Педагогіка Ф. Фребеля
Інша велика фігура – також представник Німеччини Фрідріх Фребель (1782-1852). Виходячи з “загальності законів буття”, Фребель бачив призначення людини в тому, щоб включитися в “божественний порядок”, розвинути свою сутність і своє “божественне начало”. В основному своєму творі “Виховання людини” (1826) Фребель робить упор на те, що людина по своїй натурі – гуманіст і творець, а роль вихователя – розвинути ці задатки. У формулюванні Фребеля, закони виховання – це саморозкриття божественного начала, поступальний розвиток людини, природосообразность. Передбачалося при цьому, що дитина у своєму розвитку творчо повторює історичні етапи генезису людської свідомості. Подібні уявлення розвивали Песталоцці і Гегель. Останній, виявивши логіку становлення духовної культури європейських цивілізацій, переніс її і на концепцію освіти, що виступав як цілеспрямоване відтворення кожним індивідом “вузлових точок” цього процесу. Треба сказати, що у формуванні світоглядних і педагогічних уявлень Фребеля важливу роль зіграли не тільки знайомство з працями німецької класичної філософії і Песталоцці, але і навчання в Геттінгенському та Берлінському університетах (1811-1819) і три роки (1807-1810), проведені ним разом з трьома вихованцями в Івердонском інституті. Саме тоді він перейнявся глибокою симпатією до ідей і діяльності Песталоцці, вирішивши присвятити своє життя педагогіці.
На початку ХIХ століття особливої актуальності набула організація установ для виховання дітей дошкільного віку, і Фребель розпочав із відкриття в 1816 р “Універсального німецького інституту” в тюрінгському дівчині Грісгайм. Слідуючи Песталоцці, він привчав дітей до сільського і господарському праці, в навчанні спирався на наочність і послідовність.
У 1817 році Фребель опублікував свій перший, літературний за формою, працю “До нашого німецькому народові”, з 1820 року щорічно випускав “Вісники” Німецької інституту, в 1826 р видав “Виховання людини”. У 1827 році в Німеччині піднялася реакція, і Фребель, звинувачений у поширенні “шкідливих” ідей, змушений був закрити свій інститут. У 1833 р він отримав пропозицію очолити сирітський притулок у швейцарському Бургдорфе, заснованому за 36 років до того Песталоцці. Пробувши там 5 років, Фребель повернувся в Тюрінгію, заснувавши тут “Дитячий садок”. Практичну діяльність, її теоретичні підстави і результати німецький педагог описував в “Недільних листках”, що видавалися в 1838-1840 рр., В “Материнських і пестливих піснях” (1843), “Ста піснях для гри в м’яч” (1844), “Журналі, що містить спроби Фр. Фре-Беля з проведення розвивально-виховує освіти з метою всебічного єдності життя “(1857). “Дитячий садок” проіснував без жодної підтримки 7 років, потім, до кінця життя, Фребелю вдалося відкрити ще один сад в Марієнталі. У 1851 р, проте, всі дитячі сади в Німеччині були закриті як частина “соціалістичної системи Фребеля”, “провідною дітей до атеїзму”. Проте, справа Фребеля було продовжено вже по всій Європі та Америці.
Новим у педагогіці Фребеля виявився висновок, омріяний всім багаторічним досвідом, що в центрі будь-якого навчання повинна бути гра. Дитяча гра – “дзеркало життя” і вільного виявлення внутрішнього світу, “місток від внутрішнього світу до природи”. Гра – найбільш характерна для дитинства діяльність, причому гра невтомна, що не знає перерв, а лише перемикається з однієї форми на іншу. Тому завдання педагога – це організація гри, в той же час уникає заорганізованості, “перетворення в урок”. Завдання вчителя – “кинути промінь світла і піти далі”.
На жаль, надалі ідеї Фребеля нерідко спотворювалися і утрировалась. У “правоверном фребелізме” (вираз С. Гессена), особливо в його американському варіанті, чітко виявлялися відвернений ідеалізм, обмеженість того символізму, в силу якого діти перебувають виключно у світі значень та уяви. “Боязнь усього корисного” у епігонів Фребеля, за влучним спостереженням Стенлі Холла, змушувала їх віддавати перевагу образотворчу гру в чаювання з уявними чайниками і чашечками, символічні грядки і скотні дворики замість справжнього праці. Про те ж пише С. І. Гессен: “Робота перестає просвічувати в грі як її педагогічне виправдання, а дитя, граючи, що не привчається до роботи” (Гессен С. І. Основи педагогіки. М., 1995. С. 108). Відповідно, “правовірно-фребелістскій” дитячий садок ігнорує школу, не служить підготовкою до неї.
Можна бачити, однак, що це зовсім не вроджений, внутрішній порок Фребелевского системи. Зазначених крайнощів спробувала уникнути, вже на рубежі XIX-ХХ ст., Італійська послідовниця Фребеля Марія Монтесорі (1870-1952). Перша в Італії жінка-доктор наук, фізіолог за освітою і лікар за професією, вона прийшла до своєї системи після багаторічного вивчення дитячого організму і роботи в психіатричній клініці (1898-1900) з дефективними і відсталими дітьми. Напрацьовані нею методи виявилися застосовні і до нормальних дітям. Звертаючи виняткову увагу на гігієну дитини, її психофізичний розвиток, М. Монтесорі у своєму “Будинку дитини”, відкритому в одній з нетрів Риму в 1907 році, впроваджувала “експериментальну педагогіку”, називаючи її також “медичної педагогікою”. При такому підході дитячий садок представляється не просто як школа матерів, а як певна заміна сімейному вихованню. Замінюючи сім’ю, “Будинок дитини” не відокремлює дітей від батьків, але як би “соціалізує сім’ю” (С. Гессен).
Головне завдання виховання Монтесорі бачила у підготовці до життя, аж до щоденного приготування обіду, миття посуду і так далі. У таких турботах діти повинні вміти обходитися без допомоги дорослих. Будинок дитини повинен був готувати дітей і безпосередньо до школи. На кожній фазі навчання турбувалися виявляти його можливості, інакше “Не надолужити упущеного”. Вперше в завдання дитячого садка включалося навчання читання та письма. Вже сама обстановка Будинку дитини (спеціально розроблені легкі столики, стільці, посуд) сприяли життєвої-практичного ухилу. Головний недолік “практичної системи” Монтесорі – суперечливість, відмова від послідовної опори на філософію, відсутність солідної концептуальної основи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)