Періодизація і спадкоємність пелагогіки
При осмисленні генези історико-педагогічного знання, практики виховання і навчання важливе розуміння періодизації в історії педагогіки.
При розробці цього питання продуктивно звернутися до ідей переходу від традиційного соціуму до суспільства громадянського типу. Мабуть, правомірно враховувати, що рух педагогічних ідей та практики в такому напрямку відбувався при еволюції общинного виховання і навчання, появі рабовласницьких інститутів і політеїзму, виникненні монотеїзму, становленні соціумів, відзначених печаткою феодальної становості, формуванні сучасних спільнот з системою всеосяжних ринкових відносин, де генерувалося освіту, зламувати національні, корпоративні, релігійні та інші соціальні перегородки.
Актуально предметне дослідження феномену історичної спадкоємності педагогічного знання та освіти. Відповідні наукові підходи дозволяють більш ефективно прогнозувати розвиток виховання і навчання, не “винаходити велосипед”, “не ломитися у відкриті двері” і черпати в історії педагогіки додаткові аргументи для виникаючих концептів і практик. У такому випадку ідеї інтерактивного навчання в сучасних умовах виявляються багато в чому продовженням установок діалогічного сократівско навчання. Точно також концепції гармонійного розвитку особистості Нового і Новітнього часу можуть розглядатися як нове прочитання ідей мислителів давнини (брахманізм, конфуціанство, грецька філософія і т. Д.), Філософсько-педагогічних поглядів раннього християнства, середньовічного мусульманського Сходу, європейського Відродження.
Важливо не випускати з уваги дискретний характер наступності в історії педагогіки. Людство деколи втрачало доцільні та позитивні педагогічні ідеї, які пізніше відроджувалися в іншому вигляді. На звивистому, нерідко драматичному шляху відбувалося поступове перетворення світової педагогіки із суми емпіричних суджень у науку. Історичний рух педагогіки та освіти не було невпинним підйомом. Швидше, то були сходження на піки: перших письмових співтовариств (давньогрецька філософсько-педагогічна думка), раннього Середньовіччя (ренесанс X-XI ст. В Китаї та Київської Русі, в XIV-XVI ст. На Заході), соціумів епохи Нового і Новітнього часу (класична західна і російська педагогіка другої половини XIX – початку XX ст.) і т. п.
На кожному історичному витку відбувалося якісне прирощення, збагачення фундаментальних уявлень про виховання і навчання, яким надалі судилося бути не тільки глибше опрацьованими, але і в значно мірою здійсненими. Так, письмові цивілізації Стародавнього світу, відштовхнувшись від досвіду первісного, виключно емпіричного, досвіду виховання і навчання, продовжували його збагачувати і приступили до філософського поясненню організованого виховання і навчання. Середньовічна педагогіка не тільки відбила особливості колективного, конфесійного, станового свідомості, а й запропонувала педагогічні навчання, спрямовані на звільнення людини від жорстких соціокультурних нормативів. У Новий і Новітній час прискорилося формування концепцій виховання і навчання на основі пізнання закономірностей природи людини і суспільства, педагогіка розвивалася при нараставшем протистоянні феноменологічної та соціальної парадигм.
Актуальним є аналіз наступності сучасної російської школи та педагогіки з педагогічною думкою і освітою в Радянському Союзі. Небезпечно стати “Іванами, що не пам’ятають спорідненості”. Важливо при цьому уникати як огульного заперечення досвіду радянської педагогіки і школи, так і нестримної ностальгії за такому досвіду. Так, залишаються перспективними успадковані від радянської педагогіки ідеї освіти без тупикових ступенів, концепції гармонійного розвитку особистості, з’єднання навчання з продуктивною працею, методики дослідно-показових навчальних закладів, ряд концепцій загальної середньої освіти, розвиваючого навчання і т. Д.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)