Підводний човен “К – 19”
Напевно, ми б ще довго не дізналися про те, що в липнi 1961 року екіпаж радянської атомної ракетної субмарини К – 19 запобіг ядерну катастрофу, яка могла стерти з лиця землі пів-Європи, якби не американці. Вони поставили про цю підводний човен художній фільм з промовистою назвою ” залишає вдів “. Довелося і нам волею-неволею згадувати про те, що було і як. А заодно і нагородити через 37 років тих, хто ще живий.
Починалося ж усе так… Моряки кажуть, що кораблі бувають везучі і невдачливі. Першою ракетної атомному підводному човні СРСР під номером “К – 19 “, схоже, на роду було написано стати свого роду рекордною, пережити всі мислимі і немислимі нещастя. Їх передвісником, до речі, послужив символічний епізод, що відбувся вже при спуску АПЛ зі стапелів: пляшка шампанського не розбилася про форштевень човна.
І далі пішло – поїхало. При спуску підводний човен відразу ж… затонула. Присутні на березі стали хапатися за серце, лізти в кишеню за валідолом. Під воду терміново послали водолазів. Ті встановили, що субмарина приклеїлася днищем до спусковим візків, ложе яких забули відповідним чином змастити.
Човен нарешті спливла. Але це було лише початком її халеп. Вже при першому пуску реактора сталася аварія. В результаті відвертого головотяпства забули підключити прилади, які показують тиск в першому контурі реактора, і дали в трубопровід тиск, вдвічі перевищує норму. Аварію приховали, труби підлатали…
Вийшли на ходові випробування, під час яких човен ледь не застромилася в грунт на швидкості в 20 вузлів через невірну установки рулів глибини. Субмарину врятував матрос Станіслав Куріцин, вчасно довший задній хід.
Але й на тому пригоди не скінчились. У листопаді 1960 року на човні з інтервалом у тиждень загинули два матроси. Одному придавило голову кришкою ракетної шахти, іншого затягнуло при провертанні головного валу.
Проте човен все ж включили до складу ВМФ СРСР і відправили на вчення в Північну Атлантику.
І ось 4 липня 1961 в першому контурі знову відкрилася текти. Через різке падіння тиску води реактор пішов у рознос. Аварійна система через заводський брак теж не спрацювала. У підсумку, щоб охолодити реактор, що загрожував вибухнути, морякам довелося терміново монтувати систему для подачі холодної води.
Ця робота вимагала тривалого знаходження підводників у зоні впливу радіації. Вони з поставленим завданням впоралися, але сильно облучились. Вже з відсіку вони виходили з жовтою піною на губах. Вісім осіб померли через тиждень…
Командир Микола Затєєв вирішив спливти і подати сигнал лиха.
На допомогу АПЛ першою прийшла дизель – електрична підводний човен С – 270 під командуванням Ж. Свербилова. Його човен повинна була в складі ” завіси ” – групи інших дизельних човнів – здійснювати пошук і стеження за американськими авіаносцями. Коли С – 270 підійшла до аварійної АПЛ на відстань 1 кабельтова, її дозиметрист зафіксував випромінювання 0,4-0,5 р / год. При швартуванні човнів рівень радіації вже перевищував усі допустимі норми.
Темніше не менше екіпаж С – 270 прийняв на борт 11 опромінених моряків. Між іншим, в цей момент з флагманського командного пункту запросили командира С – 270: “Що ви робите біля борту К – 19? Чому без дозволу покинули ” завісу “? Відповісте за самовілля! “
Довелося Затєєва відправляти шифровку головкому про стан свого човна та екіпажу. І лише тоді було наказано ще двом дизельним підводним човнам йти на допомогу атомохід.
Моряки з К – 19, пересідаючи на інші човни, роздягалися догола – весь одяг ” шуміла “. Гроші, партійні та комсомольські квитки закладали в герметичний контейнер. Всього перевезли 68 осіб і мішки з секретами.
Саму С – 270 почали дезактивувати ще на підході до Полярного. Коли з човна стали вивантажувати мішки з секретною документацією, вони ” фонили ” так, що їх вирішили спалити. А коли командир з замполітом принесли в політвідділ партійні та комсомольські квитки екіпажу К – 19, начальник політвідділу з жахом втупився на них, а потім викликав молоденьку вільнонайманих секретарку і наказав замкнути їх в сейф. Сам він доторкнутися до документів просто побоявся.
Тим часом до місця аварії була послана урядова комісія. Вона повинна була вирішити, що робити з човном: буксирувати або затоплювати? На човен пішли 12 осіб. За їхніми розповідями було видно, що збори екіпажу проходили поспішно, але без паніки. Рівень радіації був дуже високим і ріс у міру наближення до реакторному відсіку. Увійти в 7 – й відсік було неможливо, дозиметрист попередив, що в цьому випадку радіоактивних опіків не уникнути. Стало ясно, що люди на човні перебувати не можуть, але, оскільки реактор вже не загрожував вибухом, вирішили човен не затоплювати, а відбуксирувати в док для ремонту.
На К – 19 справили відновлювальний ремонт, але флотські дотепники вже встигли прозвати її ” Хіросімою “. І все-таки на підводний човен прислали новий екіпаж. Він і човен продовжували служити. Продовжилася і ланцюг пригод.
У 1969 році саме ” Хіросіма” зіткнулася в Баренцевому морі з американською субмариною ” гето “, що виконувала завдання ЦРУ. Командиру АПЛ Л. Буркхард було наказано наблизитися до нашого берега на 4 милі, призвести радіоперехоплення і стежити за радянськими субмаринами. У разі переслідування командира човна – порушниці дозволили застосувати бойову зброю.
На цю-то субмарину і напоролася наша ” Хіросіма”, 15 листопада 1969 виконувала своє завдання на навчальному полігоні. Як обидві підводного човна примудрилися не помітити один одного, і донині залишається загадкою. Але в 7:00 13 хвилин ” Хіросіма” вдарила ” гето ” в районі реакторного відсіку. Командир вирішив спливти, щоб зрозуміти, в чому справа. І виявився ідеальною мішенню для американської субмарини, тим більше що його власні торпедні апарати виявилися пошкоджені в результаті зіткнення.
Кажуть, що командир мінно – торпедної бойової частини ” гето ” навіть віддав наказ підготувати до стрільби три ракети і ракетоторпед ” Саброк ” з ядерним зарядом. Але, на щастя, командир американської човна виявився благоразумнее свого підлеглого, наказ скасував і поспішив покинути район зіткнення.
За підрахунками фахівців 1 – го інституту ВМФ, ” гето ” крупно пощастило: якби “К – 19 ” мала швидкість на 1-2 вузла більше, вона розрізала б американську човен навпіл.
Однак чому все-таки сталося зіткнення? Є припущення, що гідроакустики не чули ” гето ” тому, що американська субмарина не рухалися.
Але і це ще був не кінець пригод ” Хіросіми “. Підводний човен відремонтували, і вона знову стала ходити в море.
А вранці 24 лютого 1972 на командний пункт Північного флоту прийшла шифровка: ” У Північній Атлантиці зазнає лиха атомний підводний човен. На борту пожежа. Є людські жертви “.
Це знову-таки була К – 19.
Вона поверталася з бойового патрулювання, і до прибуття на базу залишалося вісім діб. Човен йшла на глибині 120 м. Сигнал тривоги пролунав о 10.32: “Пожежа в дев’ятому відсіку! “
Особливою паніки сигнал НЕ викликав: за час плавання це була третя тривога, в попередніх двох випадках все обійшлося благополучно.
Проте цього разу все виявилося куди серйозніше. Загорівся електроприлад для знищення чадного газу. Матрос, який знайшов вогонь, замість того, щоб схопити вогнегасник, побіг будити відповідального за прилад. Час був упущений. Відсік швидко заповнився продуктами горіння, і багато з гасили пожежу отруїлися окисом вуглецю.
Вдобавок лопнула магістраль повітря високого тиску, і у вогняне пекло хлинув кисень. Потім через систему вентиляції лівого борту пожежа перекинулася в сусідній носовий відсік, до пульта управління головної енергоустановкою. Реактор довелося заглушити, і човен залишилася без електроенергії. Крім того, моряки не змогли вручну закрити затріски подачі повітря до дизелів, і через них у відсік пішла забортної вода…
Боротьба за невдачливий човен була довгою і болісною, багато членів екіпажу загинули. Але субмарина все ж спливла. Першими у місця аварії з’явилися натовці – їх розвідувальні літаки “Оріон” закружляли над радянською АПЛ. Наше перше судно, суховантаж ” Ангарлес “, з’явилося на другу добу. До того часу розігрався неабиякий шторм, евакуювати підводників виявилося неможливим.
Лише коли прийшов рятувальник з вертольотом, евакуація пішла повним ходом. На підводному човні залишилася лише аварійна партія. За три тижні переходу з буксира вісім разів заводили кінці харчування до електрощита субмарини. Сім разів їх обривав шторм.
Але 18 березня підводний човен все ж дісталася додому. З моменту аварії пройшло 24 дні. На човні загинули 28 моряків, ще двоє померли під час рятувальної операції.
Тільки після цього в історії ” Хіросіми ” був поставлена крапка. Підводний човен списали і відправили в утиль.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)