Павло Буре
Про знаменитого хокеїста Павла Буре не чув хіба що глухий. Це просто жива легенда російського хокею.
Павло з’явився на світ 31 березня 1971 в столиці колишнього Радянського Союзу Москві.
У великому спорті Павло Буре дебютував за команду ЦСКА у віці шістнадцяти років – 5 березня 1988 року. І хоча армійці програли “Динамо” (М) з рахунком 4:3, проте Буре відзначився в цьому матчі: Павло з’явився на льоду в складі четвертої трійки і першим же кидком, на 4-й хвилині зустрічі, забив гол.
Через 10 днів, 15 березня, головному тренеру ЦСКА Віктору Тихонову приходить ідея об’єднати в одну трійку Павла Буре, Сергія Федорова та Олександра Могильного. І в грі армійців проти “Хіміка”, що завершилася перемогою ЦСКА (6:4), переможну шайбу закинув Могильний з передачі Буре.
Трійка Буре – Федоров – Могильний була запрошена до збірної СРСР для участі у молодіжному чемпіонаті світу-89. Надії організаторів виправдалися. Наша збірна виграла “золото”, а Павла визнали найкращим форвардом чемпіонату з результатом 8 шайб, 6 передач (14 очок) у семи іграх.
Надалі хокейна кар’єра Павла Буре в СРСР складалася досить успішно: сезон 1988-89 – кращий новачок сезону; 1989-90 – “золото” в молодіжці, “золото” і звання чемпіона світу з першої збірної СРСР; 1990-91 – “срібло” в молодіжці і “бронза” на дорослому ЧС.
Дивно, але вже в 19 років Павло виступав у першій п’ятірці збірної СРСР. Йому присвоїли звання “Заслужений майстер спорту СРСР”, він став чемпіоном світу. Однак це був тільки початок…
Незабаром у Павла Буре починаються тертя з керівництвом Феде рації хокею. На початку серпня збірна готувалася до тренувальних зборів в Новогорську. Однак перед спортсменами було поставлено умову: до національної збірної потрапляє лише той, хто підпише контракт з яким-небудь клубом, причому з явно перебільшеними термінами. Наприклад, Павло, відповідно до такого контракту, зобов’язаний був замість одного року грати за ЦСКА протягом трьох років. Буре не погодився. Почали вмовляти не тільки його, а й його батька, причому Павлу Буре, заборони чи грати за національну збірну. До того ж, Буре виконав всі умови з раніше контрактом, він демобілізувався в 1991 році, і його ніхто не міг примусити грати. Ймовірно, з цієї причини до хокеїстові були застосовані ніякі санкції. Федерація не йшла на поступки, і Павло був змушений почати переговори з НХЛ – мрією будь-якого хокеїста. Влітку все того ж 1991 Буре зв’язався з фірмою Сержа Ханли. Павлом Буре зацікавився “Ванкувер Кенакс”, і Павло пере брався за океан разом зі своєю сім’єю. Він згадує, що пер ші два сезони йому було важкувато: американці не в захват”від європейських легіонерів, які до того ж багато в чому перевершують. Але російський хокеїст не знітився і зміг подолати свою невпевненість.
Вперше за океаном Павло Буре вийшов на лід у матчі проти “Вінніпег Джетс”. І хоча росіянинові не вдалося закине жодної шайби, вболівальники обох команд по достоїнству оцінили гру хокеїста. Усі відзначали незвичайну обдарованість спортсмена. Цей матч і став стартовим майданчиком для молодого хокеїста.
Всього за свій перший заокеанський сезон Павло Буре провів 65 зустрічей, забивши при цьому 34 голи в регулярному чемпіонаті, плюс 6 в плей-офф. Керівництво “Кенакс” після такого успішно проведеного сезону стало збільшувати навантаження на спортсмена. Сезон 1992-93 рр.. приніс Павлу Буре популярність і повагу з боку фахівців. За 83 зустрічі Павло Буре зміг забити у ворота суперника 60 шайб, при цьому, якщо враховувати його результативні передачі, показник Павла склав 110 очок. У пресі заговорили про талановитого хокеїста, з’явилися висловлювання, що в наступному сезоні Буре вдасться вивести “Ванкувер” на якісно новий рівень. Павло Буре не розчарував уболівальників і представників преси. Багато хто пам’ятає найнапруженіший фінал Кубка Стенлі 94-го року між “Ванкувером” і “Нью-Йорк Рейнджерс”. Тільки лише в сьомій зустрічі “рзйнджерам” вдалося видряпати перемогу у команди Буре. Можна вважати, що цей фінал пройшов під знаком суперництва двох великих хокеїстів – Марка Мессьє і Павла Буре. До 60 шайбам в регулярному чемпіонаті Буре додав 16 голів в іграх плей-офф. Після настільки ефектного завершення сезону, незважаючи на те що головний трофей НХЛ поплив в Нью-Йорк, Павло Буре став чи не ідолом для канадських уболівальників. Павла назвали Руської Ракетою.
Однак незабаром прийшло нещастя. 16-а гра в сезоні 1995 року став для Буре фатальною. У зіткненні з гравцем “Чикаго” Стівом Смітом Павло Буре отримав важку травму коліна. У Буре були розірвані всі можливі колінні зв’язки, а дуже часто подібні пошкодження багатьом спортсменам коштували кар’єри. Гравець розпрощався з хокеєм, щонайменше, до кінця сезону. Однак феноменальні працьовитість і цілеспрямованість дозволили Павлу оговтатися від цієї травми. Велика заслуга в цьому належить батькові Павла Володимиру. Володимир Буре – у минулому відомий спортсмен, учасник трьох Олімпіад у складі збірної Союзу з плавання, як ніхто розумів, наскільки необхідна в ці моменти підтримка травмованому Павлу. Під його керівництвом Павло за спеціально розробленою програмою займався в басейні і навіть тренувався з парашутом.
Наступний сезон повинен був стати для Павла Буре справжнім випробуванням. Багато скептиків були впевнені, що Російська Ракета вже не зможе показати красиву гру – його перемоги в минулому. І в першій половині сезону, дійсно, було важко скласти однозначне думку про гру Буре: він то блищав, то був практично непомітний на льоду. І все ж можна було зробити висновок, що хокеїстові цілком під силу набрати минулу форму. У 63-х матчах регулярного чемпіонату він закинув 23 шайби і зробив 32 передачі. В останніх 19-ти мат чах сезону Павло Буре знову отримав травму – в необов’язковому зіткненні він пошкодив спину.
Сезон 1997-98 завершився для “Кенакс” регулярним чемпіонатом, причому шансів пробитися в плей-офф у команди Буре практично не було. Незважаючи на те що поруч знаходився такий хокейний ас, як Мессьє, Павло не зміг протягнути аутсайдера Західної Конференції в розіграш Кубка Стенлі. І все ж цей сезон виявився для Павла вдалим: 51 закинута шайба, крім істотного збільшення зарплати, повернула Буре впевненість у своїх силах. Знаменитий Мессьє провів далеко не найкращий свій сезон і не зміг створити разом з Буре той атакуючий супертандем, якого очікували тренери.
1998 рік – час зимової Олімпіади в Нагано, крім сезону в НХЛ. Павла Буре запросили до національної збірної Росії, і він прийняв це запрошення, не сумніваючись у тому, що його допомога на льоду принесе росіянам перемогу.
У Нагано колишній армієць, безумовно, був краще за всіх. Окрім, можливо, унікального чеського голкіпера Домініка Гашека, який забезпечив своїй непробивність золоті медалі команді Чехії.
Російська ж форвард по праву став кращим снайпером турніру – 9 голів у 6 іграх, і був визнаний кращим нападаючим Олімпіади. У півфінальному матчі з фінами він за кинув 5 шайб (!), Чого раніше на Олімпіадах не вдавалося нікому. З цим досягненням росіянин увійшов до Книги рекордів Гіннесса.
Серед російських спортсменів, нагороджених за видатні досягнення на Олімпіаді в Нагано орденом Пошани, суцільно чемпіони Ігор, за одним винятком. Цієї нагороди удостоєний і срібний призер Білої Олімпіади – капітан збірної Росії з хокею Павло Буре.
Влітку 1998 року Павло Буре зважився на остаточний і безповоротний розрив з клубом “Ванкувер”. Розмови про те, що Буре просив керівництво про обмін, велися давно, але Павло вміло і невимушено оминав цю гостру проблему в своїх інтерв’ю. У конфлікті з клубом Буре обрав єдино можливий і вкрай радикальний варіант – взяв і застрайкував на сім місяців. Скільки грошей втратив – подумати страшно (близько 5 мільйонів доларів), але свого домігся – Руську Ракету гостинно прийняла сонячна Флорида. Окрім нього в складі жителів півдня з’явилися 28-річний захисник Бретт Хедікен і 19-річний новачок Бред Ференц. Як компенсацію “Ванкувер” отримав чотирьох канадських гравців: 23-річного голкіпера Кевіна Уикса, двох нападників – 34-річного ветерана Дейва Ганье і 19-річного Майка Брауна, 22-річного захисника Еда Жовановскі, а також право вибору “Флориди” у першому раунді драфта-2000.
Керівники “Флорида Пантерс” не приховували, що основні свої надії пов’язують саме з Буре. З появою Павла Буре гра “Пантерс” стала більш насиченою, а російський форвард нагадав усім про своє прізвисько – в 11 матчах Буре закинув 13 шайб і провів 3 результативні передачі. Здавалося, завдяки зусиллям Руської Ракети команда з Флориди зможе потрапити до складу плей-офф, але, на жаль, рецидив старої травми коліна не дозволив Буре вдало завершити сезон. У Павла Буре стався розрив хрестоподібної зв’язки.
У Павла Буре з “Флоридою Пантерс” був укладений прекрасний контракт. За догравання сезону 1999 Буре відрахували 3 мільйони доларів, а в наступні п’ять років до 2004 року (включно) гаманець Павла поповнився ще 47,5 млн. доларів. В угоді присутній і ще один цікавий пункт: якщо Павло вирішить продовжити кар’єру у “Флорида Пантерс”, за шостий сезон йому виплатять 10,5 млн. доларів.
Регулярний сезон 1999-2000 можна вважати одним з найуспішніших в хокейній кар’єрі Павла. Буре провів 74 зустрічі, в яких забив 58 шайб, зробив 36 передач. Павло став кращим снайпером чемпіонату, а 6 лютого о матчі Всіх Зірок в Торонто він зробив хет-трик (Світ – Північна Америка – 9:4) і отримав приз “Найцінніший гравець” матчу.
Але якщо регулярний чемпіонат для Павла пройшов досить вдало, то все, що було після, – це просто низку не удач. В 1 / фіналу Кубка Стенлі “Флорида Пантерс” не змогла нічого протиставити майбутньому володарю трофея “Нью-Джерсі Девілз”, програвши серію 0:4, а на чемпіонаті світу в Санкт-Петербурзі хокейна збірна нашої країни посіла 11-е місце – найгірше у своїй історії.
Однак у червні 2000 року на церемонії нагородження кращих гравців сезону Павло Буре був номінований на звання кращого гравця нарівні з Крісом Пронгера і Яромиром Ягром, а також нагороджений “Морріс Рішар Трофі” як кращий снайпер регулярного чемпіонату. Російська Ракета перейшов в “Нью-Йорк Рейнджерз” з клубу “Флорида Пантерс” в кінці сезону 2002 року – 18 березня. За 12 ігор, зіграних у складі “рейнджерів”, нападник забив 12 шайб і зробив 8 гольових передач. Однак через травму коліна (п’ятий за рахунком) Павло Буре в сезоні 2003-04 провів менше половини ігор у регулярному сезоні НХЛ, а в сезоні 2004-05, коли в НХЛ був локаут, він взагалі не виходив на лід.
Фізичні дані: зріст – 178 см, вага – 86 кг.
Досягнення:
заслужений майстер спорту СРСР;
чемпіон СРСР 1989 року;
володар Кубка європейських чемпіонів 1989 і 1990 рр.., чемпіон світу серед молодіжних команд 1989 і 1990 рр..;
чемпіон світу 1990 року;
бронзовий призер ЧС-91;
срібний призер молодіжного ЧС-91;
срібний призер Олімпіади-98;
фіналіст Кубка Стенлі-94;
кращий гравець матчу Всіх Зірок 2000 року;
за Олімііаду-98 нагороджений орденом Пошани.
Команди:
1988-1991 – ЦСКА (СРСР);
1991-1999 – “Ванкувер Кенакс” (Канада);
1999-2002 – “Флорида Пантерс” (США);
2002-2004 – “Нью-Йорк Рейнджерз” (США).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)