Перун
Йому в слов’янському пантеоні належить особливе місце. Він зв’язувався з військової функцією і відповідно вважався покровителем військової дружини і його ватажка – князя.
Перун – син Сварога. Він метає свої стріли-блискавки, потужної палицею розбиває хмари, грім виражає його гнів, по всьому небу майорять його одяг і борода, вітри і бурі – його подих.
Могутній і діяльний влітку, Перун вмирає на зиму. Морози запечатують його громові уста, палиця-блискавка випадає з його ослаблих рук, і бог всю зиму покоїться в гробі-хмарі. Коли ж повернуться з теплих країн птиці, Перун розбиває свою темницю і скидає з висоти ворогів. Богатирський кінь переносить його в мить ока в будь-яке місце, потужними копитами побиває ворогів. Перуну служать бистролетние сокіл і орел, гостроклювий ворон, півень, що сповіщає ранок. Земні трави кропива і чортополох нагадують про його стрілах. Могутні дуби, схожі на хмари, вважалися священними.
Перун посилає дощі, від нього залежить урожай, а значить – життя. Він покровитель землеробства і ковальської справи. Як Перун плугом-грозою оре хмарне небо, розкидає насіння дощу, гримить палицею, так і людина на землі обробляє ріллю, кує плуги та сокири. Як Перун перемагає темні сили, так і орач веде вічний бій з посухою або холодом. Тому в давньоруській мові споріднені слова: оратай (орач) і рать (військо). А Перун не тільки бог грому і блискавки, а й покровитель воїнів.
За традицією Перуна вважають верховним божеством древніх слов’ян, хоча, на думку дослідників, він зайняв чільне місце відносно пізно, а до нього на чолі пантеону стояли Рід (Сварог) або Дажбог.
Перун представлявся слов’янам в образі немолодого довгобородого чоловіка, що роз’їжджає по небу на вогненній колісниці у супроводі грізною свити – Грома, Блискавки, Дощу і Урагану. Перун метає на землю кам’яні стріли і там, де вдарить така стріла, із землі починає бити Гремячий (незамерзаючий) ключ.
За свідченням давньоруського літописця, ідол Перуна був дерев’яний, зі срібною головою (тобто волоссям; срібло зображувало сивину) і золотими вусами. Жрець Перуна підтримував перед його ідолом невгасимий вогонь, в якому горіли дубові дрова.
Перуну присвячувався центральний річний свято землеробського культу. Цього дня в жертву Перуну приносили бика або вепра (дикого кабана). Шкура і нутрощі жертовної тварини спалювалися на священному вогні, м’ясо з’їдалося під час ритуальної трапези, а череп вішали на дуб – священне дерево Перуна, що ріс поблизу від святилища.
Перун вважався також як покровитель князівської влади, воїнів і військових подвигів. При укладенні державних угод князі клялися зброєю і богом Перуном. У договорі князя Святослава з греками є така клятва: “Якщо ж ми соблюдем ми чогось зі сказаного раніше, нехай я і ті, хто зі мною, будемо прокляті від бога, в якого віримо, від Перуна і Велеса, і хай будемо жовті, як золото, і нехай посіче нас власну зброю”.
В одній з літописів міститься загадкова фраза про те, що “Перун є мног”. Дослідники тлумачать її по-різному: чи то “перуни” було збірною назвою якогось розряду божеств, чи то це вказівка на велику кількість святилищ Перуна. Таких святилищ дійсно було багато. Одне з найбільш значних знаходилося в Києві, інше – біля Новгорода, в містечку, досі носить назву Перинь.
Після введення християнства святилища всіх язичницьких богів були знищені, ідоли повалені. Ідол Перуна, що стояв у Києві на вершині пагорба, скинули у Дніпро. Літописець розповідає, що, коли він плив за течією, кияни бігли берегом слідом і кричали: “випливають, Перуні, випливай!”
У християнську епоху образ Перуна-громовержця злився в народній свідомості з образом святого Іллі-пророка, так само, як і Перун, що роз’їжджає по небу на вогненній колісниці. У посуху відбувалися молебні, присвячені Іллі-пророку, а в Ільїн день – 20 липня (2 серпня за новим стилем) – строго заборонялися польові роботи. Якщо ж хто-небудь порушував цю заборону, то його кінь розпрягали, а збрую всім селом пропивали в шинку.
Зв’язок образу Іллі-пророка з язичницькими уявленнями ясно виступає і в повір’ях про те, що Ілля-пророк своїми громовими стрілами переслідує нечисту силу, яка в грозу ховається, перетворюючись на змій, собак і кішок, вкривається під капелюшками грибів-поганок. Після Ільїна дня заборонялося купатися, тому що в цей день купаються чорти і вода стає небезпечною для людини.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)