Освіта як самоорганізація
Освіта як самоорганізація – умова для яскравого вираження розвитку особистості. Якщо не так давно державна система освіти придушувала і навіть переслідувала будь-який прояв індивідуальності, то в сучасних умовах така якраз особливо важлива. Інша справа, що в сьогоднішній Росії індивідуальні якості, нестандартне мислення, ділова хватка часто направляються на аморальні і протиправні дії, прагнення поживитися в “каламутній воді”. Це також виховується “університетами” сучасного життя, що знову-таки говорить про соціальну природу виховання та освіти. Тим часом був і залишається інший шлях – зробити вигідним додаток, використання яскравої індивідуальності. Скільки яскравих винахідників, учених, філософів втратила наша країна, не зумівши або не захотівши зрозуміти очевидного. Зараз цей шлях впирається в психологію вседозволеності, миттєвого успіху, неминуче сменившую распавшиеся “радянські” стереотипи, упирається в крайнє недосконалість законодавчої бази, настільки ж неминуче. Тут мова йде не стільки про юридичне невігластво, скільки про те, що і законодавці виховані тією ж системою.
Не скоро ми відвикну від міцно щеплених нам стереотипів протиставлення особистого й суспільного, від дилеми: “чому має бути освіту (виховання) – індивіду чи суспільству?” Не так просто буде зрозуміти і виховати розуміння того, що життєздатне саме те суспільство, яке забезпечує максимальні можливості для складових його індивідів, що не народ повинен служити державі, а держава – народу (так, як це з першого дня записано в конституції США, прищеплюючи з дитячих років і протягом всього життя). І якщо нам дозволено самим вибирати державні органи, то це ще не забезпечує нічого зі сказаного – ми вибираємо поки з того кола осіб, яке якраз утворено і виховане в дусі исчерпавшего себе, неефективного та раніше мислення.
Серйозний проблемою продовжує залишатися розрив між освітою і вихованням. У нас були і є інженери, які вміють будувати мости, водосховища, атомні електростанції, здатні повернути ріки назад, але не привчені думати про питання, що лежать за межами чисто технічних. Були і є економісти, створюють моделі, які найкраще б працювали, якби не прикра перешкода – люди, які за ними стоять і які можуть їх не витримати. Чи можна вважати взірцем демократичного мислення міркування одного з таких фахівців, який, будучи на посаді прем’єр-міністра і логічно розмірковуючи про те, чим швидше ми вийдемо на світові ціни на нафту, тим швидше віллємося в світову економіку, просунемо реформи, не хотів приймати в розрахунок наші зарплати. Звичайно, підходячи до таких питань як до вирішення математичної задачі, можна абсолютно спокійно говорити про те, що одним з наслідків такого курсу буде “зниження мобільності певної частини населення” (читай – люди не зможуть їздити не тільки на відпочинок, в подорожі, але навіть на весілля і похорони).
Ідеї природосообразного освіти і виховання, до яких знову звертається сучасна освіта, в такій ситуації можуть виглядати безглуздими і утопічними, навіть шкідливими. Однак вони проходять через всю історію освіти, щоразу по-різному заломлюючись. Зараз це – освіта як самоорганізація, т. Е. Освіту такої бази, яка, подібно гнучким технологіям в промисловості, дозволяла б перемикатися на нові завдання, змінилися умови, аж до безболісної перекваліфікації, роботу на стику спеціальностей, освіта з проблем, а не дисциплін. Тільки що отримала таку освіту покоління зможе жити і вижити в безперервно мінливому світі, тільки таке покоління зможе намітити шлях між “двома найбільшими небезпеками, що загрожують миру – безладом і порядком” (П. Валері).
Відмовляючись від освіти за промисловими стандартами, освіти як конвеєра, ми повинні прагнути зробити нове покоління не таким, як ми, але самим собою. Як ми дізнаємося, в чому це буде полягати і що це обіцяє? Достатньо знати, що воно буде готове до того, що велить час. Тоді воно зможе і направляти веління часу. Тому “справжнє освіту полягає не просто в передачі новому поколінню готового культурної спадщини, яке становить особливість покоління утворювати, а в повідомленні йому того руху, продовжуючи яке воно могло б виробити своє власне новий зміст культури” (Гессен С. І. Основи педагогіки. З. 378).
Готуючи “острова майбутнього в море справжнього” (Фіхте), слід мати ясний і виразний погляд на океан пройденого. Щоб зрозуміти проблеми сьогоднішнього освіти, необхідно простежити логіку формування педагогічних ідей і концепцій, еволюцію системи освіти, необхідно звернутися до їхньої історії.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)