марії Фуштор цікаві своєю безпосередністю, оптимізмом, вони сповнені віри в перемогу добра і світла. (“Не плач”).
Авторка тяжіє до філософського осмислення буття, намагається збагнути його нестримний плин, взаємозв’язок людини і природи, прагне “до гір торкнутися”, питає у “красенів білих” – лелек: “чи добре їм було в чужій стороні?”, коли “небо стримано й урочисто починало дощем бриніти”…
Її твори емоційно насичені, пройняті творчим неспокоєм, оспівуванням складного світу сучасника. Терпкий смак неповторності і людського неспокою, морального вивершення переповнюють кращі поезії книги (“Під сокири сад пустили”).
Аби “сумління не гризло душу” моральним кредом поетеси є її великі попередники – Т. Шевченко, Леся Українка, В. Стефаник, Ю. Федькович.
Марія Фуштор – лірик. Основа її творчого неспокою – особисте переживання. Тож найбільшої майстерності вона досягає в ліричних мініатюрах, прозорих як джерельна вода (“Чомусь говорять, що життя”).
Вірші поетеси охоплюють і вселюдські проблеми, і найінтимніші почуття, стверджують людяність, любов, красу, без яких “не проросте в душі зернина”. Світлі порухи людської душі розкрито у віршах “Де поділися твої слова?”, “Приснись мені”, “Я покличу тебе у ніч”, “Посиди зі мною”, “Подай руку мені”. По-своєму розкриває авторка і дитячий світ у поезіях “Весняночка”, “Чапля”, “Журавлик”, “Загляне тепле сонечко”, новорічній п’єсі “На балу у снігової королеви”.
Зараз Марія Фуштор проживає в Івано-Франківську де і творить свої шедеври, та видає книги.
…Кажуть, що поезія завжди приходить несподівано і безповоротно. Людина живе своєю працею… Але талант заставляє звідати муки і радості поетичної творчості.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)