Первинна концепція стратегічного менеджменту
Один із засновників стратегічного менеджменту, відомий американський фахівець з питань управління промисловими корпораціями, почесний професор міжнародного університету в Сан-Дієго Ігор Ан-Софіт [3] пов’язує первинну концепцію стратегічного менеджменту насамперед з існуванням двох протилежних типів поведінки організації в процесі її розвитку – приростного і підприємницьким (слідуючи [1] с. 26):
Приростного тип – це розвиток організації з мінімальними змінами щодо традиційної поведінки;
Підприємницький тип – це розвиток організації, засноване на прагненні до змін, що забезпечує перемогу в конкурентній боротьбі і максимум прибутку.
Порівняльні характеристики двох згаданих типів поведінки організації представлені в табл. 2.1 (слідуючи [1], с. 27).
І. Ансофф розрізняє відповідний приростному типу поведінки організації оперативний менеджмент, і відповідний підприємницькому типу поведінки організації стратегічний менеджмент..
Оперативний, менеджмент, використовує вже існуючу позицію для досягнення організацією конкретних оперативних і тактичних цілей, а стратегічний менеджмент призначений для забезпечення стратегічних позицій організації.
Іншими словами, менеджери, що займаються оперативним менеджментом, забезпечують перетворення потенціалу організації в реальний прибуток. Конкретний результат оперативного менеджменту – це реалізація продуктів-товарів організації її конкретним клієнтам-споживачам за конкретні ціни.
На відміну від цього, менеджери, які займаються стратегічним менеджментом, забезпечують постійний потенціал прибутковості організації ([1], с. 28):
Першим кінцевим результатом стратегічного менеджменту є системний потенціал організації для досягнення її мети в майбутньому;
Другий кінцевий результат – це структура організації та її внутрішні зміни, що забезпечують чутливість організації до змін зовнішнього середовища і відповідну адаптацію.
Разом з тим створення і підтримку адекватної структури організації – так званої організаційної архітектоніки, а також підготовка відповідного персоналу, що має певну кваліфікацію, мотивацію і т. д., є найважливішими завданнями як оперативного, так і стратегічного менеджменту. У табл. 2.2 зіставлені організаційні архітектоніки організацій з приростного і підприємницьким типами поведінки (слідуючи [1], с. 30).
З табл. 2.2 видно, що від персоналу організацій з підприємницьким типом поведінки потрібна “стратегічна” культура, яка є ([1], с. 29) відкритою, гнучкою і винахідливою, в той час як для персоналу організацій з приростного типом поведінки характерна “оперативна” культура, відображає консервативне ставлення до змін і націленість на традиційне зростання ефективності виробництва.
Істина полягає в тому, що для досягнення гармонійного розвитку та забезпечення стратегічної та оперативної ефективності комерційним організаціям необхідно вміти створювати гнучкі організаційно-структурні форми, тобто системи, які відповідають одночасно двом зазначеним типам поведінки (приростному і підприємницькому) і двом видам менеджменту (оперативному і стратегічному).
Висновки, до яких приходить І. Ансофф, такі (слідуючи [1], с. 29):
1) Організаційні архітектоніки, що відповідають різним типам поведінки організацій (приростного і підприємницький), мають свій характер, відрізняються один від одного і знаходяться в певному протиріччі.
2) У першій половині ХХ ст. стратегічний менеджмент і оперативний менеджмент виступали для організації як альтернативні.
3) З другої половини ХХ століття, треба думати – і сьогодні, комерційні організації все більше потребують одночасному використанні обох типів поведінки і в ефективному поєднанні двох видів менеджменту.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)