Перспективація інформації мемуарного тексту – Українська література – шкільна програма 12 класів
Останнім часом в лінгвістиці намітилася тенденція розгляду мови як діяльності в умовах реальної комунікації. Особливо це стосується текстуальної лінгвістики, в межах якої дослідження мають на меті визначити детермінанти людського фактору в породжуваному тексті, що володіє низкою категоріальних характеристик, такими як зв’язність, цільність, модальність, закінченість тощо. Дані характеристики свідчать про невід’ємність людського існування від текстового світу. Дослідженням текстів з антропоцентричних позицій займалися провідні лінгвісти сьогодення [3, 4, 7].
Але, незважаючи на велику кількість досліджень в галузі текстуальної лінгвістики, залишається низка невирішених питань, зв’язаних з такими проблемами, як типологія текстів, зокрема, статус мемуарного тексту, його основні суттєвісні характеристики, стилістичні прикмети та ряд інших. Тому, враховуючи актуальність названої проблематики, предметом дослідження даної статті було обрано одну із онтологічних характеристик мемуарного тексту – інформативність.
Мемуарний текст інформативно дуже насичений. Інформативність – одна із суттєвих характеристик мемуарів, яка, незважаючи на свою смислову природу, носить семантико-структурний характер, оскільки зачіпає і план змісту і план вираження мемуарів одночасно [1, 5, 6].
Жанрові особливості мемуарного тексту визначає тип інформації в тексті, його смислову структуру, характер вираження (імпліцитний/експліцитний) текстового смислу. Для мемуарів характерна змістовно-фактуальна інформація (ЗФІ) [4, 27-28] про реальні факти, події, що розгортаються лінійно, вербалізовано.
Між типом інформації тексту і його функціональним стилем просліджується кореляція, яку можна розглядати як певну залежність, яка виражається в наступній тенденції: тексти мемуарного жанру носять переважно конкретний характер і співвідносяться зі ЗФІ. Конкретність ЗФІ – це повідомлення про факт, подію, процес, що відбуваються в реальному світі.
Аналіз мемуарних текстів сучасної французької мемуарної літератури (С. де Бовуар “Через обставини”, “Врешті-решт”, Ж. Даніеля “Час, що залишається”, Ж. Робер “Зірки моїх ночей”) дозволяє допустити, що в низці численних фактів, описаних в тексті, автор виділяє інформаційні домінанти, тобто ті факти та події, які інформаційно є більш важливими. Так, в романі С. де Бовуар “Через обставини 1” [8] інформаційними домінантами можна назвати оповідання про Сартра, трансформацію його поглядів, повернення старих знайомих Бовуар із вигнання, нових знайомствах, поїздку Бовуар до Мадриду, хвороби Сартра, поїздку Бовуар до Америки та її захоплення Альгреном.
В мемуарному романі Ж. Даніеля “Час, що залишається” [11] інформаційна сітка має зовсім відмінну структуру і смисл. В першу чергу, слід зазначити, що крізь весь мемуарний текст проходить головна домінантна думка – про зміни поглядів автора, які пройшли шлях від юнацького захоплення ідеями марксизму-ленінізму до здатності людини піднятися над всіма догмами світу і якнайоб’єктивніше оцінити оточуючу дійсність. Це і є інформаційною домінантою мемуарів. На цю домінанту нанизується автором цілий ряд подій, які мають безпосереднє або опосередковане значення для розвитку змісту тексту. До числа таких подій слід віднести описання поїздки Андре Жіда до Радянського Союзу, його негативну реакцію на події в СРСР, цькування А. Жіда радянською пресою: “Accueilli comme un héros par Staline, et par tous les peuples de l’URSS, Andre Gide revenait en France comme un renégat. Il brûlait avec style tout ce qu’il avait adoré. Le 6 novembre 1936 “Vendredi” publia en première page, et avec un titre énorme, le célèbre “Avant-propos à mon livre “Retour de l’URSS”. Celui qui, sur la place Rouge, à l’occasion des funérailles de Gorki, avait déclaré: “Le sort de la culture est lié dans nos esprits au destin même de l’URSS et c’est pourquoi nous la défendrons partout et toujours”, Gide le converti affirmait soudain que la Russie stalinienne n’était pas, pas encore, ou n’était plus “cette patrie d’élection, cet exemple, ce gide à quoi tendaient nos volontés, nos rêves et nos forces”. Il décrivait l’abêtissement et la “vassalisation”. Là, où il avait cherché une adhésion active au régime, il n’avait trouvé qu’un conformisme subi” [11, 24-25].
Відмінною особливістю стилю мемуарів Ж. Даніеля та С. де Бовуар є не просто домінування того чи іншого факту або указання на будь-яку інформацію. Важливим в цьому плані є обгрунтування причинно-слідчих взаємовідносин і зв’язків між подіями, реаліями. Такий тип подачі інформації в мемуарах Ж. Даніеля характерний як для цілих інформаційних блоків, так і для окремих, здавалося б малозначних фактів. Прикладом цьому може служити оповідання Даніеля про читання тижневиком “Монд”, під керівництвом А. Барбюса, лекцій серед 13-літніх підлітків, серед яких був і Ж. Даніель, про його захоплення творчістю Р. Роллана, А. Жіда: “Pendant l’hiver 1934, l’hebdomadaire Monde, dirigé par Henri Barbusse, faisait l’objet d’une lecture de groupe parmi les gosses de treize ans que nous étions”. “… je venais de dévorer les dix volumes de Romain Rolland. De plus Romain Rolland collaborait à Monde. On pouvait voir sa photographie tantôt avec Staline, tantôt avec Gorki” [11, 14].
Вплив ідей письменників-комуністів на молодого Ж. Даніеля віддзеркалився на формуванні його первісних, лівих поглядів, про що говорить сам автор: “S’il me fallait donner ma vie pour assurer le succès de la grande expérience soviétique, je le ferais volontiers sur-le-champs”. “Quant au Bien, il suffisait de regarder Moscou” [8, 20-22]. Таку ж пояснюючу інформативність ми знаходимо у Бовуар. Домінантою в інформаційному блоці “Нові знайомства” [8, 35-36] є сам факт знайомства С. де Бовуар з Віолеттою Ледюк. Описуючи її зовнішність, автор звертає увагу на її обличчя: “…visage brutalement laid mais éclatant de vie…”. Подальше описання незвичайної працездатності Ледюк і її попереднього життя є, на наш погляд, пояснюючим моментом цієї характерної особливості нової знайомої: “…non seulement elle avait le don, mais elle savait travailler”. “… elle gagnait sa vie en allant chercher dans les fermes de Normandie des kilos de viande et de beurre qu’elle ramenait à Paris à la force de ses poignets…”. “… ses dures marches à travers la campagne, des bistrots de village, des camions, des trains noirs, elle se sentait naturellement de plain-pied avec les paysans, les rouliers…” [8, 35-36].
Пояснюючі факти в мемуарному тексті є надзвичайно важливими, бо вони, з одного боку, відображають позицію автора, а з іншого, виявляються сполучною ланкою в логічному ланцюзі фактів, що викладаються та виступають одним із засобів перспективації всієї текстової інформації.
Мемуарний текст відрізняється своїм особливим, характерним саме цьому типу текстів способом подачі інформації.
Слід зазначити, що сутність мемуарного тексту полягає в розгортанні його фактуальної інформації та смислу, тобто перспективації як на змістовному, так і на формальному рівнях. Тому закономірним є прагнення дослідників вивчити процеси функціонування в тексті різних мовних та мовленнєвих одиниць та реалізації їх системних ознак і характеристик, що припускає співвіднесеність синтагматичного аналізу з текстоутворюючим.
Вивчення тексту в динаміці його породження і розвитку дає можливість проникнути до механізму процесу побудови будь-якого тексту, визначити роль різних одиниць в процесі формування його смислової організації.
Як одиниця комунікації мемуарний текст являє собою таку структуру, “елементи якої значущі не тільки самі собою, але і в своїх відносинах з іншими елементами, а також елементами позатекстовими, з позамовною дійсністю” [2, 44-45]. Отже, можна говорити про синтагматичні внутрішньотекстові відносини та про екстралінгвістичні відносини, які в мемуарах тісно переплітаються.
Синтагматична організація мемуарного тексту визначається його перспективою, тобто сукупністю відносин “автор – персонаж – текст – читач”.
Термін “перспектива” або “перспективація” в останні десятиліття все частіше почав використовуватися в багатьох лінгвістичних роботах. У найзагальнішому смислі перспектива являє собою певну точку зору на події, що відбуваються, семантичну акцентуацію того чи іншого його боку і використання для її лінгвістичної реалізації певних мовних засобів.
В даній роботі під перспективою тексту розуміється лінгвопрагматична категорія глибинного рівня, яка об’єднує всі основні параметри мовної комунікації і являє собою сукупність комунікативних відносин між відправником і предметом, предметом і одержувачем інформації. Перспектива тексту має два лінгвістичних аспекти – “тип оповідання”, тобто відносини між автором і читачем, і “форму оповідання” – засоби формалізації цих відносин з акцентом на мовленнєвих та мовних корелятах даних відносин.
Принцип лінійності мовного знаку, який відзначив ще Ф. Де Соссюр, забезпечує тексту деяку послідовність його компонентів, вибудовуючи їх у певну лінію. Текст є не що інше, як слідування компонентів одного за другим, які утворюють саме тим його синтагматичну структуру.
Текстова перспектива має два рівня: глибинний (семантичний або смисловий) і поверхневий (лексико-граматичний). Глибинний рівень текстової перспективації побудований по принципу інкорпорування [7, 30], суть якого полягає в тому, що кожний наступний текстовий компонент не просто приєднується до попереднього, а уставляється в нього. Наслідком інкорпорування тексту є постійний розвиток текстової інформації.
Перспективація тексту здійснюється за рахунок приєднання компонентів, що несуть нову інформацію, до вже реалізованої частини тексту.
Інформаційна модель текстової перспективи має такий вигляд: на кожному наступному кроці отримання інформації з’являється нова інформація, яка включає або спирається на попередню інформацію. Отже, перспективація тексту є генерування інформації.
Глибинна і поверхнева перспектива тексту здійснюється його творцем і обумовлюється потребами комунікації: задумкою автора, ситуацією спілкування, особливостями адресату, предметом повідомлення, структурою мови.
Відомо, що текстовий смисл – це інтеграція конкретних значень, але він не зводиться до суми елементів, що його складають. Тому, при розгляді перспективи текстового смислу важливим є розмежування двох аспектів: “універсально-поняттєвого і конкретно-мовного” [3, 111]. Універсально-поняттєвий аспект смислу тексту припускає розгляд його інформативного змісту, а конкретно-мовний аспект припускає вивчення його мовної реалізації.
На змістовному рівні перспективація знаходить вираження у кількості і конфігурації безпосередніх відносин головних описаних фактів, подій з іншими підрядними, другорядними подіями, які виступають у ролі аспектів описання основних фактів. Такий розвиток змістовно-фактуальної інформації в мемуарах означає, що перспективація досягається за рахунок конкретизації елементів змісту мемуарів.
Перспективація текстового змісту здійснюється в певній послідовності, яка є одним із засобів реалізації комунікативної задачі тексту. Послідовність розвитку інформації в мемуарах має подвійну природу: з одного боку, – послідовність реальних подій, яка в мемуарах може мати опосередкований характер; і, з іншого боку, – послідовність сюжетних подій в тексті. Ця подвійність закладена в самій природі мемуарного тексту. Інформація, яка має бути виражена в мемуарному тексті, не може бути представленою в такому ж вигляді, в якому вона знаходиться в мисленні, пам’яті автора. Ця інформація, яка є розумовим утворенням, організується на основі своїх закономірностей, направлених на забезпечення оперативності мислення, його економності тощо. Мислення симультанне, тобто представлене у вигляді цілісних образів, даних ніби в одночасності. В тексті ж воно може бути виражене тільки у вигляді послідовності мовних одиниць, що репрезентують дискретні фрагменти цієї інформації. Тому розумова інформація, яка підлягає вираженню мовними засобами, має бути певним чином розчленована і організована у відповідності до закономірностей лінійної структури тексту.
В цьому зв’язку необхідно відзначити, що для мемуарів типовим є квантовий спосіб подачі інформації, тобто автор дістає зі своєї пам’яті певні факти, часто порушуючи послідовність реальних подій, і викладає їх у вигляді певних пульсацій. Так, в романі С. де Бовуар “Через обставини 1” в одній фразі думка автора скаче від одного факту до іншого: “Avant la guerre une inconnue avait envoyé à Sartre un petit livre, “Tropismes”, qui avait passé inaperçu et dont la qualité nous frappa; c’était Nathalie Sarraute; il lui avait écrit, il l’avait rencontrée” [8, 34]. Ця фраза включає до себе об’ємну інформацію, репрезентовану смисловими “пучками”: 1. незнайомка надіслала Сартру свою книгу; 2. ця книга пройшла непоміченою; 3. якість цієї книги уразила Бовуар і Сартра; 4. автор цієї книги – Наталі Саррот; 5. Сартр написав Н. Саррот; 6. Сартр з нею зустрівся. Гра часових форм у даному випадку (plus-que-parfait – plus-que-parfait – passé simple – imparfait – plus-que-parfait – plus-que-parfait) відображає пульсацію думки С. де Бовуар.
Пульсація думки проявляється і в наступній фразі іншого автора-мемуариста Ж. Даніеля: “Arthur Schlesinger, l’intellectuel de Harvard écarté depuis quelques mois mais toujours détenteur d’un modeste bureau à la Maison-Blanche, me confessa qu’il avait eu sa part de responsabilité dans l’histoire cubaine mais que désormais il se consacrait à orienter la politique des Etat-Unis vers le soutien d’un neutralisme dont les modèles servaient le Mexique et l’Inde” [11, 179]. В даній фразі яскраво виражений стрибкоподібний рух думки автора, який утворює, в кінцевому підсумку, об’ємну фразу, яка складається з низки ідей, з’єднаних один з одним у суворій послідовності:
1. Вперше згадується ім’я – Артур Шлезінгер, гарвардський інтелектуал;
1. А. Шлезінгер відсторонений від справ уже декілька місяців;
2. Але він все ще хазяїн скромного бюро в Білому Домі;
3. Розповів автору мемуарів, що він несе свою долю відповідальності в кубинській історії;
4. Але віднині він присвячує себе орієнтуванню політики Сполучених Штатів на підтримку доктрини нейтралітету;
5. Зразком цієї доктрини будуть Мексика та Індія.
Звертає на себе увагу надзвичайно інтенсивна гра часових форм: passé simple – plus-que-parfait – imparfait – futur dans le passé, що і в даному випадку доводить стрибкоподібний характер авторської думки.
Отже, перспективація мемуарного тексту – це постійний процес накопичення інформації, її розвитку, розширення, поглиблення. Це обов’язковий компонент текстового змісту, смислу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Андронников И. Л. Ответы на вопросы анкеты “Жизненный материал и художественное обобщение” // Вопросы литературы. – 1966. – №9.
2. Арнольд И. В. Стилистика современного английского языка. Стилистика декодирования. – Л., 1973.
3. Бондарко А. В. Функциональная грамматика. – Л., 1984.
4. Гальперин И. Р. Текст как объект лингвистического исследования. – М., 1981.
5. Гинзбург Л. Я. О психологической прозе. – Л., 1971.
6. Левковская Н. А. Жанровая вариативность мемуарной литературы // Труды МГПИИЯ им. М. Тореза. Вып.197. – М., 1982.
7. Мурзин Л. Н., Штерн А. С. Текст и его восприятие. – Свердловск, 1991.
8. Beauvoir S. de. La force des choses I. Editions Gallimard, 1963.
9. Beauvoir S. de. La force des choses II. Editions Gallimard, 1963.
10. Beauvoir S. de. Tout compte fait. Editions Gallimard, 1972.
11. Daniel J. Le temps qui reste. Editions Stock, 1973.
12. Robert J. Les stars de mes nuits. Editions du Rocher, 1991.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)