ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД ГАРОЛЬДА (1812-1818) – ДЖОРДЖ БАЙРОН 1788-1824 – РОМАНТИЗМ
“Хвороба серця” головного героя. У поемі “Паломництво Чайльд Гарольда” (“Childe Harold’s Pilgrimage”) Дж. Байрон створив яскравий образ сучасника в контексті початку XIX ст. Вибір імені героя є не випадковим. Чайльд – найменування дворянина, ще не посвяченого в лицарі. Відомо, що Дж. Байрон хотів спочатку назвати свого героя Чайльд Бурун (від Byron), але потім відмовився від цього задуму, підкресливши різницю між героєм і собою.
На початку поеми Чайльд Гарольд постає сумним і розчарованим. Його тугу зображено як тяжку хворобу розуму й серця. Що ж це за хвороба? Що так гнітило його? Поет акцентує увагу на тому, що Чайльд Гарольд відчув “повноту пересичення” (“he felt the fulness of satiety”). Він змушував кохати багатьох, проте сам не кохав; мав достатньо грошей, проте вони не давали йому розради; був “отруєний задоволенням” у розкошах, любовних пригодах і веселощах. Це виразно відтворив П. Куліш у перекладі 1888-1894 рр. (видання 1905 р.):
Переситу дознав у тім, чим веселився;
Всі забавки йому остигли і обридли.
Тоді вже рідний край чужим йому здавався,
Сумнішим став йому, ніж келія чернеча.
(Переклад Пантелеймона Куліша)
Туга головного героя поеми згодом стає нездоланним болем: “Stranqe pangs would along Chilale Harold’s brow”. Його душа “не була тією відкритою, наївною душею, котра відчувала полегшення, виливаючи свої печалі”, – писав Дж. Байрон.
У перших двох піснях домінують мотиви розчарування, самотності, утоми, хвороби розуму й серця, невимовного болю та навіть смерті. Нудьга характеризує внутрішній стан ліричного героя й водночас поширюється на все Байронове покоління, утілюючи духовний занепад тогочасного суспільства.
Увиразнюють тужливий настрій героя образи темряви, занедбаного вогнища, покинутого дому. Про них ідеться в прощальній пісні Чайльд Гарольда. Прийом контрасту прекрасної природи й померлої душі героя також посилює тугу останнього: “Sweet was the scene, yet soon he thonght to flee”.
Чайльд Гарольд став яскравим типом героя-романтика, утіленням рис Байронового покоління, проте він не тотожний особистості самого автора.
Поступово в образі ліричного героя поеми яскраво відображено мотив утечі зі звичного простору до невідомих країв, у яких він прагне знайти розраду.
З цим мотивом пов’язані образи-символи: бурхливе море, самотній човен, шалені хвилі,
“немилосердний потік Часу”. Прощальна пісня Чайльд Гарольда – це прощання не тільки з Англією, а й з усім тим, що його не влаштовувало. У ній звучить також мотив боротьби за волю з усім світом:
До битви стати час наспів,
В борні сконай!
За волю в гордім цім краю
Борися всупір долі злій.
Знайди в бою і смерть свою,
І супокій.
(Переклад Дмитра Паламарчука)
Герой вітає морський простір, далекі землі, де сподівається знайти те, чого немає на батьківщині. Однак реальність, з якою зустрівся юнак в інших країнах, виявилася такою ж похмурою.
Подорожі Чайльд Гарольда. Далекі землі, про які так мріяв Чайльд Гарольд, постають гіршими за Англію. Прекрасна панорама Лісабона зблизька виявилася жахливою картиною смороду, бруду й вікового рабства. Іспанія, дивний край екзотичної природи та сильних пристрастей, уразила героя тим, що тут панують розбрат і деспотизм. У перших двох піснях Чайльд Гарольд змальований як вигнанець і невтішний герой-мандрівник. Його велика туга (хвороба розуму й серця) не минає. Прийом подорожі головного героя різними країнами дає можливість Дж. Байрону розкрити не тільки внутрішній світ Чайльд Гарольда, а й духовну атмосферу Європи загалом. Отже, результат мандрівок Чайльд Гарольда – ще більша туга, ще більші розчарування.
Образ автора. У третій і четвертій піснях поеми на перший план замість Чайльд Гарольда поступово виходить образ автора, на якого Дж. Байрон покладає функцію соціально-філософського осмислення людського буття та виявлення глибинних причин нездоланної туги, що охопила його покоління. Між образами ліричного героя й автора поеми “Паломництво Чайльд Гарольда” є чимало спільного. Вони обидва невдоволені навколишньою дійсністю, охоплені тугою й розчаруванням у своїх сучасниках, прагнуть іншого, яскравого й насиченого життя. Чайльд Гарольд і автор схильні до рефлексії, вони тонко відчувають красу й нюанси почуттів.
У перших двох піснях герой та автор зображені як дві суперечності людської душі. Але в третій і четвертій піснях, хоча подібність між ними зберігається, автор і Чайльд Гарольд усе ж таки мають більше відмінностей. Нерідко автор навіть вступає в полеміку зі своїм героєм.
Автор у поемі “Паломництво Чайльд Гарольда” відкрито виражає позицію Байрона-романтика. Настрій туги поступово перетворюється на світову скорботу, набуваючи широкого соціально-філософського змісту. Це вже не тільки особиста туга й навіть не вияв психологічного стану всього покоління, це тривога й біль за жахливе становище, у якому знаходилася Європа того часу.
Від зображення мандрівок і психологічного стану Чайльд Гарольда Дж. Байрон переходить до міркувань про минуле й сучасне європейських країн. Змальовуючи Грецію, її прекрасну природу й шедеври мистецтва, автор із болем констатує занепад античної культури, втрату ідеалів краси у світі. Описуючи Францію часів Наполеона, поет розмірковує про насильство, владу, тиранію, що прийшли в Європу на початку XIX ст., засуджуючи війни та чвари. Італія, де раніше панувало мистецтво, тепер у занепаді, і це крає серце автора. Образ Венеції, що зникає під водою, є своєрідним символом свободи й культури, які, на думку автора, щезають у тогочасному світі.
Хоча Чайльд Гарольд та автор зазнали важких втрат, проте кожен із них по-різному долає свої випробування. Душа Чайльд Гарольда так і залишається хворою, омертвілою, він не зцілився від туги у своїх мандрівках. Автор, на противагу героєві, знаходить у собі сили до життя й духовного оновлення. Якщо Чайльд Гарольд не звертає уваги на красу природи, то автор зачарований її принадами. На лоні природи він не відчуває самотності: “Це не самотність – розмовляти з чарами Природи й дивитися, як розкриваються її багатства”, “Мистецтво, Слава, Свобода зазнають невдачі, але Природа залишається прекрасною”. Чайльд Гарольд зосереджений на своїх внутрішніх проблемах (у ньому є ознаки егоїзму), а автор усім серцем відкритий світові й людям. Чайльд Гарольда не захоплювали криваві сутички та хоробрі битви ми нулого, а автор намагається проникнути в глибини історії. Прагнучи свободи для сучасної Європи, він шукає приклади в боротьбі різних народів за свою незалежність (Албанія, Греція, Франція та ін.). Автор закоханий у мистецтво, яке надає смисл його існуванню, це його висока місія у світі.
В. Тернер. Паломництво Чайльд Гарольда. 1823 р.
Крім того, автор веде особистий діалог із Богом, якого він бачить у проявах природи й у всьому прекрасному. Бог допомагає йому здолати самотність і тугу:
Все тут від Бога, й сосон чорна тінь –
Його висока тінь, і кров по жилах –
Стрімкі потоки, і серед святинь –
Зелені виноградники на схилах,
Що берегів сягають; й “Боже милий”, –
Вода шепоче і цілує слід…
(Переклад Валерії Богуславської)
У четвертій пісні автор говорить уже не тільки від свого імені, а й від усього свого покоління, маючи велику віру в нього: “..ми, зроблені з найблагороднішого матеріалу, маємо витримати свій тягар – це ж бо ненадовго”.
У фіналі поеми автор “віддає” тугу й біль своєму героєві, залишаючи його остаточно й водночас даючи читачам нову надію:
Нехай зістанеться з ним печаль-турбота,
Коли яка була, а з вами – розум пісні.
(Переклад Пантелеймона Куліша)
У перекладі В. Богуславської використано дуже влучно слово відболів:
Прощаюсь. Відболів цей чоловік.
Та, море, ти в мені, зі мною – вже навік!
(Переклад Валерії Богуславської)
У передмові до перекладу поеми Дж. Байрона, здійсненого П. Кулішем, І. Франко писав: “Велике, справді революційне значення Байронового життя й Байронової поезії було власне в тому, що в пору важкої реакції та занепаду духу після закінчення наполеонівських війн
Він із нечуваною силою виступає як речник свободи особи, як бунтар проти всього усталеного, шаблонного”. Ідеї свободи й бунту проти всього бездуховного й ницого було втілено в образі автора поеми. На нього Дж. Байрон покладає відкрите висловлення своїх поглядів щодо нагальних питань людського буття.
В авторських відступах поеми порушено такі важливі проблеми, як свобода й насильство, народ та історія, людина й культура.
“Паломництво Чайльд Гарольда” в оцінках літературознавців
“Розчарований юний Чайльд Гарольд, який, попри молодість, уже пізнав життя з його пристрастями, зрадами, зневірений та пересичений, імпонував молодим інтелектуалам початку століття, які відчували в ньому своє художнє відображення. Інтерес для англійських і зарубіжних читачів становив не лише головний герой, його почуття та думки, а й картини життя тих країн, у яких побував молодий мандрівник” (К. Шахова).
“Життя героя вимірюється лише цією мандрівкою без мети. Адже куди й навіщо їде герой, що, крім нудьги, жене його з дому, так само залишається невідомим” (С. Павличко).
“Мандри Гарольда позбавлені сенсу й мети, бо йому наперед зрозуміло, що святинь у цьому світі немає. Єдине, чого він прагне, – морем вражень заповнити внутрішню порожнечу” (С. Русова).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)