ПЕТЕРБУРГ ДОСТОЄВСЬКОГО – ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)

Давно відзначено, що у творчості Достоєвського образ Петербурга відіграє не менш важливу роль, аніж головні персонажі. Уперше ми зустрічаємося з цим містом в описах вулиць найбідніших кварталів, де жив Раскольников. Міський пейзаж відразливий і похмурий: “Надворі спека була страшенна, до того ж задуха, штовханина, скрізь вапно, риштування, цегла, курява і той особливий літній сморід, такий знайомий кожному петербуржцеві, який не має можливості найняти дачу, – усе це одразу неприємно вдарило на і без

ПЕТЕРБУРГ ДОСТОЄВСЬКОГО   ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821 1881)

І. Глазунов. Петербург. 1970-і роки

Того вже розладнані нерви юнака. А нестерпний сморід з пивниць, яких у цій частині міста особливо багато, і п’‎яні, що раз у раз траплялися йому, незважаючи на будень, доповнили огидний і сумний колорит картини”.

Усі ці реалії гнітять душу Родіона, немов стискаючи її залізним обручем безвихідності… Проте він начебто й звик до цього нужденного життя, ставши його невід’‎ємною частиною. На мосту, з якого відкривається велична невська панорама, Раскольников ледве не потрапив під багату коляску, і на сміх перехожим кучер “боляче хльоснув його батогом по спині”… Одяг Родіона до такої міри обносився, що в таких лахміттях соромно було показуватися на вулиці. Тому йому ближчий злиденний район Сінної площі, населений людьми зубожілими, а то й просто жебраками, п’‎яницями й повіями, на тлі яких жодні лахміття не впадають в око, і ніхто не звертає увагу на одяг.

Лише раз перед Раскольниковим виникла велична панорама столиці величезної Російської імперії. Однак офіційно-парадний Петербург чужий йому, це не його місто: “Незрозумілим холодом віяло на нього завжди від цієї чудової панорами, духом нічим і глухим сповнена була для нього ця пишна картина…”

Показавши брудні гамірні вулиці, письменник веде читача далі – до житла своїх героїв. Ми заходимо в “брудні й смердючі” двори, піднімаємося темними, облитими помиями сходами, заглядаємо до малюсіньких убогих “квартирок”. І читачу стає дедалі моторошніше, оскільки герої мешкають чи то в “труні”, як Раскольников, чи то в потворному “хліві”, як Соня, чи то в “прохолодному кутку”, як Мармеладов. Свою останню ніч перед самогубством Свидригайлов проводить хоча і в окремому, але задушливому й тісному номері: “У кімнаті було душно, свічка горіла тьмяно, на дворі шумів вітер, десь у кутку шкрябала миша, та й взагалі в кімнаті тхнуло мишами і чимсь шкіряним”. Та сама задуха, яка тисне петербуржця на вулиці, “дотискає” його й удома. Тобто персонажі відчувають не лише просторову тісноту, оскільки ці потворні, подібні на в’‎язниці приміщення є суттєвою причиною розладу героя із самим собою. Зрозуміло, чому саме в такому просторі виникають злочинні ідеї Раскольникова, деградує Мармеладов, нехтує моральними канонами Соня, повільно помирає Катерина Іванівна. Так, мати Раскольникова слушно зауважує: “Яка в тебе погана квартира, Родю, наче домовина, – сказала зненацька Пульхерія Олександрівна, перериваючи тяжку мовчанку, – я певна, що ти наполовину через квартиру став таким меланхоліком”.

Петербург: велике горе “маленьких людей”

Отже, в одному департаменті служив один чиновник, чиновник не можу сказати, щоб дуже визначний, низенький на зріст, трохи рябуватий, трохи рудуватий, трохи навіть на вигляд підсліпуватий, з невеличкою лисиною на лобі, із зморшками по обидва боки щік, із кольором обличчя, як то кажуть, гемороїдальним… Що ж робити! Винен петербурзький клімат. Коли ж говорити про чин (бо в нас найперше треба оголосити чин), то він був тим, кого називають довічний титулярний радник, з якого, відома річ, наглузувалися та накепкувалися вволю різні письменники, що мають похвальний звичай налягати на тих, хто не може кусатися.

М. ГОГОЛЬ. “Шинель”

Цинічний, але точний діагноз “хворому” Петербургу ставить і Свидригайлов: “Люди пиячать, молодь освічена від бездіяльності перегорав в нездійсненних снах і мріях, калічиться в теоріях… а все інше живе розпутно. Так і війнуло на мене це місто з перших годин знайомим запахом”. Отже, про те, що може викликати несприйняття читача, Свидригайлов, який не бував у Петербурзі останні сім років, розповідає не лише спокійно, а й навіть схвально, з викликом – у столиці нічого не змінилося, вона так само розбещує, як і колись, і він відчув її “знайомий запах”.

Треба також зазначити, що то були непрості для Росії часи – після відміни кріпосного права минуло якихось п’‎ять років, і величезна країна перебувала на роздоріжжі – яким шляхом іти далі?

Символіка жовтого кольору в романі “Злочин і кара”

Ми вже звертали увагу на важливу роль використання кольорів у втіленні концепції письменників. Пригадаймо символіку кольорів у романі Стендаля “Червоне і чорне”. У романі Достоєвського “Злочин і кара” особливий смисл має жовтий. Це колір “схожої на шафу або на скриню” кімнатки Раскольникова, шпалер і меблів у кімнатці старої лихварки, пожовтіле від постійного пияцтва обличчя Мармеладова, у жінки, яка вчинила самогубство, обличчя жовте й пропите, перстень із жовтим каменем на руці Лужина.

Тяжкий, хворобливий столичний пейзаж стає тлом, конкретним побутовим середовищем, у якому розгортається дія роману, надає йому особливо напруженого й похмурого колориту, І водночас це домінуючий колір “офіційної столиці”, оскільки тоді в Російській імперії колір усіх державних установ був жовтий.

ПЕТЕРБУРГ ДОСТОЄВСЬКОГО   ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821 1881)

К. Брюллов. Сінна площа в Петербурзі. 1822 р.

Достоєвський виражає своє скептичне ставлення до “прогресу” (ми вже відчули його втілення в образі, за влучним висловом Лебезятникова, “мерзотної злочинної людини” – Лужина) в іронічній репліці Свидригайлова, який побачив у “клоаці” пореформеного Петербурга фривольно-непристойний танок канкан: “Потрапив я на один так званий танцювальний вечір, – клоака страшенна (а я люблю клоаки, саме щоб отак, знаєте, непристойно трошки), ну, звичайно, канкан, яких ніде більш не побачиш і яких за мого часу не було зовсім. Еге ж, щодо цього прогрес”. Недаремно деякі тогочасні критики закидали письменнику зневіру в прогрес, адже його скепсис щодо цього модного тоді слова та поняття є очевидним.

Справжнім вироком Петербургу є репліка, кинута начебто побіжно одним з героїв твору, робітником, який працював у домі, де Раскольников учинив злочин: “І чого-чого в цьому Пітері нема! Крім батька-матері, усе є!” Недаремно ще з фольклору відомі різкі протиставлення: “мати – мачуха” та “батько – вітчим”. Батько й мати – рідні, близькі люди, але в цьому місті є все, окрім них. Очевидно, недаремно чужий і холодний Петербург Достоєвського для пересічної людини не може стати рідним.

Майже в кожному романі Ф. Достоєвського присутні діти. Проте в Петербурзі щасливому дитинству місця нема: “Там не можна дітьми залишатися. Там семирічний розпусний і злодій”. Автор неначе підкреслює цим, що місто втратило все, заради чого варто існувати. Ці деталі відображають напружену, безвихідну атмосферу існування головних героїв твору і немов провіщають майбутні фатальні події.

У романі є моторошні сцени, що розкривають повсякденне трагічне життя городян. Петербург – місто, у якому неможливо бути здоровим, бадьорим, сповненим сил, оскільки в ньому тісно й душно. Це – не лише місце, а й справжнісінький співучасник злочинів, співтворець божевільних ідей і теорій. Він – свідок кошмарних снів і людських нещасть. У Петербурзі Достоєвського життя набуває фантастично-потворних обрисів: реальність часто сприймається кошмарним видивом, а марення й сон – реальністю. Атмосфера міста – глуха безвихідність. Автор намагається зрозуміти життя столичного “дна”, світ “принижених і ображених” у всіх значеннях цих слів для “бідних” людей.

ПЕТЕРБУРГ ДОСТОЄВСЬКОГО   ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821 1881)

І. Глазунов. Достоєвський у Петербурзі. 1956 р.

Отже, образ Петербурга в романі “Злочин і кара” – глибоко символічний. З одного боку, він є соціальним тлом, на якому розгортаються події твору, з іншого – дійовою особою, співучасником страшного злочину Раскольникова, але це водночас і його каяття, повернення до світу людей. У цьому фантастичному образі міста, ворожого людині й природі, утілений протест письменника-гуманіста проти пануючого зла й несправедливо влаштованого суспільства.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

ПЕТЕРБУРГ ДОСТОЄВСЬКОГО – ФЕДІР ДОСТОЄВСЬКИЙ (1821-1881)