Перелом
Перелом – повне або часткове порушення цілісності кістки під впливом механічної сили або хвороби.
Залежно від походження розрізняють переломи вроджені та набуті. Вроджені переломи найчастіше виникають внаслідок захворювань кісток скелета плода. Придбані переломи бувають травматичні, при яких пошкоджується здорова кістка, і патологічні, коли кістка пошкоджується хворобою (туберкульоз, остеопороз і ін.). Крім того, серед цих груп розрізняють відкриті і закриті переломи (рис. 14). Відкритим називають перелом, коли під дією гострого уламка кістки порушується цілісність шкіри. При закритому переломі шкірні покриви і видимі слизові оболонки не ушкоджуються. Клінічними ознаками переломів є деформація кістки, хвороблива рухливість, скорочення кінцівки, крепітація (хруст кісткових уламків), біль на місці перелому, ненормальне становище кінцівки, пухлина, набряк, крововилив та ін.
Ушкодження черепа і головного мозку виникають в ре док механічного впливу на них. Черепно-мозкові травми діляться на відкриті і закриті. Закритими травмами голови і черепа називають ушкодження, при яких не порушена цілісність м’яких тканин черепа або є їх пошкодження без порушень цілісності надчерепной сполучнотканинної оболонки (апоневрозу). Відкритими черепно-мозковими травмами є ушкодження м’яких тканин голови з переломами кісток черепа і порушенням цілісності апоневрозу.
До закритих травм головного мозку відносяться струс, удар і здавлення. Струс головного мозку – це функціональні порушення клітин головного мозку без їх анатомічного ушкодження. Воно виникає при швидкому силовому впливі (наприклад, ударної повітряної або водяний хвилею), при ударі по голові тупим твердим предметом (каменем, цеглою та ін.), Падінні предметів з висоти на голову. При механічній дії на головний мозок в ньому відбуваються зміни, які призводять до порушень передачі нервових імпульсів. Струс головного мозку зазвичай проявляється втратою свідомості різної тривалості, від декількох секунд до декількох хвилин. Відзначаються головний біль, нудота, іноді блювота, потерпілий часто не пам’ятає обставин, що передували травмі, і самого моменту її нанесення (ретроградна амнезія). Характерні збліднення або почервоніння обличчя, почастішання пульсу, загальна слабкість, підвищена пітливість. Всі ці симптоми поступово зникають протягом 7-10 днів. Однак можливі й більш важкі форми струсу головного мозку, що протікають з відповідними клінічними ознаками та методами лікування.
Забій головного мозку – важка форма ушкодження мозкової речовини на обмеженій ділянці. При ударі мозку спостерігаються симптоми струсу мозкової речовини, осередкові неврологічні симптоми: порушення рухової функції людини, чутливості частин тіла, міміки, мови і слуху.
При важкій формі струсу і забитті головного мозку перша допомога полягає у своєчасній і обережною евакуації потерпілого на ношах з поворотом голови в бік (для профілактики задухи блювотними масами) до найближчої лікувальної установи. Добре покласти холодний компрес або лід на голову.
Здавлення головного мозку зустрічається у 90% постраждалих на тлі забитого місця. У першій фазі здавлення свідомість збережена, можуть спостерігатися легкі головні болі, незначна нудота.
Останнім фазам відповідають загальні та вогнищеві неврологічні симптоми: втрата свідомості, головний біль, нудота, блювання, загальмованість нервової системи та ін.
Закриті переломи кісток склепіння та основи черепа виникають при ударі по голові тупим твердим предметом або при падінні з висоти на голову. Для перелому кісток основи черепа характерні: синець навколо очей (симптом “окулярів”), а також виділення крові, мозкової рідини з носа, вушних проходів. Можливі пошкодження черепно-мозкових нервів.
Пошкодження хребта відноситься до тяжких травм опорно-рухового апарату. Переломи хребта виникають внаслідок непрямої травми (при падінні з висоти на ноги, сідниці, голову) і прямої травми (безпосередньо удар в область хребта). Переломи можуть бути закриті та відкриті, одиночні і множинні, проникаючі і непроникаючі, вогнепальні й Неогнестрельние. Залежно від рівня ушкодження розрізняють травми шийного, грудного, попереково-крижового відділів спинного мозку і куприка в нижньому відділі хребта. Серед закритих травм спинного мозку розрізняють струс, забій і здавлення.
Для струсу спинного мозку характерні наступні симптоми: при легкому ступені ураження у потерпілих спостерігаються слабкість, знижується чутливість нижніх кінцівок, можливі порушення сечовипускання і дефекації; при більш важких ушкодженнях втрачається чутливість нижче місця травми, затримуються сечовипускання і дефекація.
При ударах спинного мозку можливе виникнення крововиливу в мозкову речовину, порушення анатомічної цілісності, що супроводжується відповідною неврологічною симптоматикою (паралічі, втрата чутливості нижче місця травми, затримка сечовипускання і дефекації).
Здавлення спинного мозку може бути утворено кістковими уламками хребців, набряком, гематомою та поєднанням цих причин. У постраждалих спостерігаються паралічі, порушення чутливості нижче місця травми, розлади сечовипускання і дефекації.
При повних розривах спинного мозку спостерігається відсутність рухів і чутливості нижче місця травми, порушення функцій внутрішніх органів, відсутність рефлексів. Чим вище знаходиться місце травми хребта і спинного мозку, тим важче стан потерпілого. При переломі у верхньому шийному відділі хребта смертність становить близько 85%, у верхньому грудному – 76%, а в нижньому грудному і поперековому відділах – 50%.
Від правильно наданої першої допомоги при пошкодженнях хребта надалі залежить здоров’я людини. При переломах хребта навіть невеликі зміщення хребців можуть викликати розрив спинного мозку, тому потерпілого з підозрою на перелом категорично забороняється садити, ставити на ноги.
У випадках пошкодження м’яких тканин в області хребта ураженого слід провести накладення пов’язки, що давить, а при пораненнях – первинної асептичної пов’язки. Потерпілому необхідно створити спокій, уклавши його на рівну тверду поверхню (дерев’яний щит, дошки, висувне заднє сидіння автомобіля й ін.). Ці ж предмети використовують для транспортної іммобілізації. При відсутності дошки потерпілого в несвідомому стані транспортують на носилках в положенні лежачи на животі.
У разі перелому шийного відділу хребта необхідна транспортування на спині з іммобілізацією голови, як при пошкодженнях черепа. У всіх випадках ушкоджень транспортування здійснюють особливо обережно, постійно утримуючи тулуб потерпілого на одному рівні, не допускаючи найменшого згинання хребта.
Травми грудної клітини в мирний час зустрічаються особливо часто при дорожньо-транспортних пригодах, аварійних ситуаціях на шахтах, будівництві, при падінні з висоти та ін. Пошкодження грудної клітки бувають закриті і відкриті, проникаючі і непроникаючі. Закриті травми в свою чергу діляться на: 1) закриті ушкодження м’яких тканин (забій, струс, здавлення); 2) закриті ушкодження м’яких тканин і кісток грудної клітки (грудини, ребер, ключиці, лопатки); 3) закриті ушкодження внутрішніх органів.
Забій і струс грудної клітки виникають при впливі ударної хвилі під час сильного вибуху, ударі тупим предметом, автомобільних катастрофах, падінні з висоти та ін. Значних зовнішніх пошкоджень при цьому може і не спостерігатися, а стан потерпілого може бути важким. Перша медична допомога в цьому випадку полягає в штучної вентиляції легень, непрямий масаж серця і доставці хворого в лікувальний заклад.
Переломи грудини частіше зустрічаються при ударі об рульове колесо в автомобільних аваріях і супроводжуються болями в грудній клітці, припухлістю, синцем в області перелому і кістковим хрускотом.
Можливі розлади дихання та серцевої діяльності.
Переломи ребер виникають при сильних прямих ударах в груди, падінні з висоти, здавленні та ін. Для перелому ребер характерні різкі болі в області перелому, що посилюються при диханні, кашлі і зміні положення тіла. Множинний перелом завжди небезпечний виникненням наростаючою дихальної недостатності. Перша допомога полягає в іммобілізації ребер – накладення тугий циркулярної пов’язки на грудну клітку за допомогою бинта, рушники, простирадла або шматка тканини.
Перелом ключиці характеризується болем в області травми, порушенням функції руки на стороні ушкодження, промацуванням краю відламків. Перша допомога заснована на фіксації руки за допомогою косиночной пов’язки та ін.
Транспортування при переломі кісток тазу
Рис. 15. Транспортування при переломі кісток тазу
Перелом кісток таза – одна з найбільш важких кісткових травм, часто супроводжується ушкодженням внутрішніх органів і важким шоком. Виникає при здавлення, прямих сильних ударах, падінні з висоти. Провідним симптомом травми є різкий біль в області тазу при зміні положення тазу і рухах кінцівками. Перша допомога заснована на доданні потерпілому положення, при якому рідше виникають або посилюються болі. Хворого слід укласти на рівну тверду поверхню, ноги зігнути в колінних і тазостегнових суглобах, стегна кілька розвести в сторони (положення жаби), під коліна покласти тугий валик з подушки (ковдри, куртки та ін.) Висотою 25-30 см. Транспортування здійснюють на носилках, щиті, висувному задньому сидінні автомобіля (рис. 15) в описаному вище положенні.
Особливості переломів у дітей і дорослих. Кость зі тримає близько 50% води, 28% органічних і 22% неорганічних речовин. Крім того, в кістки містяться також в різних кількостях натрій, магній, калій, хлор та інші мікроелементи. Переважання в кістках у дітей органічних речовин надає їм пружність і еластичність, що визначає характер перелому (по типу зеленої гілочки) і швидке зрощення. Зміна співвідношення у бік неорганічних речовин у літніх людей веде до розвитку крихкості кісток, більш частих переломів і сповільненого відновлення кісткової тканини.
Травматичний шок при переломах виникає у відповідь на сильні больові подразнення в результаті нанесення травми.
За часом розвитку розрізняють первинний шок, що виникає відразу або в найближчі 1-2 год після травми, і вторинний шок, що з’являється через 4-24 год і пізніше після травми. Останній розвивається внаслідок отримання вторинної травми, вторинного кровотечі, переохолодження, отруєння організму продуктами розпаду відмерлих тканин, мікробними токсинами та ін.
У клінічному перебігу первинного шоку виділяють дві фази: збудження і гальмування. Для першої фази шоку характерні рухове збудження хворого, блідість обличчя, неспокійний погляд, суперечливість думок. У фазі гальмування при збереженні свідомості відзначаються пригнічений стан, повну байдужість до навколишнього, відсутність або різке зниження реакції на біль, загостреність рис обличчя, липкий піт на шкірі та ін.
Травматичний токсикоз – один з найбільш важких результатів травм, що виникають при різних катастрофах, стихійних лихах, руйнування будівель та ін. Розвиток травматичного токсикозу обумовлено порушенням кровообігу в частинах тіла, які зазнали здавлення; здавленням і травматизацією нервових стовбурів; руйнуванням тканин. Важливим фактором також є отруєння за рахунок токсичних речовин, які починають надходити в кровоносне русло. Особливе значення належить м’язовому пігменту – міоглобіну, який робить вражаючу дію на тканину нирки. Під його впливом розвивається ниркова недостатність, що супроводжується зниженням виділення сечі, нудотою, блювотою, слабкістю, загальмованістю.
Невідкладна допомога при травматичному токсикозі включає накладення тугий пов’язки на кінцівку або джгута при повному омертвінні її вище місця здавлення, знеболювання і швидку доставку потерпілого до лікувальної установи.
Питання для повторення
Що таке перелом? Які бувають переломи?
Розкажіть про травми голови, хребта, грудної клітки, кісток тазу і невідкладної допомоги при них.
У чому особливості переломів у дітей і дорослих?
Що таке травматичний токсикоз?
(2 votes, average: 4.50 out of 5)