Паракокцидіоідоз
Паракокцидіоідоз (синоніми: південно-американський бластомікоз, синдром Лутца-сплендор-Алмейда) – хронічний мікоз, що характеризується ураженням легень, шкіри, слизових оболонок ротової порожнини і носа, прогресуючим перебігом з розвитком дисемінований форми захворювання. Збудник – Paracoccidioides brasiliensis.
Морфологія. Диморфний гриб, що формує при 37? С дріжджову фазу, а при 20-30? С – міцеліальних. Дріжджові клітини великих розмірів (10-60 мкм) з множинними нирками діаметром 2-10 мкм. Міцелій гриба тонкий септірованний, утворює хламідоспори. Мікроконідії розміром 2-3 мкм.
Культуральні властивості. Гриб невибагливий до живильного субстрату, активно розмножується в стерильній грунті, частинках овочів, воді. На природних субстратах (дріжджовому екстракті, грунтової витяжці) спостерігається інтенсивна споруляції. При 25? С зростає з утворенням гіалінових (непігментовані) гиф, а при 37? С утворює великі сферичні дріжджові клітини з безліччю нирки клітин, що надає даній структурі характерний вигляд “морського штурвала”.
Біохімічна активність. При вирощуванні дріжджових клітин у живильному середовищі накопичується фунгіцидний метаболіт, близький за хімічною структурою фенолу і бензойної кислоти, що викликає денатурацію білка.
Антигенна структура. При зростанні на рідкому середовищі протягом 3 діб міцеліальних форма продукує екзоантигени 1, 2, 3, які можна визначити за допомогою иммунодиффузии в гелі.
Екологічна ніша – грунт ендемічних зон в Південній Америці, особливо в Бразилії, а також в Мексиці і Коста-Ріці.
Стійкість в навколишньому середовищі. Дріжджова фаза малоустойчива у зовнішньому середовищі. Міцелій стійкий до змін рН, температурних коливань, висушування. Дуже чутливий до антагоністичній дії нормальної мікрофлори навколишнього середовища.
Чутливість до антибіотиків. Чутливі до кетоконазолу, Інтраконазол, амфотерицину В, триметопримом / сульфаметок – сазолу.
Чутливість до антисептиків та дезінфектантів. Чутливі до дії звичайно застосовуваних антисептиків і дезінфектантів.
Епідеміологія. Джерело збудника інфекції – грунт ендемічних зон. Механізм передачі аерогенний, шлях передачі повітряно-пиловий. Сприйнятливість населення невідома, серед захворілих переважають сільські жителі. Хворі безпечні для оточуючих.
Патогенез. Зараження відбувається мікроконідії. Вогнища ураження розташовані на шкірі, слизовій оболонці ротової порожнини, носа, в легенях. Шкірні ураження носять виразковий характер, в межах яких чергуються ділянки нагноєння і рубцювання. При дисемінації уражаються кістки, наднирники, печінка, мозок, шкіра та слизові оболонки. У всіх хворих в запальний процес втягується селезінка.
Імунітет клітинний. Напруженість і тривалість його не вивчені.
Клінічна картина. Хворіють тільки люди. На слизовій оболонці ротової порожнини або носа утворюються безболісні виразки. Зазвичай осередки множинні, рідше зустрічаються поодинокі пустульозні ураження або підшкірні абсцеси. Виразкові ураження шкіри і слизових оболонок супроводжуються збільшенням лімфатичних вузлів. Легеневі ураження супроводжуються кашлем, болями в грудній клітці, утворенням інфільтратів.
Лабораторна діагностика. Досліджуваним матеріалом служать гній, ліквор, харкотиння, сеча, пунктат лімфатичних вузлів.
При мікроскопічному дослідженні вивчають нативні або пофарбовані по Граму, Романовським-Гімзою та іншими методами мазки з досліджуваного матеріалу. Клітини гриба великі, мають круглу або еліпсоїдну форму і товсті стінки. Материнська
Клітина оточена дрібними дочірніми нирками, має вигляд корони. Аналогічні клітини виявляються і в тканинних зрізах. Морфоло – гия дріжджовий фази дуже характерна, тому при виявленні таких клітин гриба діагноз не викликає сумнівів.
Для виділення чистої культури матеріал засівають на живильні середовища з вуглеводами, кров’яний і сироватковий агар, які інкубують при 25-30 і 37? С для отримання відповідно ми – целіальних і дріжджових колоній. Збудник росте повільно, утворюючи через 3 тижні колонії, що нагадують дріжджові.
Біопробу ставлять на мишах або морських свинках, заражаючи їх внутрибрюшинно досліджуваним матеріалом і виділяючи чисту культуру з їхніх внутрішніх органів.
При серологічному дослідженні визначають антитіла в сироватці хворих в РП, ІФА або РСК, особливо на пізніх термінах хвороби. Діагностичне значення мають РП і РСК в титрі 1:16 і більше з паракоккцідіоідіном.
Алергічна проба ставиться з алергеном з тканинної форми гриба.
Лікування. Препарат вибору – кетоконазол; застосовують також амфотерицин В, а для тривалого придушення – триметоприм / сульфаметоксазол.
Профілактика не розроблена.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)