Перша Австрійська республіка
Перша світова війна з самого початку йшла для Австро-Угорщини вкрай невдало і привела її до військового, політичного і економічного колапсу. Слов’янські народи, що населяли імперію, увійшли до складу Чехословаччини, Королівства сербів, хорватів і словенців (з 1929 року – Югославії) і Польщі. Угорщина також стала незалежною державою, але виявилася разом з Австрією в таборі тих, хто програв.
12 листопада 1918 року було проголошено Німецька Австрія як складова частина Німеччини з республіканською формою правління (слово “німецька” зникло з назви країни після підписання в 1919 році Сен-Жерменського мирного договору, що забороняв об’єднання Австрії з Німеччиною, тобто аншлюс).
У 1918-1920 роки при владі в країні перебувала коаліція, яка, спираючись на Конституційні збори, провела ряд важливих соціальних реформ. Після розпаду коаліції в політичному житті країни стала домінувати Християнсько-соціальна партія. У 1920 роки вступила в дію конституція, відповідно до якої країна стала іменуватися “Республіка Австрія”.
Економічну напругу військових років і розрив господарських зв’язків, які існували в рамках зниклої імперії, мали важкі наслідки. Країна увійшла в смугу економічних криз і двічі протягом одного десятиліття була змушена вдаватися до зовнішнього кредитування, причому в обох випадках для забезпечення ефективного використання наданих коштів економіка країни фактично ставилася під контроль кредиторів з Ліги Націй.
Економічне і соціальне неблагополуччя вело до політичної напруженості. Агресивність лівого і правого політичних таборів призвела до цілої серії збройних зіткнень між політизованими збройними формуваннями, а також між цими формуваннями та органами охорони правопорядку. Соціал-демократична партія створила “Шуцбунд” – “Союз стрільців”, праві сили підтримував “Союз захисту Батьківщини” – “Хаймвер”, симпатії фракцій якого розподілялися між Християнсько-соціальної партією, австро-німецьким націонал-соціалізмом і італійським фашизмом.
У 1933 році канцлер Енгельберт Дольфус взяв курс на досягнення політичної стабільності за допомогою силових засобів, що в міжвоєнний період було характерно для багатьох країн Східної і Центральної Європи. Одночасно зі стабілізацією авторитарне правління повинно було зупинити місцевих націонал-соціалістів, які здобули сильного союзника в особі прийшов до влади в Німеччині Гітлера і діяли дедалі впевненіше (так, в 1933 році, незважаючи на заборону масових заходів, націонал-соціалісти влаштували у Відні масштабну демонстрацію, яка переросла в заворушення).
Оскільки націонал-соціалізм припускав в результаті і поглинання Австрії Німеччиною, а соціал-демократія сприймалася як різновид “червоної загрози”, було вирішено розпочати придушення обох цих сил, заручившись підтримкою Італії.
Австрія була перетворена на однопартійну державу, де не функціонував парламент, була відсутня свобода преси, а відносини в сфері праці повинні були регулюватися за італійськими схемами. Соціал-демократи і націонал-соціалісти зазнали переслідувань, причому взимку 1934 роки для придушення перших знадобилося застосування збройних сил (включаючи артилерію). Влітку того ж року націонал-соціалісти зробили безуспішну спробу захоплення влади, в ході якої Дольфус був смертельно поранений.
Під час путчу існувала загроза німецького вторгнення, проте італійські і югославські війська, висунуті до кордонів Австрії, усунули її. Разом з тим дуже скоро австрійці втратили підтримку Італії: міжнародний остракізм, якому режим Муссоліні піддався в результаті захоплення Ефіопії, змусив лідера італійських фашистів зблизитися з Гітлером, що автоматично робило з Австрії розмінну монету в торзі диктаторів. Італія визнала Австрію зоною німецьких інтересів. Новий канцлер Курт фон Шушніг намагався перешкодити реалізації гітлерівських планів, але не зміг цього зробити.
У 1938 році Австрія була зайнята силами вермахту і включена до складу Німеччини.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)