Пам’ять і уявлення. Основні мнемічні процеси
Пам’ять є процес організації і збереження минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання в діяльності або повторне повернення в сферу свідомості. Це найважливіша психічна функція, що є об’єднуючою ланкою в організації психіки. Вона забезпечує цілісність і єдність особистості. Всякий пізнавальний процес перетворюється на пам’ять, і всяка пам’ять перетворюється в щось інше. Пам’ять має величезне значення для життя і діяльності не тільки кожної конкретної людини, а й суспільства в цілому. Вже у давньогрецькій міфології виявляється визнання важливої??ролі пам’яті у розвитку культури людства. Особливо шанована греками богиня пам’яті Мнемозина була матір’ю дев’яти муз – покровительок науки, поезії і мистецтва. На ім’я цієї богині пам’ять в психології часто називають мнемічної діяльністю. На відміну від сприйняття, мислення та інших психічних процесів пам’ять безпосередньо не спрямована на відображення навколишнього світу. Вона має справу з відбитками другого порядку, які називаються уявленнями. Уявлення – це зберігається в пам’яті суб’єктивний чуттєвий образ попередніх сприйняттів. Уявлення блідіше і бідніше образів сприйняття. Це пояснюється тим, що сприйняття завжди підтримується силою впливу на органи чуття безпосередньо сприймаються об’єктів, а подання такої підтримки не мають. Уявлення будуються на образах минулих сприймань, тому багато деталі сприймалися раніше предметів, явищ і подій у них нерідко зливаються або стираються. Крім того, подання відрізняються від сприйнять своєї мінливістю, непостійністю і можливістю “реконструкції” – перетворення механізмами уяви.
На відміну від інших пізнавальних процесів в пам’яті встановлюються не зв’язки і відносини самих об’єктивних речей, а відносини суб’єктивних уявлень про речі до сформованій картині індивідуального досвіду. Пам’ять не видобуває нового знання про речі, а лише реконструює і організовує вже здобутий. Якщо вона конструює нове знання, то не за допомогою взаємодії з самими речами, а шляхом реорганізації відповідальних їм уявлень.
Складну структуру пам’яті в психології прийнято поділяти на чотири основні мнемических процесу: запам’ятовування, збереження, відтворення і забування.
1. Запам’ятовування – процес, що забезпечує утримання матеріалу в пам’яті, що є найважливішою умовою його подальшого відтворення. У деяких випадках виникає необхідність використання особливої??форми запам’ятовування – заучування.
Запам’ятовування може бути довільним, тобто підлеглим певної задачі запам’ятати що-небудь, і мимовільним, тобто не мають спеціальної завдання, що відбувається “само собою”. Психологічні дослідження, і зокрема роботи вітчизняного психолога П. І. Зінченко, показали, що пряма постановка мети на запам’ятовування не є вирішальною для ефективності запам’ятовування. Мимовільне запам’ятовування виявляється продуктивніше довільного.
Ефективність запам’ятовування залежить від установки. Установка запам’ятати матеріал, щоб відповісти на уроці чи заліку, не сприяє довготривалого запам’ятовування: після здачі заліку матеріал швидко забувається. Іншу роль відіграє розуміння значущості матеріалу для майбутнього, для подальшого навчання або професійної діяльності. Запам’ятовується з такою установкою матеріал пам’ятається довше.
Емоційно забарвлений матеріал запам’ятовується краще, при цьому в одних випадках краще буде запам’ятовуватися приємне, в інших – неприємне.
Запам’ятовування може протікати з різним ступенем осмисленості, з різною глибиною розуміння, – відповідно з цим виділяють механічне та логічне запам’ятовування. Мислення завжди є суттєвою опорою пам’яті, необхідною умовою успішного запам’ятовування, яке значною мірою залежить від розуміння і орієнтування в матеріалі в цілому, а також від виділення смислових груп і зв’язків між елементами. Як способів довільного запам’ятовування й організованого заучування, що дозволяють виявляти ці зв’язки в запам’ятовуємо матеріалі, виступають мнемические дії. В. Д. Шадриков визначив наступний склад мнемічних дій: а) угруповання – розподіл матеріалу на групи по яких-небудь підстав (смислу, асоціаціям і т. д.); б) виділення опорних пунктів – фіксація якого-небудь короткого пункту, що служить опорою більш широкого змісту (тези, заголовок, питання, образи викладається в тексті, приклади і т. д.); в) план – сукупність опорних пунктів; класифікація – розподіл яких предметів, явищ, понять за класами, групами на основі загальних ознак; г) структурування – встановлення взаємного розташування частин, що складають ціле; д) схематизація – зображення чи опис чого-небудь в основних рисах; е) аналогія – встановлення подібності, подібності в певних відносинах предметів, явищ, понять; ж) мнемотехніческіе прийоми – готові способи запам’ятовування; з) перекодування – вербалізація, або промовляння, подання інформації в образній формі; і) добудовування запам’ятовується і привнесення нового в запоминаемое – використання вербальних посередників, об’єднання та привнесення чогось по ситуативних ознаках, розподіл по місцях; к) серійна організація матеріалу – встановлення або побудова різних послідовностей (розподіл за обсягом, часу, впорядкування в просторі); л) асоціації – встановлення зв’язків за подібністю, суміжності або протилежності; м) повторення – свідомо контрольовані і неконтрольовані процеси відтворення матеріалу.
Зв’язок перерахованих мнемических дій з процесами мислення можна продемонструвати на всім відомому дії повторення. Як встановлено в психології, продуктивність повторення в значній мірі залежить від того, наскільки воно виходить за межі простого відтворення і перетворюється на реконструкцію матеріалу, пов’язану з його новим, поглибленим осмислюванням.
2. Збереження – це не пасивне зберігання матеріалу, не проста його консервування, але динамічний процес, що відбувається на основі і в умовах певним чином організованого засвоєння, що включає переробку матеріалу.
3. Відтворення – актуалізація закріпленого раніше змісту психіки. Відтворення може протікати у вигляді: 1) впізнавання, або відтворення з опорою на сприйняття. Воно відбувається в умовах безпосереднього впливу зовнішніх подразників, які активізують старі зв’язки; 2) власне відтворення як довільної або мимовільної актуалізації; 3) пригадування в умовах часткового забування, що вимагає вольового зусилля; 4) ремінісценції, відстроченого мимовільного відтворення того, що спочатку (при безпосередньому відтворенні) було тимчасово забуте (не відтворювався).
4. Забування – процес, що призводить до втрати чіткості і зменшенню обсягу закріпленого в пам’яті матеріалу, неможливості відтворити, а в крайніх випадках – навіть дізнатися те, що було відомо з минулого досвіду. Це доцільний процес. Забувається, як правило, те, що не набуло або втратило життєве значення для людини.
3абиваніе особливо інтенсивно відбувається відразу після заучування. Ця закономірність є загальною, хоча змістовний зоровий або вербальний матеріал забувається повільніше, ніж, наприклад, послідовності цифр або безглуздих складів. У процесі забування завчений матеріал не тільки зменшується в об’ємі, а й зазнає якісних змін. Найбільш повно і міцно зберігається основний зміст матеріалу; другорядні деталі забуваються швидше. У зв’язку з цим зберігається в пам’яті матеріал набуває з часом все більш узагальнений, схематичний характер. Наявність інтересу до запам’ятовуються матеріалу веде до його більш тривалому збереженню. Матеріал, пов’язаний з потребами, цілями дій людини, забувається повільніше, а багато з того, що має для даного суб’єкта особливе значення, не забувається зовсім.
Найбільш поширені пояснення забування пов’язані з двома гіпотезами, вперше сформульованими німецькими психологами Г. Е. Мюллером і А. Пільцекером в 1900 р.
1. Ослаблення слідів. Слідом пам’яті називають результат роботи мнемической системи, а ослабленням слідів – зменшення з плином часу сили асоціативних зв’язків. Вперше силу сліду експериментально вивчив німецький психолог Г. Еббінгауз, побудувавши знамениту криву забування, згідно з якою основний обсяг інформації забувається в першу годину після запечатления.
2. Інтерференція – гальмівний вплив на процес запам’ятовування нового матеріалу попередньої або наступної діяльності. Існують два види интерферирующего впливу: ретроактивності інтерференція (“назад чинне”), при якій новий матеріал погіршує збереження попереднього, і проактивний інтерференція, яка полягає в тому, що попередній матеріал погіршує запам’ятовування наступного. Ймовірність інтерференції тим сильніше, чим більше подібність між попередньою і наступною діяльністю, менше ступінь навчання й осмисленості, складніше запам’ятовується.
Своєрідне тлумачення забування було запропоновано засновником психоаналізу З. Фрейдом. Він розглядає забування як результат роботи захисних механізмів, які витісняють зі свідомості і надалі не пускають в нього травмуючі і неприємні спогади: у першу чергу забувається те, що становить загрозу цілісності і самооцінці особистості.
Численні спостереження та експерименти показують, що забування далеко не завжди буває абсолютним. Зміна функціонального стану, реконструкція умов, в яких відбувалося запам’ятовування, застосування більш ефективної стратегії відтворення і пошуку в пам’яті найчастіше виявляються достатніми для відновлення, здавалося б, втраченої інформації. Велике значення для запобігання забування мають активну повторення і особливо організація матеріалу, здійснюється шляхом його включення в системи все більш і більш багатих семантичних зв’язків.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)