Парадигми російських політологічних уявлень

Що ж стосується нашої Росії, то нам в рамках цієї парадигми слід настійно згадати і активно задіяти в політичні практики чудові, а найголовніше – принципово вітчизняні напрацювання, концепції, підходи, погляди багатьох поколінь російських політологів. Це справжнісіньке скарб і багатство! Коротко зупинимося на огляді всього спектру політичних парадигмальних уявлень саме російських вчених.

Російський консерватизм. За словами П. Б. Струве, російський консерватизм – це “свідоме твердження історично даного порядку як дорогоцінної спадщини і перекази”.

Отже, російська консерватизм має кілька різних форм:

– ідеологема самодержавства (Н. М. Карамзін);

– консервативно-романтичний ідеал слов’янофілів, які відстоювали ідеали допетрівською Русі;

– неослов’янофільство (Н. Я. Данилевський, Ф. І. Тютчев);

– послідовно цивілізаційний підхід, базове положення якого “Ми, Росія і Європа – принципово різні світи”;

– російська візантизм К. Н. Леонтьєва (його часто називають російським Ніцше): головна сила Росії – єдність держави і церкви, для чого Росію треба “підморозити”;

– державний монархізм С. С. Уварова – “православ’я, самодержавство, народність”;

– централізована монархія (М. Н. Катков. К. П. Побєдоносцев);

– неомонархізм (Л. А. Тихомиров, І. А. Ільїн, И. Л. Солоневич, Н. М. Карамзін): російська міць – це самодержавство як її палладиум (зберігач).

Революційний радикалізм:

– теорії декабристів (П. І. Пестель, Н. М. Муравйов);

– революційний демократизм (Н. Г. Чернишевський, В. Г. Бєлінський);

– революційне народництво (П. І. Ткачов);

– марксизм, більшовизм, ленінізм (В. І. Плеханов, В. І. Ленін).

Російський лібералізм, його основні форми:

– урядовий (Катерина II, Олександр I);

– просвітницький, обмежена освічена монархія (М. М. Сперанський);

– охоронний (консервативний) (Б. Н. Чичерін, П. Б. Струве);

– новий (соціальний) лібералізм початку XX ст. = Синтез лібералізму і соціалізму (Н. І. Карєєв, П. І. Новгородцев, С. І. Гессен).

Який різноманітний і чудовий спектр політичних можливостей. Є з чого вибирати свою, російську, дорогу в майбутнє. Відзначимо, що головною особливістю російської політичної думки є її фундаментальна антропологічна орієнтація і етичний пафос. Свого часу, обгрунтовуючи це якість російської політичної науки, відомий філософ-слов’янофіл І. В. Кіріевскій цілком обгрунтовано стверджував: “істина не дається морально недолугому людині”. Як завжди його думка виражена ємко і точно.

На жаль, в сучасній Росії поки спостерігається надзвичайно глибокий духовно-ціннісний криза в двох його основних формах:

– криза національної ідентичності, втрата відчуття історичної перспективи і зниження самооцінки російської нації;

– розрив єдиного духовного простору і втрата національної згоди з приводу базових цінностей.

Це дуже небезпечно для будь-якої країни, для Росії в тому числі, але все ж таки сподіватимемося, що і ця криза рано чи пізно обов’язково буде подолано нашою країною і нашим народом.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Парадигми російських політологічних уявлень