Підводний ракетний крейсер “Тайфун”
23 вересня 1980 на суднобудівної верфі міста Северодвінську в Біле море була спущений перший підводний ракетний крейсер стратегічного призначення класу ” Тайфун” (“Акула “). Особливість цього підводного човна – наявність на її борту балістичних ракет, здатних вражати ціль на відстані більше 9000 км. Стріляючи з підводного положення з Північного полюса, ракета ” Тайфуна ” може вразити цілі на екваторі Землі. Тому цей крейсер справедливо називають стратегічним (по – грецьки ” Strateqos ” – ” полководець “), і ракетним, і підводним, здатним виконувати найважливіші завдання верховного командування.
Коли корпус підводного човна був ще на стапелях, на носі субмарини, нижче ватерлінії, була намальована ошкірена акула, яка обвивала тризуб. І хоча після спуску акула з тризубом зникли під водою і більше їх ніхто не бачив, у народі крейсер вже охрестили ” Акулою “. А для екіпажів і перші, і наступних субмарин цього класу була введена особлива нарукавна нашивка із зображенням акули.
Назва ж “Тайфун ” цієї підводному човні дали американські експерти. Але навіть для служили на самій човні цю назву до недавнього часу вважалося секретним.
Цей човен стала нашою відповіддю американцям, які в квітні 1979 року спустили на воду першу з човнів нового класу – ” Огайо “. Потім последовачі ” Мічиган “, “Флорида “, ” Джорджія ” та інші.
Наш ” Тайфун” був гідною відповіддю американцям. І не тільки тому, що сама по собі субмарина була унікальна. Сама по собі вона була лише одним з компонентів грандіозної програми з тією ж назвою. Програма ця планувала небувало широкий розмах військово – морського будівництва в нашій країні.
На Півночі, по всьому узбережжю Баренцева і Білого морів, будувалися спеціальні причали, майстерні, склади для зберігання запчастин і механізмів; до них прокладалися автомобільні і залізні дороги. Будувалися і так звані місця навантаження – гігантські споруди, прозвані серед гострих на язик моряків ” шибеницями “. На них і справді подвешивались ракети, торпеди та інше обладнання, яке потім вантажилось на борт субмарини.
Проводилися також вибухові роботи для поглиблення фіордів в місцях базування човнів, створювалися в скелях притулку на випадок ядерної атаки ймовірного противника і т. д.
Програма ця, за словами одного з її учасників, капітан – лейтенанта А. І. Склярова, передбачала і небачений раніше розпорядок експлуатації підводних човнів. У Підмосков’ї, в місті Обнінськ, будувався за цією програмою спеціальний навчальний центр.
Плюс до нього – житло, дитячі садки, школи, медичні установи. У цьому центрі, змінюючи один одного, повинні були проходити підготовку екіпажі підводників.
Для кожного підводного крейсера передбачалося мати аж три екіпажу: два бойових – для несення служби в море і один технічний – для усунення несправностей, поточного ремонту та підготовки атомохода до нового походу.
Режим роботи екіпажів мав бути таким. Перший бойовий екіпаж знаходиться два – три місяці в морі на бойовому чергуванні, під час якого на борту неминуче накопичуються якісь несправності. По приході на базу корабель надходить у розпорядження технічного екіпажу, якому передаються всі дефектні відомості. Сам же бойовий екіпаж тим часом відбуває в аеропорт, де вантажиться спеціально замовлений літак і відбуває в Підмосков’ї. Звідси, забравши свої сім’ї, все убувають у відпустки в різні кінці країни.
До того часу другого бойової екіпаж, засмаглий, відпочив і навіть стомлений від сімейного затишку, злітається разом з сім’ями з усіх кінців країни в Обнінськ. Тут підводників – для освіження пам’яті і навичок – ганяють по всіх тренажерів, вони здають заліки та, підтвердивши свою кваліфікацію, летять з речами зворотним спецрейсом до Мурманська. З аеропорту екіпаж прибуває спецавтобусом прямо до пірсу – до трапу свого крейсера, вже повністю готового до нового бойового походу. Приймають у технічного екіпажу човен, прибирають трап, і корабель іде на бойову службу, керований другим бойовим екіпажем.
Потім весь процес, по ідеї, повторюється знову і знову.
Але, як кажуть, гладко було на папері. Труднощі почалися вже при проектуванні, коли постало питання про ракетне озброєння. Американці оснащують свої субмарини ракетами на твердому паливі, які менш примхливі в обслуговуванні, ніж рідинні. У нас же довгий час таких ракет не було. А коли з’явилася перша вітчизняна морська балістична ракета на твердому паливі Р – 31, виявилося, що вмістити її в ту ж ракетну шахту, де раніше містилася рідинна, не можна – габарити не ті.
Завдяки вітчизняним технологіям 70 – 80 – х років XX століття така ракета виявилася не компактней, як можна було б очікувати, а великих розмірів і ваги зброї. Плюс до того масогабаритні характеристики нового радіоелектронного обладнання, що збільшилися в порівнянні з приладами попереднього комплексу в 2,5-4 рази.
У підсумку довелося проектувати оригінальний, що не має світових аналогів тип підводного човна з двома міцними корпусами, розташованими паралельно (своєрідний ” підводний катамаран “). Крім того, подібна ” сплющена ” у вертикальній площині форма корабля диктувалася обмеженнями за осадкою в районі Северодвінську суднобудівного заводу і ремонтних баз Північного флоту, а також технологічними міркуваннями – потрібно було забезпечити можливість одночасної споруди двох кораблів на одній стапельного ” нитці”; так начебто виходило зручніше і дешевше.
Однак навіть самі конструктори визнають, що обрана схема була значною мірою вимушеною, далеко не оптимальною. Це, до речі, призвело до того, що іноді підводного човна 941- го проекту називають ще й ” водовози “.
У той же час, як кажуть, немає лиха без добра – вона дозволила підвищити живучість важкого підводного крейсера за рахунок рознесення енергетичної установки по автономним відсіках у двох роздільних міцних корпусах (це поліпшило вибухо-і пожаробе – пеки, (видаливши ракетні шахти з міцного корпусу), а також розміщення торпедного відсіку і головного командного поста в ізольованих міцних модулях.
У перекладі з технічної мови на буденний це означає наступне. Щоб розмістити все озброєння та обладнання, конструкторам довелося створити такий собі підводний катамаран. Два міцних циліндричних корпусу об’єднуються між собою трьома поперечними переходами – в носі, посередині і на кормі. Між корпусами розміщені пускові шахти ракет і деяке інше обладнання. А зверху все прикриті легким обтічним корпусом, за формою змахує на приплюснутий хлібний батон гулліверовскіх розмірів.
Таким чином, виходить, що в одному загальному легкому корпусі розміщені як би два човни. На практиці їх зазвичай іменують “лівий борт ” і “правий борт “, маючи на увазі при цьому ліву і праву циліндричну сигару цілком. У цих міцних сигарах – бортах все дублировано: реактори, турбіни, всі механізми і навіть каюти.
І якщо навіть в одній половині відмовить раптом все обладнання, то інша дозволить повністю виконати бойове завдання і повернутися в базу. Адже і всіх фахівців в команді теж є точно по парі, і називають їх фахівцями правого і лівого бортів.
Щоб розрізняти правий і лівий борти, прийнято нумерувати все, що знаходиться зліва, парними числами, а все, що праворуч, – непарними.
Між легким зовнішнім і міцним внутрішнім корпусами залишається досить великий простір, де розміщені цистерни занурення, всякі ємності і взагалі все те, що можна не захищати від високого тиску і дії морської води. І контейнери з ракетами теж розміщені у ” Тайфуна ” у просторі між бортами – в передній частині човна, перед рубкою. У результаті вийшло, що ” Тайфун” – єдиний з підводних ракетоносців, у якого ракети розташовані попереду рубки. Інші субмарини як би ” тягнуть ” ракети за собою, а ” Тайфун ” свої ракети ” штовхає ” поперед себе.
Прізвище ж ” водовоз ” ось звідки. При зануренні весь простір між бортами заповнюється забортної водою, і всю цю масу води човен розганяє і тягне разом з собою. Що, зрештою, підвищує загальну масу і негативно позначається на маневреності човна.
Втім, особливої ” вертлявості ” від ” Тайфуна ” ніхто й не вимагав. Головне його завдання – якомога непомітніше доставити в зазначений командуванням район ракети і при необхідності провести їх пуск по заданим цілям.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)