Паливно-енергетичний комплекс Німеччини

Глибокої реконструкції піддався паливно-енергетичний комплекс колишньої НДР. У кілька разів скоротився видобуток бурого вугілля. Була реорганізована на новому технічному рівні електроенергетика.

На загальному тлі тотального скорочення обсягів виробництва на сході Німеччини деякі галузі зуміли зберегтися і отримати розвиток. Це відноситься до автомобілебудування. Заводи в Айзенахе, Цвікау і Людвигсфельде (виробляли легкові автомобілі “Вартбур”, “Трабант” і вантажівки) після реконструкції стали випускати автомобілі “Опель”, “Фольксваген” і “Дайм-лер-Бенц”. У великі центри автомобілебудування перетворилися Лейпциг і Хемніц, де розмістилися філії компаній “БМВ” і “Фольксваген”. Електротехнічні виробництва виникли в Саксонії. Бурхливий розвиток переживає столиця об’єднаної Німеччини – Берлін.

Найважливішою умовою інтеграції стало возз’єднання транспортної системи країни. Відновлено регулярне автомобільне, залізничне, водне і авіаційне сполучення між західною і східною частиною країни. В якості найбільшого транспортного вузла відродився Берлін.

У перші роки після возз’єднання економічне зростання в східних землях досягав 10%. В даний час ці темпи різко сповільнилися і стали нижчими західнонімецьких показників. Тому рівень ВВП на душу населення на сході країни зараз складає 60% від західного. Рівень безробіття на сході майже в 2 рази вище, ніж на заході країни. Для остаточного і реального об’єднання Німеччині знадобиться ще значний час і додаткові субсидії.

Соціально-економічні та військово-політичні катаклізми, неодноразово потрясали Німеччину в XX ст., Безумовно, позначилися на масштаби і характер проводиться нею регіональної політики. Початок (перший етап) активних зусиль ФРН з регіонального перебудови країни відноситься лише до післявоєнного періоду (кінець 40-х – кінець 50-х рр.) У зв’язку з необхідністю надання термінової допомоги територіям, найбільш сильно постраждали в результаті Другої світової війни. Наступний етап (60 – 80-і рр.) Асоціюється з відносно сприятливою фазою економічного розвитку країни, коли економіка була на підйомі, а рівень зайнятості виявився настільки високим, що в ряді галузей матеріального виробництва проявилася навіть брак робочої сили. У зв’язку з цим регіональна тактика полягала, в першу чергу, в мобілізації резервів недовикористовуваних робочої сили і концентрації зусиль, на так званих, федеральних центрах зростання. Негативні моменти даного етапу проявилися у зв’язку із структурними труднощами в регіонах концентрації кам’яновугільної та металургійної промисловості (Рурі, Саарі і ін.), Що породили проблемні зони.

Нарешті, виділення новітнього етапу обумовлено входженням нових федеральних земель (колишньої НДР) в господарський комплекс країни, в результаті чого економіка Німеччини виявилася розколотою. Після об’єднання країни диспропорції в соціально-економічному розвитку земель значно посилилися. З одного боку, в країні є такі регіони концентрації виробничих потужностей, як Рейнсько-Майнський, Рейнсько-Неккарскій, Штутгартський, Мюнхенський, Ганноверський, Берлінський, Бременський, Нюрнберзький, Гамбурзький, Лейпцизький, що концентрують 2/3 всього населення країни і до 80% промислового виробництва. З іншого – додалися порівняно слаборозвинені і менш заселені колишні округу НДР – Росток, Шверін, Нейбранденбург (земля Мекленбург в минулому, сьогодні – Мекленбург-Передня Померанія), які поряд з колишньої прикордонної зоною з НДР (від Фленсбурга до Пассау), окремими місцевостями на півдні і південному заході країни, а також староосвоєних гірничопромисловими Руром і Сааром. Боннський уряд змушений вирішувати два якісно різні і досить складні завдання: необхідність вирішення назрілих структурних змін та подальшого пристосування господарства до зовнішніх і внутрішнім викликам і корінної системної трансформації економіки колишньої НДР.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Паливно-енергетичний комплекс Німеччини