Парадокс Триффіна
Особливості Бреттон-Вудської валютної системи
Розвиток міжнародної торгівлі і економічних відносин між країнами вимагало адаптації валютної системи під нові вимоги часу. Справа в тому, що економічний інтерес кожної з боку угоди міг дотримуватися тільки в разі правомірності і справедливості взаєморозрахунків незалежно від країни походження блага і підданства покупця. На міжнародному рівні робилося кілька спроб з формування єдиної системи поводження валют, а точніше, єдиного еквівалента розрахунків для національних валют різних держав.
На з’їзді ООН в 1944 році було підписано угоду і затверджена Бреттон-Вудська система валютного обігу. Її назвали відповідно до найменування місця проведення зборів. До підсумків з’їзду так само відносять створення Міжнародного Валютного Фонду та Світового Банку. Вони лягли в основу нового підходу в реалізації міжнародних взаєморозрахунків.
Відмінними рисами системи стали її принципи:
- Введення в обіг золодевізного стандарту, в основі якого були дві валюти – англійський фунт стерлінгів і долар США. У світових відносинах золото продовжувало використовуватися в чотирьох формах. Воно лежало в основі паритету провідних валют. Розмір співвідношення долара і фунта був закріплений в положеннях Міжнародного Валютного Фонду. Золото не вилучалося з обігу. Воно застосовувалося як для проведення платежів, так і в якості засобу накопичення. Вплив США в міжнародній торгівлі і відносинах росло, що дозволило прирівняти долар за значимістю до золота. Внаслідок цього долар став основною резервною валютою, яка активно обмінювалася на золоті запаси європейських банків. Валютний курс вибудовувався на основі зафіксованих паритетів, які виражалися через долари. Зниження курсу валют не могло перевищувати десяти відсотків.
Сутність феномена Триффіна
Американський вчений Роберт Триффін, бельгієць за походженням викладав в Єлі. Розроблена ним дилема описувала протиріччя, яке проявилося в системі валютного обігу того часу. Вона показувала одночасну зв’язок і невідповідність головних принципів звернення золотого запасу. Проблема полягала в тому, що розширення світових господарських зв’язків вимагало збільшення грошової маси. Однак, гроші необхідно було забезпечити золотим запасом, який має певне обмеження. Ці протиріччя і лягли в основу феномена Триффіна, який будується на таких положеннях:
- Випуск ключової валюти (основної резервної валюти, представленої доларом США) повинен бути обгрунтований відповідною кількістю золота. Надлишкова емісія банкнот може привести до неможливості обміну валют на золото, що з часом викличе кризу довіри. Випуск ключової валюти має забезпечувати розширюються потреби міжнародного ринку. Тобто, емісія резервної валюти повинна, перш за все, забезпечувати існуючий обсяг угод незалежно від загального золотого резервного фонду.
Згідно парадоксу існували відносини на міжнародному рівні після 1944 року з часом вимагали перегляду. Практика показала, що діяла система до кінця шістдесятих років минулого століття перестала забезпечувати потреби відтворювального процесу, а також вимоги міжнародних відносин і торгівлі. До 1978 року золото відігравало провідну роль в міжнародних розрахунках. У цей рік до статуту Міжнародного Валютного Фонду були внесені поправки, покликані поступово знизити роль золотого запасу в світовому грошовому обігу.
На золотому ринку склалася така ситуація, що велика частина запасів йшла в сферу виробництва. Організаціям, які займалися питаннями міжнародного грошового обігу, не вистачало коштів для забезпечення провідної валюти.
Парадокс Триффіна на міжнародному рівні
Порушення в міжнародної валютної системи стало причиною проведення зустрічі представників провідних держав світу в кінці шістдесятих років. Головними особами були керівники Центробанків. На зустрічі було прийнято два основних рішення:
- Скорочення продажу золота на відкритих ринках. Впровадження дворівневої системи.
Державні банки могли здійснювати продаж золота на своєму рівні, але не мали торгувати на приватних ринках, так як на останніх ціна на золото коливалася. Це допомогло підтримувати стабільний обсяг золота в світі.
Зміни в системі світового валютного обігу дозволило вирішити першу частину парадоксу. Однак, зростання обсягів споживання грошової маси не міг бути забезпечений відповідним запасом золотого фонду. Тобто, потреби міжнародної торгівлі і відносин не були забезпечені. Згодом було прийнято рішення про відмову прив’язувати курс валют до наявного обсягу золота.
Перехід до Ямайської системі, проте, зберіг парадокс Триффіна. Тепер країна з сильною валютною системою повинна забезпечувати загальносвітової оборот грошових коштів, що призведе до збільшення споживання імпорту самою країною. У підсумку це негативним чином позначиться на національній валюті, а значить, знизить довіру до неї. Така ситуація є неприйнятною для провідної світової валюти. Парадокс полягає в тому, що резервна валюта може належати тільки країні з сильною і стабільною економікою. При цьому статус “резервної валюти” послаблює позиції самої валюти.
Для того, щоб вирішити це парадокс використовується активний вивіз капіталу країни резервної валюти, який здатний перевищити надходження іноземних інвестицій. Такий підхід дозволяє стримувати інфляційний зростання. Однак, даний процес не може бути нескінченним, тобто “резервна валюта” з плином часу все одно буде ослаблена.
В рамках міжнародних валютних відносин були зроблені спроби для подолання цього феномену. Але час показав, що він залишається актуальним для будь-якої резервної системи. На основі дилеми Триффіна виник ще один парадокс. Він полягає в тому, що фінансовий крах країни-емітента неможливий лише через те, що її національна система є основою валютного обміну.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)