Переспів Максима Рильського. Слово про Ігорів похід (Уривок)

…Зронив тоді великий Святослав

Золоте слово, зо слізьми змішане:

“Дітки мої, Ігорю і Всеволоде!

Рано взялись ви землю Половецьку

Мечами разити,

А собі слави шукати.

Не з честю ви ворога подолали,

Не з честю пролили кров поганську.

Серця ваші хоробрі

З булата міцного викуті,

Буйною відвагою гартовані.

Що ж бо зробили ви

З сивиною моєю срібною?

Уже не бачу я влади сильного,

На війська багатого

Брата мого Ярослава

З чернігівськими боярами,

З могутами і з горянами,

З зайдиголовами та з похожанами, –

Ті без щитів,

Із ножами захалявними

Криком війська побивають,

Прадідною славою видзвонюючи.

Ви ж сказали:

“Самі мужаймось,

Самі візьмем славу прийдешню,

Колишньою самі поділимось”.

Чи то диво, браття,

Старому помолодіти?

Коли сокіл перелиняє,

Високо від птахів ганяє,

Не дає гніздо своє скривдити.

Тільки ж лихо: не маю підмоги

Від князівства, братів моїх кревних, –

Невесела година настала!

Уже Римів кричить

Під шаблями половецькими,

А Володимир поранений-порубаний,

Туга і печаль сину Глібовому!

Великий князю Всеволоде!

Чи не прилинув би ти здалека

Отчий золотий престол покріпить?

Твої-бо воїни можуть

Волгу веснами розплескати,

А Дон шоломами вилити,

Коли б ти був, –

Продавалась би невільниця по ногаті,

А невільник – по різані.

Ти-бо можеш на суходолі

Живими стріляти самострілами –

Завзятими синами Глібовими!

Ти, буй-Рюриче,

І ти, Давиде!

Чи не ваші воїни

Золотими шоломами

У крові ворожій плавали?

Чи не ваша хоробра дружина

Рикає, мов ті тури,

Ранені шаблями гартованими

В полі незнаному?

А вступіть же,

Панове-браття,

В золотеє стремено

За кривду сьогочасну,

За землю Руську,

За рани Ігореві,

Хороброго Святославовича!

Галицький Осмомисле Ярославе!

Високо сидиш ти

На своїм золотокованім престолі,

Підперши гори угорські

Своїми залізними військами,

Заступивши королеві дорогу,

Зачинивши ворота на Дунаї,

Через хмари каміння кидаючи,

Суд по Дунай рядячи.

Грози твої по землях течуть.

Одчиняєш ти браму Києву,

Стріляєш із отчого столу золотого

На султанів у далеких землях.

Стріляй, господарю, Кончака,

Раба поганого,

За землю Руську,

За рани Ігореві,

Хороброго Святославовича!

А ти, буй-Романе,

І ти, Мстиславе!

Мисль одважна

Покликає ваш розум на діло.

Високо плаваєш ти, Романе,

В подвигах ратних,

Як той сокіл на вітрі ширяючи,

Птицю долаючи одвагою.

Маєте ви залізні нагрудники

Під шоломами латинськими.

Та й не одна країна гуннська,

Литва ще й ятвіги,

Деремела й половці

Списи свої покидали,

А голови преклонили

Під тими мечами булатними!

Та вже князю тому Ігореві

Світ-сонце примеркло,

А дерево не на добро

Листя своє зронило,

Понад Россю та й понад Сулою

Городи поділено!

Уже Ігоревого війська славного

Не воскресити!

Дон тебе, князю, кличе,

Князів на подолання ззиває.

Хоробрі князі Ольговичі

Готові до бою!

Інгвар, і Всеволод,

І всі ви, три Мстиславовичі,

Не лихого гнізда кречети, –

Чи не в битвах,

Не в звитягах славетних

Здобули ви собі володіння?

Де ж ваші золоті шоломи,

Щити добрі і списи ляські?

Загородіть полю ворота

Гострими своїми стрілами

За землю Руську, за рани Ігореві,

Хороброго Святославовича!”

(1185-1187)


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Переспів Максима Рильського. Слово про Ігорів похід (Уривок)