Піфагорійський союз

Доричним називається звичайно і той аристократичний союз – політичний, моральний і релігійний – який був заснований Піфагором в Кротоні і взяв у своє управління місто. Особистість Піфагора вже досить вимальовується тим фактом, що він був у стані утворити такий союз. Адже скільки Платон ні прагнув до того, щоб здійснити своє “Держава”, воно так і залишилося на папері. Союз же Піфагора, керував його вченням, проіснував цілих два століття з VI по IV-й до Р. Х. і дійсно послужив цілям реорганізації держави та підняття особистості.

Безсумнівно, що Піфагор користувався безумовним авторитетом. Свято було те, що “він сказав”, як для членів спілки, так однаково і для тих, хто до нього ще не належав і бажав бути тільки в нього прийнятим. Ухваленню в піфагорейський союз передував довготривалий спокуса. Він тривав не менше двох років, а траплялося, що й п’ять. Вимагалося як утримання від м’ясної їжі (воно не було, мабуть, повним), але і мовчання (невідомо, чи було воно безумовним чи ні). Найцікавіше було те, що в обов’язок ставилося самоспостереження – слід було піддавати аналізу власні дії. Піфагорісти або зовнішні члени школи, інакше екзотерика (“екзо” – по-грецьки: “поза”), яких називали також акузматікамі (“слухачами”), не удостоювалися споглядати того, хто “сказав” – його приховувала від їх недостойних поглядів завісу. Лише, коли піфагоріст переходив у другий клас, т. Е. Звертався в піфагорійця, власне члена спілки або езотерика (від грецького “всередині”) і допускався до занять математикою, для нього не було вже більше і завіси, ховала самого вчителя Піфагора. Існував ще один вищий клас – третій. До нього належали обрані члени союзу або піфагорікі, інакше фізики. Вони присвячувалися в усі секрети вчення Піфагора і займалися дослідженням тих законів, на яких грунтується виселення.

Всі члени пифагорейского союзу були пов’язані тайною. Історики філософії багато сперечаються про те, в чому вона полягала. На думку Целлера, не було іншої таємниці, крім заборони викладати вчення Піфагора письмово. Перший, хто її порушив, був сучасник Сократа Філолай, який молодим слухав престарілого Піфагора. Уривки творів Филолая, зібрані Беком (Boecch Philolaos, 1819) є тими єдиними відомостями про вчення Піфагора, яким можна цілком довіряти, тим більше, що вони не суперечать тому, що говорить про піфагорійця Аристотель. Але існують і підроблені уривки творів Филолая, які й не увійшли з цієї причини в книгу Бека.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Піфагорійський союз