Петро Гулак-Артемовський (1790-1865)
Кінець XVIII – початок XIX ст. ознаменовані важливими процесами в суспільно-політичному і культурному житті українського народу. Це був період дальшого розкладу феодальних відносин та інтенсивного розвитку капітализму. З цим періодом пов’язана значна активізація політичного життя серед всіх народів царської Росії, посилення опозиційних настроїв у різних верствах населення країни, що знайшло свій вияв у революційному виступі декабристів, у спалахах селянських повстань, політичних заворушеннях серед солдат і студентства. Самодержавний уряд жорстоко переслідував визвольні політичні, соціальні й національні боротьби в країні, як правило, змінювалось смугою гнітючої реакції. В цих соціальних і політичних умовах відбувалося формування української нації і її самобутньої національної культури.
Перші три десятиліття XIX ст. висунули перед молодою українською літературою багато складних проблем, починаючи з відтоювання прав на розвиток літератури рідною мовою і кінчаючи визначенням характеру і шляхів її розвитку. Необхідно було переборювати не лише самодержавні утиски і переслідування, а й скептичне ставлення шовіністичних кіл до самої можливості створення літератури українською мовою. Серед тих, хто слідом за Котляревським утверджував українську мову як мову самобутньої національної культури, хто закладав основи нової української літератури, почесне місце належить Петру Гулаку-Артемовському.
Петро Петрович Гулак-Артемовський народився 27 січня 1790 р. в Городищі на Київщині в сім’ї священика. Одинадцяти років вступив до Київської академії – єдиного тоді на Україні навчального закладу, учні якого отримували не лише середню, а й вищу освіту. Не закінчивши повного курсу навчання, він кілька років займався педагогічною роботою: викладав у приватному пансіоні в Бердичеві, пізніше працював домашнім учителем в сім’ях польських поміщиків.
У 1817 р. Гулак-Артемовський стає студентом Харківського університету, а вже наступного року починає багаторічну педагогічну діяльність в університеті спочатку викладачем польскої мови, з 1825 р. – екстраординарним, а після захисту дисертації в 1828 р. ординарним професором історії, в 1838 р. деканом словесного факультету, а з 1841 р. ректором університету. Одночасно протягом двох десятків років він працював у Харківському та Полтавському інститутах благородних дівиць.
До університету Гулак-Артемовський вступив, уже маючи значний життєвий досвід. Його соціальні знання і життєві спостереження особливо збагатилися під час роботи в маєтках польської шляхти, що вимагала грунтовного вивчення культурних надбань минулого й сучасного. Все це знадобилося майбутному письменнику та університетському педагогові. Життєва активність П. Гулака-Артемовського засвідчена його навчальною і громадською кар’єрою вже з перших років перебування в університеті.
Заснований у 1805 р. не стільки з розпорядження самодержавного уряду, скільки з ініциативи місцевого дворянства, Харківський університет став справжнім вогнищем науки й освіти та своєрідним центром громадського життя краю. Діяльність університету сприяла дальшому пожвавленню культурного життя міста, губернію і підпорядкованої університету учбової округи. Навколо університету створюються наукові й культурницькі товариства, засновується друкарня, видаються перші газети та журнали.
Відомо, що вже в 1817 р. серед співробітників першого громадсько-наукового і літературного журналу “Украинский вестник” був П. Гулак-Артемовський. Розпочавши свою літературну діяльність з характерних для тих часів вільних перекладів з Ж.-Б. Руссо, Д. Мільтона і Ж. Деліля, П. Гулак-Артемовський став пробувати свої сили і в оригінальній творчості українською мовою, створивши вже через два роки такий поетичний шедевр, як байка “Пан та Собака”, що яскраво засвідчив не тільки високу літературну, а й громадянську зрілість. Власне, навіть жанр вільного перекладу передбачав певну літературну майстерність та оригінальність. Це підтверджує вже перший опублікований в журналі “Украинский вестник” твір П. Гулака-Артемовського – переклад з Ж.-Б. Руссо “Ослепление смертных”.
Перекладач хоч і віддає данину панівним тоді в російській літературі традиціям класицизму, проте поет вже робить перші кроки до реалістичної демократизації форми й змісту. Особливо це показово для поезії “Мучение сатаны при воззрении на эдем” – глибокого за протестантським змістом і блискучої за формою переспіву з “Втраченого раю” Мільтона, твору, який був об’єктом перекладів та переспівів в усіх європейських літературах, що випробовували свої художньо-зображувальні можливості.
Закономірним в процесі формування власного поетичного почерку П. Гулака-Артемовського був перехід від вільних перекладів до наслідування, об’єктом якого були також поезії сучасних західноєвропейських авторів. Саме у такому жанрі, модному в XIX ст., написано вірші “Недоверчивость”, наслідування популярного французського поета Ж. Деліля та “День мщения” – наслідування пророка Іоїля.
П. Гулак-Артемовський вже пробував свої сили в оригінальній поезії на житейські теми та ще й українською мовою, що ставило перед ним неабиякі труднощи. Йдеться про поезію “Справжня добрість (Писулька до Грицька Пронози)” написану після приїзду поета до Харкова в 1817 р.
Проблема активної та діяльної “добрості” гармонійно поєднання людських нахилів, пристрастей і дій як запоруки корисних для народу справ, була характерною для просвітительських теорій кінця XVIII – початку XIX ст. Хоча думка про необхідність високої громадянської моральності сама по собі не була революційною, вона відображала прогресивні настрої просвітительства. П. Гулак-Артемовський виступає проти бездушного писання про те, чого “не зна, не бачив і не чує”. Визначаючи “справжню Добрість”, поет наділяє її всіма чеснотами, властивими народній моралі: “не любить Добрість сліз”, вона не плаксива, не “понура” й “соплива”, а дійова, з її очей “палає ласка до людей”. “Писулька” створена за канонами дидактичних творів: мораль, як правило, виводиться після певних сюжетних картинок. Таким чином підкреслюється безстрашність і стійкість Добрості. Її соціальний характер, приналежність до простого народу підкреслюється й тим, що “її зле панство зневажає, мов товарякою, так нею повертає”, але Добрість перед усіма випробуваннями може встояти. Слід візначити прекрасну мову вірша, пересипану народними фразеологізмами, приказками. Простакувате благурство і бурлескний тон іноді дещо нижують поважні й серйозні роздуми, але ж повної відповідності форми змісту в українській літературі ще не було – на той час ще традиційно вважалося, що мова простого люду взагалі не годиться ні для літератури, ні для серйозних проблем.
Наступного, 1818 р. в “Украинском вестнике” з’явилася знаменита байка “Пан та Собака” – перший блискучий зразок сатиричної антикріпосницької байки в українській літературі. За своєю темою байка П. Гулака-Артемовського близька до коретнької байки польського письменника І. Красіцького “Пан і Пес”, у якій також розповідалося про Пса, що не міг догодити своєму вередливому Панові ні ревним сторожуванням, ні сумірністю. Але під пером українського байкара ця тема вирішується цілком оригінально. Національний колорит і соціальна актуальність тут підкреслюються багатьма сюжетами деталями і авторськими коментарями.
У байці відтворено типову картину панської сваволі й жорстокості у поводженні з беправними підданими. В алегоричному образі Рябка поет показує працьовитість і сумлінність крипака і водночас його безпорадну наївність, затурканість та покірність. “Дарма їсти хліб Рябко наш не любив”, а тому ревно служить панові – “на панському дворі не спить всю нічку” і “худобу панську, мов брат рідний, доглядає”. Але важко догодити свавільному самодурові-кріпоснику: він завжди знаходить і причину для нещадного знущання, і слухняних лакейських виконавців панських присудів. Розпач вірного слуги поволі переростає в гнів проти невдячних панів і в крамольне небажання не тільки догоджати, а й служити панам. Щоправда, тут йдеться про “дурних панів” – натяк на їх винятковість і на можливість існування й панів добрих та справедливих. Проте це вже була швидше данина літературній традіції і залишкам історично-зумовленої наївної віри кріпаків у можливість соціальної справедливості. Проти основи самодержавно-кріпосницького ладу П. Гулак-Артемовський свідомо виступати не міг – це не відповідало його політичним переконанням, але об’єктивно байка мала виразне антикріпосницьке спрямування. Не лише гострий актуальний зміст, а й високомистецька форма забезпечили цій байці свого часу широку популярність і зберегли за нею значення класичного зразка, що поклало початок цінній викривальній традиції в історії української літератури. Крім того, що з байкою могли познайомитися читачі популярного журналу, передплатників якого знаходимо в усіх кінцях тодішньої царської Росії, байка поширювалася і в численних рукописних списках.
Певний тематичний зв’язок з байкою “Пан та Собака” має байка “Солопій та Хівря”, сатиричні стріли якої також спрямовані проти самодурства, егоїзму, скупості й зажерливості панів, котрі завжди дбають лише про власну вигоду. Поет висміює неуцтво й обмеженість, консервативність й інертність, дивовижно поєдані з пихатою зарозумілістю та захопленнями сумнівними новаціями.
Висміюючи у байці “Тюхтій та Чванько” письменників, які не знають життя – нудних віршомазів, консервативно запопадливих і претензійних марнотратників паперу, від яких нікому немає жодної користі, П. Гулак-Артемовський ставить питання про суспільну користь як мету всякої діяльності.
Використавший поширений у Польщі, на Україні та в інших країнах Європи демонологічний сюжет про пана-гульвісу, який запродав чортові душу, а слідом за нею ладен віддати й жінку, П. Гулак-Артемовиський наповнює твір малованичими гумористичними деталями. Колоритно змальований шинок з його буйними розвагами. У відтворенні побутового тла ще відчувається бурлескна традиція, яка виявляється й у мові, пересипаній грубуватими простонародними виразами. Але це “старе вино” влито в нову баладну форму з застосуванням народно-пісенного вірша.
Дальшим кроком на шляху розширення художньо-зображувальних можливостей української мови була балада “Рибалка”. Від високопарних, пафосних творів, витриманих у дусі класицизму, від сатиричного і гумористичного характеру віршів Гулак-Артемовський першим в українській поезії спробував написати твори іншого змістового характеру й тональності.
Чудове знання українського фольклору забезпечило успіх принципового художнього експерименту П. Гулака-Артемовського. Саме ліричні народнопісенні мотиви, мелодійний стиль, пестливі, задушевні звороти й лексика надають неповторного національного колориту поширеному сюжету про романтичну любов юнака до русалки, про поривання мрійливого юнака у незвіданий чарівний світ, які, на жаль, закінчуються трагічно.
Як відомі, не тільки у вітчизняній естетичній теорії, а й у літературній практиці часів всеслов’янського відродження саме поняття народності літератури загалом зводилося до національного, “своєнародного”, виявленого, зокрема, у піснях і казках. Отже, боротьба за утвердження романтичного матеріалу в літературі була одночасно й боротьбою за естетичне утвердження народної творчості, за визнання її прав громадянства у писемній літературі.
Саме такі естетичні уподобання П. Гулака-Артемовського певною мірою виявлялися і в його педагогічній, громадській та літературно-критичній діяльності. У статтях надрукованих в “Украинском журнале” (“О поэзии и красноречии”, “О поэзии и красноречии на Востоке”), П. Гулак-Артемовський зробив “перші в українській естетиці, щоправда, ще дуже несміливі й непосідовні спроби теоретично визачити деякі вимоги і прагнення нового, реалістичного напряму в літературі й мистецтві”. Основну мету поезії й красномовства (прози) поет бачив в служінні “прекрасному, полезному и совершенному”, що досягається в процесі глибокого вивчення і відображення природи. Художню вартість творів мистецтва він вимірював рівнем їх відповідності реальній дійсності, новизни й оригінальності зображувальних засобів, змістової простоти й зрозумілості.
Просування П. Гулака-Артемовського на службі в університеті, звичайно, збільшувало його педагогічно-наукові й адміністративні обов’язки, все менше залишалось часу для літературної творчості, на змісті й характері якої не могло не позначитися й дальше “поправіння” політичних та ідеологічних поглядів поета.
Така еволюція письменника відбувалася в умовах загального наступу політичної самодержавної реакції, що почався після жорстокого придушення виступу декабристів. В цей час царизм особливо суворо переслідував будь-які прояви національних політичних і культурних рухів, соціальний протест серед селянських мас і студентства країни.
Особливо виявилась одна з яскравих особливостей творчості П. Гулака Артемовського – блискуче знання народного побуту, звичаїв, пісенної творчості й живої розмовної мови народу. (Не даремно поет виношував плани укладання українського словника). Літературні, педагогічні й наукові заслуги П. Гулака-Артемовського ще за життя письменника дістали високу оцінку сучасників. Не слід применшувати і високої для одного із найосвіченіших українських письменників честі бути обраним ректором Харківського університету – найвизначнішого на той час центру науки, освіти і культури на Україні, звідки вийшло чимало видатних учених і літераторів. Якщо узагальнено оцінювати творчість П. Гулака-Артемовського то передусім слід підкреслити її новаторський і певною мірою експериментальний характер. Він одним із перших утверджував в українській літературі народну мову, використовував скарби народної творчості для розширення її проблемно-тематичних горизонтів та жанрово-стильового і художньо-образного арсеналу. З ім’ям П. Гулака-Артемовського пов’язане формування ряду нових поетичних (байка, балада, філософський вірш, послання, віршові гуморески – попередники співомовок С. Руданського) і прозових жанрів, збагачення, творчого оновлення і вдосконалення української версифікації. Достойно продовжив поет і вчений одну їз найкращих традицій передової української культури – зміцнення її зв’язків із світовою культурою.
1885 р. Гулака-Артемовського обрано почесним членом Харківського університету, а ще раніше – членом “Московського товариства аматорів російської словесності”, “Московського товариства історії і древностей російських”, “Королівського товариства друзів науки” у Варшаві, членом Копенгагенського товариства північних антикварів та ін.
Кращі твори Гулака-Артем овського збагатили культуру українського художнього слова. Гідним є внесок поета в розвиток українського вірша, зокрема завдяки майстерному використанню ним різностопного ямба, коломийкового вірша.
Орієнтуючись у своїх художній пошуках на досвід попередників, на досягнення сучасних йому українських, російських, польських і чеських письменників, плідно використовуючи багатющі скарби фольклору, Гулак-Артемовський сприяв утвердженню реалістичних тенденцій в українському письменнстві перших десятиліть XIX ст., засвоєнню ним нових стильових напрямів, жанрів, тематики, народної мови. Поет позитивно вплинув на демократизацію і громадянське спрямування літературного процесу в Україні, на розширення зв’язків національної словесності зі світовою культурою.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)