Пані Боварі – скорочено
(Провінційні звичаї)
Шарль Боварі – молодий лікар. Коли батько Емми Руо зламав ногу, йому довелося вирушити до них на ферму. Емма вийшла в синьому вовняній сукні з трьома оборками. Її каштанове волосся, чорні очі і прямий погляд вразили Шарля. Але Боварі до цього часу вже був одружений на потворною і сварливою вдові, яку йому посватала матір через приданого. Папаша Руо постраждав не сильно і швидко пішов на поправку. Але Шарль продовжував їздити на ферму. Дружина Боварі почала ревнувати. Адже їй стало відомо, що мадемуазель Руо вчилася в монастирі урсулинок. А там навчають танцям, географії, малювання, вишивці та грі на фортепіано. Ревнива дружина стала мучити чоловіка докорами.
Але довго цього терпіти Шарлю не довелося. Його дружина несподівано померла. Минув час трауру, і Шарль зміг одружитися на Еммі. Так Емма стала пані Боварі. Вона переїхала в будинок Шарля в містечко Тост. Свекруха поставилася до нової невістці холодно, хоча нова дружина Шарля виявилася прекрасною господинею. Шарль дуже любив свою дружину, весь світ для нього замикався на ній. Емма вишивала для чоловіка туфлі, і він був щасливий цим доказом любові.
Все, здавалося б, має бути добре. Та тільки в душі Емми панувало сум’яття. Занадто піднесеними були її подання про почуття й про життя взагалі. До весілля вона повірила, що є тією з небагатьох, які можуть бути щасливі. Незадоволеність життям змучила її. Емма вирішила, що помилилася. Під час навчання в монастирі дівчина читала багато романів. Образ героїні, яка живе в старовинному замку і чекає вірного лицаря, став для неї ідеалом. Вона вважала, що життя має складатися з сильних і красивих пристрастей. У реальності все було занадто “прозаїчно”. Так, Шарль був добрим і відданим. Багато працював, піклувався про дружину. Але пані Боварі хотілося чого-небудь “романного” і героїчного. Емма знала, що її чоловік цілком задоволений існуванням і нічого більше не бажає досягти в житті.
Те, чого чекала пані Боварі, все-таки сталося: вона побачила по – справжньому романтичну обстановку. Подружжя отримали запрошення на бал в родовий замок маркіза, якому Шарль вдало вилучив нарив в горлі. Атмосфера в замку доставила Еммі масу задоволення: чудова обстановка, знатні гості, вишукані страви, запах квітів… Пані Боварі зрозуміла, що саме так хотіла б жити.
Навесні подружжя Боварі переїхали в містечко Ионвиль під Руаном. Емма до того часу вже чекала дитину.
У цьому краю було дуже нудно і одноманітно. В один і той же час на центральній площі зупинявся убогий диліжанс “Ластівка”, і його кучер роздавав жителям згортки з покупками. Жителі знали один одного і один про одного все.
Родині Боварі потрібно було знайомитися з тутешнім суспільством. Їх новими друзями стали самозакоханий аптекар пан Омі, торговець тканинами пан Лері, священик, поліцейський, шинкарка, нотаріус і ще кілька людей. Нічого особливого ці люди з себе не представляли – звичайні обивателі.
Але Емма розгледіла споріднену натуру в двадцятиліттям помічника нотаріуса Леоне Дюпюї. Це був білявий сором’язливий юнак. Він любив читати, малював і “грав” на піаніно одним пальцем. Емма Боварі і Леон Дюпюї швидко розгледіли один в одному порятунок від самотності і нудьги, адже обидва дуже любили поговорити “про високий”.
Незабаром в Емми народилася дівчинка, хоча пані Боварі хотіла сина. Маленьку назвали Бертою. Це ім’я Емма запам’ятала ще на балу у маркіза. Дівчинці знайшли годувальницю. Життя йшло своєю чергою. Щовесни папаша Руо надсилав сім’ї індичку. Коли ж до Боварі в гості приїжджала свекруха, то кожен раз дорікала невістку в марнотратства. Емма продовжувала відчувати себе чужою в цьому оточенні. Тільки Леон, з яким вона зустрічалася на вечірках у аптекаря, привносив в її життя нові фарби. Леон потай був закоханий в Емму. Причому вже давно. Але зізнатися ніяк не наважувався. Адже в його очах Емма була неприступною, тієї, що ніколи б не змогла змінити чоловікові. Насправді Емма теж тяглася до молодої людини і навіть мріяла про нього. Незабаром Леон відправився в Париж продовжувати освіту. Емма дуже переживала. Вона стала думати, що упустила своє щастя, яке все – таки могло увійти в її життя.
Якось на прийом до Шарлю прийшов поміщик Родольф Буланже, щоб провести огляд свого слуги. Родольф був тридцятичотирирічний досвідченим холостяком, улюбленцем жінок. До того ж він був упевнений у собі. Тому, коли Буланже зрозумів, що йому потрібно завоювати Емму, відразу ж пішов в атаку. Він не був таким сором’язливим, як Леон. Шлях до серця Емми був знайдений швидко. Родольфо потрібно було тільки поскаржитися жінці на самотність і нерозуміння з боку оточуючих.
Потім Буланже запросив Емму на верхову прогулянку. Там, в лісовому курені, Емма віддалася Родольфо. Її обличчя було в сльозах – каяття чи щастя? У серці Емми спалахнула пристрасть. Побачення з Буланже стали сенсом її життя, адже ще ніколи Емма не вела себе так сміливо. Вона робила Родольфо дорогі подарунки, які купувала у торговця Лері. Чоловік Емми ні про що не знав.
Емма дуже прив’язалася до свого коханця. Родольф побачив це і став остигати. Емма, звичайно, була дорога Буланже. Вона була так чиста і простодушна. Але ще більше Родольф дорожив власним спокоєм. А зв’язок з Еммою могла порушити цей спокій. Адже викриття зашкодило б репутації поміщика. А Емма вела себе абсолютно відчайдушно.
У будинок Боварі прийшла біда. Аптекар Омі вичитав у якійсь статті про одну новомодної операції. Його захлеснуло бажання провести її в Іонвіль. Омі негайно вирушив до Шарлю. Він став переконувати його і Емму, що Шарлю неодмінно варто провести операцію, тим більше що ніхто нічим не ризикує. Зрештою Шарль погодився. Пацієнтом став конюх з вродженим викривленням стопи. Операція була проведена. Емма дуже хвилювалася. І коли побачила чоловіка, кинулася йому на шию. Увечері чоловік і дружина будували райдужні плани. А через п’ять днів конюх став вмирати через гангрену. Довелося терміново викликати місцевого лікаря. Той відрізав хворому ногу до коліна – іншого виходу не було, оскільки операція була проведена неправильно. Шарль був у розпачі. Еммі ж було просто соромно за чоловіка. У її голові зміцнилася думка, що Шарль буденність і нікчемність, яке нічого в житті не досягне. У цей вечір вона зустрілася з Родольфо. Емма негайно забула про всі проблеми.
Якось свекруха знову приїхала в гості до Шарлю. Емма з нею посварилася. Оскільки пані Боварі давно мріяла про те, щоб назавжди виїхати з Родольфо, вона вирішила поговорити про це всерйоз. Відбулася розмова. Емма наполягала, навіть благала. Родольфо довелося дати слово виконати її прохання. Але напередодні від’їзду Родольф передумав. Він вирішив порвати з Еммою. Щоб не витрачати нерви на непотрібний розмова, Буланже послав Еммі прощальний лист із повідомленням про його від’їзд.
Через деякий час ослаблена переживаннями Емма захворіла. У неї почалося запалення мозку. Вірний Шарль не відходив від дружини сорок три дні. До весни жінка пішла на поправку. Але в душі її оселилося байдужість. Нічого не цікавило Емму. Вона вирішила зайнятися благодійністю і звернутися до Бога. Життя стало ще сумніше і буденніше, ніж раніше.
Але ось Шарлю стало відомо, що в Руан приїхав знаменитий тенор. Боварі вирішив повезти дружину в театр, щоб якось її розважити. У театрі йшла опера “Лючія і Ламермур”. Емма пожвавилася, адже переживання героїні здавалися їй спорідненими. В антракті сталося те, чого Емма навіть не очікувала. Вона зустріла в театрі Леона. Тепер він працював в Руані.
Минуло три роки після його від’їзду. Леон став зовсім іншим. Від його колишньої боязкості не залишилося і сліду. Він вирішив бути разом з Еммою. Для цього Леон переконав пані Боварі залишитися ще на один день в Руані. Шарль був тільки радий цьому. Він один поїхав в Ионвиль.
Емма знову почала обманювати чоловіка, знову стала надмірно витрачати гроші. Щочетверга вона зустрічалася в Руані з Леоном. Чоловікові ж Емма казала, що бере уроки музики. Тепер вона вела себе зовсім по-іншому, ніж з Родольфо, адже вже мала досвід у таких справах. Леон підкорявся Еммі у всьому. Все було б добре, та тільки торговець Лері став вимагати гроші за те, що Емма брала в борг. За підписаним векселями накопичилася величезна сума. Якщо пані Боварі не віддасть гроші, її майно можуть описати. Емма вирішила звернутися за допомогою до Леона, але той нічого не міг зробити. До того ж молодий чоловік був занадто боязкий. Тоді Боварі кинулася до Родольфо, який до того часу вже повернувся до себе в маєток. Родольф був досить багатий, щоб допомогти Еммі, але не став цього робити.
Остання надія на порятунок Емми була зруйнована. Тоді пані Боварі вирушила в аптеку, прокралася наверх, знайшла банку з миш’яком і отруїлася.
Вона померла через кілька днів у страшних муках. Шарль важко переживав її смерть. До того ж він був повністю розорений. Та тут ще й знайшов листи Родольфа і Леона. Він зрозумів, що його зрадили. Шарль зовсім перестав за собою стежити. Він блукав по будинку і плакав навзрид. Незабаром він теж помер. Це трапилося прямо на лавці в саду. Маленьку Берту віддали матері Шарля. Коли ж та померла, то дівчинку взяла стара тітка. Татуся Руо розбив параліч. Берта виросла, ніякої спадщини їй не залишилося, і бідолаха пішла працювати на прядильну фабрику.
А у тих, хто оточував Боварі в Іонвіль, все склалося чудово. Леон незабаром після смерті Емми вдало одружився. Лері відкрив новий магазин. Мрія аптекаря про орден Почесного легіону збулася.
Коментар. Роман Флобера – книга про буденне життя. Сюжет у романі “майже невидимий”. Письменник наочно продемонстрував вульгарність провінційного життя, де всі задоволені собою, не помічаючи, в якому болоті вони животіють. Тільки Емма намагається вирватися з цього замкнутого маленького світу. Але вона підміняє сутність формою. Жінка малює собі картини “вищого світу”, де вона могла б блищати, і радіє, що має коханця (це так романтично!). Але ж “любити” і “мати коханця” – поняття абсолютно різні. Життя провінціалів – вульгарна і бездуховна, але й ідеали Емми також вульгарні і бездуховні. З глибоким психологізмом Флобер, немов би медичним скальпелем, розкриває пружини всіх дій героїв, малюючи рух життя своєї головної героїні від мрії про справжнє кохання і справжньої краси до низьких обманам, самопродаж і морального падіння, за яким слідує смерть.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)