П. В. Одарченкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ

Related posts:

1. Чуже місто – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Чуже місто Під сонцем вечірнім багряняться шиби, У стрижених парках виблискує листя, На гаснучім небі, мов мертві риби, Гойдаються хмари свинцево-сріблисті. Дай руку, кохана. Ми разом ітимем, Втікатимем хутко, немов від погоні, З провулків, отруєних злістю і димом, Від хат, де лише на вузьких підвіконнях Старанно підливані квітнуть герані – Нудного життя дешевенька окраса, Де […]...
2. Вже світає, а ти ще не спав – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Вже світає, а ти ще не спав, Не заплющив безсонням роз’ятрені очі, Прислухаєшся: горлиця в лузі туркоче, Й кряче зграя прожерливих ´ав. За вікном неба синій квадрат – На погожу, як видно, займається днину, Час вставати і теплу лишати перину І не слухать про спокій порад. Час гаряче лице остудить, Проковтнути якийсь […]...
3. На смерть Галини Журби – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На смерть Галини Журби Навік завмерли брови в спогаді суворім, Руці вже не виводить дивне дійство слів, Ми вже ніколи з Вами більш не поговорим Про Київ рідний і такий же рідний Львів. Вже Вам не спалахнути дотепом яскравим І жартом не сипнуть, щоб сіллю очі пік, Що це й робили Ви безоглядно, по праву, […]...
4. Провесна – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Провесна Вихрує десь хурделиця лиха. Та вже стернею й талим снігом пахне – То дужий вітер з-над лиманів тягне Й грудьми гарячими на землю наляга. І гуси й пісня: Ой, гиля-гиля! Сподівана, знайома, березнева. Тужавіє і струнчиться гілля, Випростуються заспані дерева Й ажурними безлистими лісами Зростають хмари високо в зеніт. Пора цвітіння молодечих літ Твоїми, […]...
5. Де рідний дім – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Де рідний дім – де слід його? Там попіл і полин, А серце зве до рідного: Полинь туди, полинь! Та тільки врешті що там я На старість здибав? Рай? Ні! Підлою ніщотою Занедбаний мій край. Народ мій все ще дихає Та поки що мовчить. Не сапою там тихою – Нахабно, вочевидь Комуністична […]...
6. Осіннє – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Осіннє Лементує мева над лиманом – Чуєш, наче ридма птах рида. Вересневим вже кінець оманам, Глянь – рідіє осока руда На заплавних прибережних багнах, Вже на пальцях полічити дні, Як індійське літо сонцем пахне, Те, що бабиним було мені. Тут над плавнями не лине павутиння І огудини не палить дітвора – Все ж мені найкращою […]...
7. Спогад – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Спогад Це, певно, старість все частіше Мене в минуле порива… Світанку тополина тиша Й молитви матері слова. Хвилююче й незрозуміле Оте: “…распнийся же за ни…” Так серце солодко щеміло, Як чув: ” ще позорюй, засни…” Її цілунку шепіт-дотик, На чілці лагода долонь І в колисковій сірий котик Муркітливо нагонить сон… Прокинься! Це ж миттєвий спалах […]...
8. Матері – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Матері За сполохами, за громами, За вибухами, за димами, За дорогами, за роками, За сторіками, стоморями Голосу твого не почути, Образу твого не забути, Бо мова твоя затихла, А врода твоя застигла: Теплі руки, пропахлі тістом, Біла шия з разком намиста, Ніжні губи, усміхнені тихо, Мудрі очі, що бачили лихо Розлуки, наповнені горем, Вже прощальним […]...
9. Настроєве – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Навала хмар на овиді й в зеніті, Дощу диханням виповнена вщерть, Неквапно сунеться… Густі набряклі ниті Розмотує небесна круговерть. І ми в таку неблагосну годину Лишаєм затишок домашнього тепла, Рушаючи в мандрівку несходиму, Що нас так довго у житті вела… Уже й не знати – звідки і куди ми Отак задумано бредемо навмання – Рівниною […]...
10. Прощання – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Прощання Я знаю – спинимось на тій гіркій межі, Що так непорівно розділить наше горе. Чому ж мовчати і вагатися? Скажи Останнє слово – тихе і суворе. Ти кажеш: все мине, як ніч минула ця, Зів’яне все, як брості ці ясмінні, А я бажав, щоб назавжди серця Були як зорі – світлі і незмінні. Та […]...
11. Грудень – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Грудень Доньці Джіні Листопад облетів, а грудень все не бризне Блискітками сніжинок в небесах. Вполудне пахне хмарами білизна, Що у дворі на линві промерза. І грядка, скопана жовтневою порою, Взялась грудневою морозною корою І не лоскоче нюха перегнійно-трав’янисто, А пахне мертво – крейдяно-вапнисто. І гілка – осокора перемерзлого рука, Також вапнисто-біла й крейдяно-крихка. Вона потріскує […]...
12. Ранок – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок Його зозуля на крилі принесла І птаство будить у гаї “ку-ку”, Рибалка-вітер променисті весла Занурює у повінь гомінку Густих ланів, росистих, колосистих Висвистуючи пісеньку на жарт. Вклоняється тополя дзвінколиста Березам лагідно, а маки сиплять жар. І линуть, линуть хмари звідусюди, І сонце крила золоті звело. Мале хлоп’я (і з нього будуть люди!) Біжить стрічати […]...
13. Мати – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Мати В далеку путь ідуть її сини, Зa тридев’ять земель чужих і невідомих, І їм услід, прадавній і сумний, Її руки трикратний хресний помах. О, руки матірні, і ніжні й шкарубкі, До вас вернутися лише на мить єдину! В далеку путь рушають парубки, Ідуть на подвиг у ясну годину. Відвага прадідів у грудях вироста, І […]...
14. Дружині – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Таким весняним все було колись І ми такі обоє молодії! Та наші весни в вирій подались – Всевладна осінь нами володіє. Нема – ще буде! ª – вже відбулось… Та диво! Душу зовсім не вражає Вмовкання тих весняних відголось, А тішить тиша мудрого врожаю. Все зібрано, що уродило нам В гарячу пору росту й дозрівання, […]...
15. Миколі Француженкові – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ ( з нагоди 70-річчя ) Всі круглі дати і усі нулі Нехай вже не бентежать Вас ніколи – Вони такі ж бо немічні й малі, А Ви, мій друже, вірний мій Миколо, З когорти, що в юнацтві обіруч, Як кажуть, узяло життя за роги Й серед воєнних бур й житейських круч Не збилося із світлої […]...
16. Андрію Леготу – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Андрію Леготу З якого краю і з яких сторін Причувся цей прибій морської хвилі? Немов не він шурує втерту рінь, А шерехтять лани уже доспілі. Чи це чиясь, а не моя стопа Заклякла на гарячому камінні, Куди прибій уперто підступа У ритмі колихання і кипіння? Сахнеться хвиля й хутко відпливе З гарячого окрайця суходолу Й […]...
17. Ранок після бою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Ранок після бою Кіннотникам армії УНР присвячую І Пригадай, як чіткими четвірками Шикувалася сотня наскоро, Як назустріч летів нам Того вітру тривожного спів – Не пахким чебрецем, До нудоти їдким йодоформом Був напоєний подих Розлогих південних степів. Пригадай, як лічили копита Ніким не раховані милі… Знаю, друже, Ми згадуєм завжди про них І про те, […]...
18. Доньці Аллі – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Доньці Аллі З покривлених покрівель рине в ринви злива, Змиває спеку й пил з просмолених дахів, Води дзюрчання й бляхи дзвін щасливо В один у серці поєдналися мотив. В хвилини ці я, хвилювання повен, Готов, штанята закасавши до колін, Струмком пускати паперовий човен Й за ним босоніж бігти навздогін. І є таке бажання те нестримне […]...
19. Івану Багряному – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Івану Багряному ( в сьому річницю смерти ) Ні, не вінків – сердець було б замало! Могила – трав’янисте покривало, Плита стоїть надгробна прямокутна Й лиця подоба до плити прикута. Рясні дощі полощуть мертвий камінь, Живу траву напоюють струмками, А ранні роси пестять ніжні квіти, Що їх дружина посадила й діти. Це сьомий рік. Зійшлись, […]...
20. Інша зима – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Інша зима Склистий сніг, так схожий на сіль, І не сіється він, а січе, Інших зим незагоєний біль Не зникає з моїх очей. Не забути до скону тих зим – Не таких як оця зима. Сніговії морозяний дим Степ увесь до небес підійма. Канонад вогнепальний вир Батареї б’ють навісні Й свіжі ями гарматних вирв Пахнуть […]...
21. Напис на книжці – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Напис на книжці А. Л. Далекий друже, Леготе Андрію, Прийміть поетові поета дар. Я часто згадую й постійно мрію Про хати Вашої гостинний чар. Читаєм вірші – Ви і Ваші гості. Ваш вірш мене у ранню юнь веде, Яскріє дотеп Гіммельрейха Костя, Блищать каскади Олександра Де. І яблуні у Вашому подвір’ї У надвечір’я нам дарують […]...
22. Відгриміло. Тільки ваговито – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Відгриміло. Тільки ваговито Та старанно в шиби стука дощ, І зелено-серпанкові віти Розгойдались над асфальтом площ. Тільки, бач, не мерехтливим дивом, Із якого злива пил змела, – Глянцюватим темним негативом Врода кленів на асфальт лягла. Подивлюсь – і відплива тривога З серця, що змирилось поготів З тим, що щастя, видно, нетривкого Ще […]...
23. На могилі Симона Петлюри – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ На могилі Симона Петлюри Вузькі алеї й нагробки – впритул. Старого цвинтаря планована тіснота. За мурами не чути міста гул, А тут лише одна дошкульна нота Бринить на серці, наче на струні, І крає душу похоронним ритмом – Чому у цій байдужій стороні Ти смерть прийняв з лицем відкритим? Ти впав, як личить лицарям, в […]...
24. Я не просив осінньої обнови – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Я не просив осінньої обнови Як хліба нашого насущного в Отця. Вона ж явилася – чудесна і чудова – Негадано, неждано мить оця! Я не вимолював натхнення миті І не настроював себе на творчий лад, В якому образи палкі і сумовиті Займуться й згаснуть, як осінній сад. Я зовсім не благав на […]...
25. Либонь усе життя на перехрестях – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Либонь усе життя на перехрестях, У пам’яті – стежки, шляхи, путі, А серце вперто знов таки береться Лихою звабою – світ за очі піти! Туди, де, стрінувшись негадано-неждано, Нам знов судилось навмання іти Алеями, де з лагідних каштанів Злітало квіття на твої й мої сліди, Де у мінливім надвечірнім світлі Пелюстки пролітали […]...
26. Поміж зустріччю і розлукою – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Поміж зустріччю і розлукою Вже і серця свого не слухаю, І розлуки витримую піст, Поміж зустріччю і розлукою Календарний будую міст. Спершу тижні лічу, потому дні – Ніч за ніччю і день за днем – Поки стужені і потомлені У обійми знову впадем, І зіниці в зіницях втопимо, Замішаєм цілунків сіль Із сльозами світлими схопимо […]...
27. Сніг у великому місті – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Сніг у великому місті Ляга обметицею на асфальт первинок, Уже бульвар поволі сполотнів І береста обчімханого віник Змітає білу інсуляцію з дротів. Гойдаються перед очима витирачки – Гумові маятники, гострі і тугі, А на обочинах обачні навкарачки Вже накладають на опони ланцюги. Передбачаючи зимову невигоду В години “пік” – світань і вечорів,- Крізь зуби пошепки […]...
28. Таким – бува – народжується вірш – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ * * * Таким – бува – народжується вірш, Де кожне слово знак, а не лише ознака. Поглянеш ранком і очам не віриш: Вохріє на деревах вересневий накип. І пошум верховіть не той, що був колись, Зелений порив не вихриться вгору – Додолу падає завилькуватий лист, На травнику гаптуючи узори. Ще тиждень-два і мотлохом сумним […]...
29. Біля нагробка Євгена Маланюка – ВОЛОДИМИР БІЛЯЇВ Біля нагробка Євгена Маланюка Двоякісне перо – стилет і стилос – Навіки випало з поета мертвих рук. Невже ж цим звершилось і завершилось – Могила, нагробок і тихий Баунд Брук? Й остання пільга і остання ласка Для душ небагатьох, що спиняться отут,- Посмертна і чужа до непізнання маска Управлена різцем у нагробка плиту? Ні! Вірш […]...
30. Роздумно, важко ступали коні – Володимир Свідзинський Роздумно, важко ступали коні. Ти лежала високо й спокійно, Сама непорушна, ти всіх вела. Суворі люди ішли за тобою, І діти також тебе проводжали. Праворуч текло вечірнє сонце, Ліворуч липи сяяли цвітом. До звуків музики, тяжких, як залізо, Свій легкий голос іволга приєднала, І мої сльози падали на дорогу. І так прийшли ми в дивне […]...
31. ДРУЗІ З ЛІСОВОЇ ЗАПЛАВИ – ВОЛОДИМИР РУТКІВСЬКИЙ КОЛИ ТИ ПОТРІБЕН Осінь була не за горами. Ночі ставали все довшими і холоднішими. Птахи готувалися у вирій. Пожовкле листя з сумним шурхотом злітало з гілок і, погойдуючись, повільно пливло за течією на південь – туди, куди збиралися і пташині зграї. Одна лише скринька з трубками, розтинаючи килим з опалого листя, вперто пробивалася проти течії. […]...
32. ДУША ПОЕТА – Володимир Свідзинський Шукає чуда в звуках, у світлі, В старому гаю, на квітчастій болоні. Мріє з’єднати небо і землю, Як дві ласкаві долоні. Іноді багне голубити світ, Як голівку малого хлопчика, Радіє на мох боліт, На ряди придорожніх стовпчиків. А часом не вірить і в добрість літа, Тремтить від холодного слова, І шукає змії укритої В вінках […]...
33. ВЕСНЯНІ ПІСНІ – ВОЛОДИМИР САМІЙЛЕНКО (ПОСВЯЩАЄТЬСЯ С. ПАВЛЕНКОВІ) I Веселиться земля, Зеленіють поля, Розвилися гаї і дуброви; Соловейко в садку Тьохка пісню дзвінку; Од квіток дух несеться чудовий. А повітря легке І проміння палке В серці мрії роєм підіймають; І мов сила нова У грудях прибува, І в душі якісь співи лунають. Все збудилось од сну, Зустрічає весну… І розкішна […]...
34. Люблю весну, та хто її не любить – ВОЛОДИМИР СОСЮРА * * * Люблю весну, та хто її не любить, Коли життя цвіте, як пишний сад. І, мов у сні, шепочуть листя губи, І квіти шлють солодкий аромат. Люблю весну, коли плюскочуть ріки, Коли рида од щастя соловей І заглядає сонце під повіки У тишині задуманих алей… Люблю, коли блукає місяць в травах, Хатини білить […]...
35. Володимир Святий (Володимир Красне Сонечко) Позашлюбний син великого князя Святослава, його матір’ю була ключниця княгині Ольги Малуша, сестра воєводи Добрині. І хоча батько визнав дитину, багато хто називав його “сином рабині”. Рік народження князя невідомий. Вважається, що це приблизно 960 рік (оскільки його батько, Святослав, народився в 942, а його син, Вишеслав, близько 977). Пізні літописі XVI століття (Никонівський і […]...
36. ДВА ВОЛОДЬКИ (уривок) – ВОЛОДИМИР СОСЮРА …Вісім весен і зим, Вісім осен і літ, То тривога, то гніт, Люті чорної дим Налітали круками на мене, Рвали образів листя зелене, Потрясали кістки Ці безумні круки, І за те, що з собою на герці Я виснажував марно всі сили Не первий, Рвали нерви І жили І серце… Скільки раз я хотів За нестриманий […]...
37. УРОКИ ОСЕНІ – ВОЛОДИМИР ПУЗІЙ УРОКИ ОСЕНІ П е р е д м о в ч а н н я …Звеліли навантажити останній Осінній мертво-жовтий мотлох листя, – Уламки листувань весни із літом… Летіли в небі легко горобці, Цвірінькаючи: “Ми попереджали. Постійності не місце на землі. Ви ж мліли, ви ж, байдужії, раділи, Ділили все, і смуток, і квітки, Кипіли, […]...
38. Катрусі на спомин – ВОЛОДИМИР СОСЮРА Я знов побачив Вас, біляву і веселу, З привітним усміхом на радісних устах. А осінь за вікном жовтаве листя стеле І в вирій одліта за птахом дальній птах. Я той же як колись. Душа моя зелена; А за вікном летить і пада жовтий лист. Я знову Вас зустрів, Ви граєте Шопена; І знаю я, що […]...
39. ЛІЛІЧКО! – ВОЛОДИМИР МАЯКОВСЬКИЙ Вместо письма Дым табачный воздух выел. Комната – Глава в крученыховском аде. Вспомни – За этим окном Впервые Руки твои, исступленный, гладил. Сегодня сидишь вот, Сердце в железе. День еще – Выгонишь, Может быть, изругав. В мутной передней долго не влезет Сломанная дрожью рука в рукав. Выбегу, Тело в улицу брошу я. Дикий, Обезумлюсь, Отчаяньем […]...
40. ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ (9.05.1936 – 24.11.1973) ВОЛОДИМИР ПІДПАЛИЙ Передчасно обірвана пісня Цей щирий, ніжний, вдумливий і прекрасний поет, син Полтавщини, яку любив соромливо й віддано, якій на славу сплів і свій поетичний вінок, прожив до болю мало – лише 37 років. Невиліковна хвороба передчасно обірвала його пісню про рідну землю, про Григорія Сковороду, що мандрував нею, гартуючи дух […]...