Підводний човен “К – 129”

У 1999 році на телеканалі НТВ відбулася прем’єра фільму Євгенія Кисельова ” Таємниця загибелі К – 129 “. Його телеверсія була практично цілком заснована на матеріалах американської телекомпанії ” Соналіст Студіоз “. В американській версії, створеної в 1998 році, стрічка називається “Проект Дженіфер ” і присвячена 25 – річчю операції ЦРУ з підйому радянської ракетної субмарини з п’ятикілометровій глибини. Сама ж загибель К – 129 цікавила американців лише остільки, оскільки без неї не можна було обійтися.

Історик Олександр Мозговий постарався по – своєму зібрати і вибудувати в логічний ланцюжок фрагменти тієї історії. І ось що у нього вийшло.

І донині незрозуміло, що ж сталося на борту К – 129. Основних версій його загибелі три. Перша – екіпаж не впорався з керуванням і човен пішов за граничну глибину занурення. Друга – на борту К – 129 сталася технічна аварія, що переросла в катастрофу. Третя (її дотримуються більшість російських військово – морських фахівців) – радянська човен загинув в результаті зіткнення з американською субмариною, яка вела переслідування К – 129.

Назва тієї субмарини – ” Суордфиш ” (” Меч – риба “). Як доповіли наші розвідники, через кілька днів після зникнення К – 129 ” Суордфиш ” була помічена в японському порту Йокосука з пошкодженими перископом, рубкою і носовою частиною. При ремонті субмарини приймалися надзвичайні заходи секретності.

При цьому варто зауважити, що ” Суордфиш ” – не рядова човен американського флоту. Вона була приписана до нечисленного загону субмарин, призначених для участі в спеціальних розвідоперації проти СРСР. У 1961 році на Далекому Сході “Меч – риба” вже стикалася з радянською дизельної підводним човном С – 176. Але тоді обидва човни відбулися лише легкими вм’ятинами.

Американці і донині відкидає версію зіткнення К – 129 з якоюсь із своїх субмарин. Представники командування ВМС США стверджують, що в момент загибелі К – 129 поблизу не було жодної американської субмарини. Це, мовляв, випливає з записів у вахтових журналах.

Але не будемо наївні. Записи в вахтових журналах при необхідності нескладно і підробити. Так, наприклад, після зіткнення в Баренцевому морі 15 листопада 1969 атомного підводного човна ВМС США ” гето ” з радянським ракетним атомохода К – 19 командир американської субмарини Лоуренс Букхард отримав наказ від командування скласти фальсифікований звіт про похід і внести відповідні ” поправки” у вахтовий журнал.

Крім того, американці знали, де шукати К – 129. Питається: звідки? У деяких джерелах вказується, що американці, мовляв, засікли підводний вибух в Тихому океані за допомогою своїх акустичних станцій і вирахували координати катастрофи.

Однак при можливостях навіть сучасної техніки ця задача складніша пошуків голки в копиці сіна. Так, наприклад, на початку 90 – х років флоти НАТО провели експеримент з виявлення підводного човна в Норвезькому морі за допомогою системи СОСУС, що включає і комплекс “Цезар “, що пройшов до того часу п’ять модернізацій. У підсумку комп’ютер визначив координати субмарини в акваторії, що утворює еліпс, осі якого становили 216 на 90 км!

А в 1968 році на Тихому океані системи СОСУС в сучасному розумінні не існувало. З 1954 року – спочатку в Атлантиці, потім в Тихому океані – Сполучені Штати тільки почали розгортати ланцюг стаціонарних гідрофонів “Цезар”, призначених для виявлення підводних човнів на дистанції до 100 миль, при цьому ймовірна помилка становила до 40 миль.

Про низьку ефективність цілевказівки стаціонарних комплексів, що були у розпорядженні ВМС США в 1968 році, свідчать і тривалі пошуки американським флотом атомного підводного човна ” Скорпіон”, затонулої в травні того ж року в Атлантиці біля Азорських островів.

Так, стаціонарні гідрофони “видали” координати місця катастрофи. Вони охоплювали акваторію площею 144 квадратні милі. Так що довелося задіяти ще кілька десятків надводних кораблів і підводних човнів, а також пошукових літаків, перш ніж “Скорпіон” виявили на глибині 3047 м на північний захід від Азорських островів. На значній відстані, між іншим, від точки, зазначеної гідрофонами.

Отже, виходить, в США знали, де шукати К – 129. Знали, і що на ній шукати. Безперечну цінність представляли новітнє ракетне і торпедного озброєння, системи навігації та коди для зв’язку з командуванням, що зберігалися в бортовому сейфі.

А головне, американські фахівці хотіли знати принципи стиснення інформації в мікросекундні імпульси, ” вистрілює ” з наших підводних човнів. Апаратура аналогічного призначення була й у американського флоту. Але у росіян вона діяла по якомусь невідомому алгоритму.

Залишалося знайти спосіб підняти човен з рекордною глибини. І ось тут ЦРУ затіває вельми хитромудру операцію під кодовою назвою ” Дженіфер “.

Після фільму “Авіатор” багато і в нашій країні дізналися про ексцентричному мультимільйонер Говарда Хьюза, роль якого зіграв Леонардо ді Капріо. У США ж про його витівки було відомо давним-давно.

Ось його-то ім’ям і вирішило прикритися ЦРУ. Мовляв, Хьюзу спало на думку зайнятися підйомом з океанського дня стародавніх скарбів, а також промислових конкрецій, які можуть містити цінні мінерали. Для цього він вирішив побудувати унікальне судно – кран ” Гломар експлорер “, спеціально розроблене для підйому предметів з рекордних глибин.

Але поки судно будувалося, слід було все ж перевірити і уточнити інформацію про місцезнаходження затонулої К – 129. З цією цілю використовували спеціально обладнану атомний підводний човен ” Хелі – бат “. У 1965 році субмарина була забезпечена новітньою акустичною, електронної, фото – та відеоапаратурою, найпотужнішим комп’ютером ” Юнівак – 1124 “. ” Хелібат ” оснастили також телекерованими міні – підводними човнами, здатними занурюватися на велику глибину і передавати по кабелю мешканцям ” Нори кажана ” картинки з морського дна. Крім того, у цих апаратів були ” клішні ” для захоплення з глибин різних предметів.

Ось цю-то спецсубмаріну і направили на пошуки радянського ” Гольфа ” – так в НАТО називали радянські підводні човни проекту 629, до числа яких належала і К – 129.

Навіть знаючи координати катастрофи, екіпаж ” Хелібат ” витратив кілька тижнів на пошуки. Кожні шість днів піднімали глибоководний апарат, щоб перезарядити в фотокамерах плівку. І знову дні виснажливого очікування.

І ось одного разу на стіл командира ліг знімок з чітко окресленим пером керма підводного човна. Це була К – 129. Після її виявлення ” Хелібат ” зробила ще 22 тисячі кадрів радянської субмарини, що лежить на п’ятикілометровій глибині.

Камера зафіксувала пролом шириною в десять футів (близько трьох метрів) відразу за рубкою. Крім того, виявилися сильно пошкодженими дві кормові ракетні пускові установки в огорожі рубки. У них були зірвані кришки. Ближня до корми шахта сильно погнута, а головна частина у ракети була відсутня. Не було боєголовки і у другої ракети. Незайманою залишилася тільки третя пускова установка – та, що ближче до носа.

Отримавши необхідну інформацію, американці могли приступати до підйому К – 129. Спочатку, правда, фахівці військово – морської розвідки США збиралися витягти необхідні американським спецслужбам матеріалів з борту російської субмарини без підйому самого човна. Передбачалося за допомогою телекерованих підводних апаратів “розкрити ” корпус “Гольфа”, використавши для цього невеликі заряди пластикової вибухівки. Експерименти підтвердили таку можливість.

Але ЦРУ вже взяло віжки в свої руки. Розвідники вирішили, що надійніше буде підняти весь човен. Для цього і було побудовано унікальне судно ” Гломар експлорер “, оснащене якимись гігантськими кліщами, які могли затиснути корпус субмарини і підняти його з дна на поверхню.

Правда, в деяких джерелах вказано, що “місячний басейн” – величезне, що відкривається з днища приміщення в корпусі ” Гломар експлорер “, куди було потрібно затягнути К – 129, – мав довжину трохи більше 60 метрів, тоді як довжина російської субмарини – 100 метрів. І, стало бути, цілком підводний човен туди ніяк не вмістилася б. Але до того часу в ЦРУ знали, що корпус К – 129 разломлен на дві, а то й на три частини. І піднімати збиралися лише носову частину.

Таким чином, влітку 1974 172 людини на суперсекретний судні виходять в Тихий океан. Незабаром вони приходять в задану точку і 4 липня – у День незалежності США – стабілізуються над човном за допомогою системи динамічного позиціонування. Можна пускати в хід унікальне обладнання.

Спочатку були скручена штанга з 600 труб. Цим своєрідним щупом фахівці хотіли упевнитися, що ” Гломар експлорер ” знаходиться якраз там, де потрібно.

Після цього в днищі корабля розчинилися важкі двері і вниз стали опускатися дві гігантські клешні, масою по 2000 т кожна.

Люди і машини працювали цілодобово. І на третій день роботи клешні досягли морського дна. Залишалося найскладніше – захопити ними видобуток і підняти її нагору.

Ось клешні захопили носову частину субмарини і потягнули її вгору. Небачений вантаж як би чинить опір підйому – нижня частина підводного човна засмоктало донним мулом. Нарешті по всій конструкції пробігає тремтіння – дно відпустило свою здобич.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Підводний човен “К – 129”