Остап Вишня (1889 – 1956) – Літературний процес першої третини XX ст. (1900 – 1930)

Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) – український сатирик та гуморист. Увів в літературу жанр “усмішка”.

“Мені нове життя усміхається. І я йому усміхаюсь! Через те й усмішка!”

(Остап Вишня).

Біографічні відомості

– 13 листопада 1889 р. – народився Павло Михайлович Губенко на хуторі Чечва біля с. Грунь на Полтавщині;

– 2 листопада 1919 р. у газеті “Народна воля” П. Губенко опублікував перший сатиричний твір “Демократичні реформи Денікінаг…” під псевдонімом Павло Грунський.

– 1921 р. – у газеті “Селянська правда” надрукована гумореска “Чудака, їй-богу!” (уперше використав псевдонім Остап Вишня).

– Друкував усмішки, антирелігійні гуморески, літературно-мистецькі нариси та рецензії, фейлетони на шпальтах газет “Вісті ВУЦВК”, “Селянська правда”.

– У 20 – 30-х роках виходять Збірки Остапа Вишні (23 книги), серед них:

– “Діли небесні” (1923);

– “Кому веселе, а кому й сумне”, “Ану, хлопці, не піддайсь!” (1924);

– “Реп’яшки”, “Вишневі усмішки (сільські)” (1924);

– “Вишневі усмішки кримські”(1925);

– “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села”, “Українізуємось” (1926);

– “Вишневі усмішки кооперативні” (1927);

– “Вишневі усмішки театральні” (1928);

– “Ну, й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930);

– 1928 р. – вийшло зібрання усмішок у 4-х томах.

– Літературна дискусія 1925 – 1928 рр. позначилася на долі Остапа Вишні. Письменник підтримував діяльність ВАПЛІТЕ і “Політфронту”, що мали національне спрямування і захищали право на національну самобутність. Через це, звинувачений у націоналізмі, реакційності, оспівуванні куркульства, письменник був заарештований (1933); 22 лютого 1934 р. Остапа Вишню було засуджено до розстрілу, а 3 березня вищу міру покарання замінили десятьма роками заслання. У 1934 р. починає вести табірний щоденник, який згодом отримав назву “Чиб’ю. 1934” (побачив світ у 1989 р.).

– 3 грудня 1943 р. – звільнений з-під арешту, повертається до творчої роботи.

– Побачили світ твори Остапа Вишні;

– “Зенітка” (1944), яка ознаменувала початок другого періоду життя і творчості письменника-гумориста, показала, що Остап Вишня за 10 років ув’язнення не розучився сміятися;

– Остап Вишня працює в журналі “Перець”;

– з 1948 р. веде щоденник під назвою “Думи мої, думи мої…”;

– “Весна-красна” (1949);

– “А народ воювати не хоче” (1953);

– “Нещасне кохання” (1956) та ін.

– 25 жовтня 1955 р. Остапа Вишню реабілітовано.

– 28 вересня 1956 р. – помер. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

Огляд творчості

Особливості творчого стилю Остапа Вишні

– Тематика творів пов’язана із злободенними проблемами часу:

– українське село у віковічних злиднях;

– доля інших народів (наприклад, кримських татар);

– розвиток української культури (література і театр);

– потяг неосвічених людей до нового життя;

– партійна ідеологія (“Сміх крізь сльози”);

– проблеми розвитку національної мови;

– відродження національної гідності українського народу;

– природа як джерело краси і натхнення тощо;

– Створення образу людини з народу, авторового спільника, однодумця;

– багатство відтінків;

– соковитий народний гумор;

– дотепність;

– правдиво змальовані характери персонажів;

– один із основних засобів характеристики персонажів – колоритні діалоги;

– застосування прийому зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних “шарів” і стилів – побутового і політичного, літературного і ділового, високого й буденного;

– використання пейзажів.

Фейлетон (від франц. “лист, аркуш”) – невеликий за обсягом жанр художньо-публіцистичної-літератури злободенного змісту, який характеризують сатиричність, динамізм викладу, невимушена композиція, пародійність, застосування позалітературних жанрів тощо.

Гумореска (від лат. “волога”) – невеликий віршовий, прозовий чи драматичний твір з комічним сюжетом, що відрізняється від сатири легкою, жартівливою тональністю. У гуморесці сміх постає у вигляді доброзичливої, емоційно забарвленої критики в дотепній, парадоксальній, іронічній, гротескній, пародійній формі.

Усмішка – різновид гуморески, синтез гумористичного оповідання, анекдоту і фейлетону, характеризується лаконізмом, дотепністю, обов’язковою присутністю автора, поєднанням побутових замальовок, жанрових сценок з частими авторськими відступами.

Автобіографічне оповідання – опис власного життєвого шляху (наближений до мемуарів).

“Мисливські усмішки”

(“Відкриття охоти”, “Заєць”, “Сом”, “Вальдшнеп”, “Перепілка”, “Дикий кабан, або вепр”, “Як варити і їсти суп із дикої качки” та ін.)

Особливе місце у творчості Остапа Вишні займає тема любові до рідної природи, змалювання її краси.

М. Рильський: “Остап Вишня – справжній мисливець, і притому поет полювання”. Особливість таланту письменника, що розкрилася в оповіданнях, усмішках, фейлетонах циклу “Мисливські усмішки”, полягає в умінні поєднати гострий сарказм і м’який гумор з глибоким ліризмом, поетичністю в осягненні світу, ніжністю у ставленні до природи.

Художні компоненти “Мисливських усмішок”:

– дотеп;

– анекдот;

– пейзаж, що виконує важливу композиційну або ідейно-смислову функцію;

– портрет;

– пісня;

– авторський ліричний відступ;

– порівняння;

– епітети;

– персоніфікація;

– гіпербола.

Головним персонажем “мисливських усмішок” є мисливець чи рибалка, який з почуттям гумору розповідає цікаві бувальщини. Як правило, в основі “невигаданих” історій лежить такий улюблений засіб народної творчості, як художнє перебільшення.

Герої усмішок, здається, не полювали по-справжньому: найважливішим під час полювання для них було помилуватися світанковими ранками, тихими вечорами над озерами.

Автор постає в “Мисливських усмішках” як співець рідної природи великий гуманіст, що змалював колоритних мисливців і рибалок, безмежно закоханих у рідні озера і ліси, річки і гаї. У щоденнику за 23 січня 1952 р. Остап Вишня писав: “їздили полювати. Це не вперше і не востаннє. Нічого! І як радісно, що я нічого не вбив!”

“Моя автобіографія” (1927)

Жанр: автобіографічне оповідання.

Ідейно-художній зміст

У написаному за два дні творі Остап Вишня виклав найяскравіші моменти свого життя, риси вдачі й світовідчування. Автор з перших рядків твору налаштовує читача на гумористичний лад: “У мене нема жодного сумніву в тому, що я народився…”. Письменник пише про своїх батьків і дідів, першого вчителя, навчання із Зеровим в Зінькові та ін.

Твір містить авторські роздуми про роль природи у формуванні письменника. Сміх викликають приписані персонажам невластиві якості.

На перший погляд здається, що оповідач – пасивний спостерігач, довірливий “і простуватий, але під цією маскою постає образ мудрої, дотепної, талановитої людини, чия біографія невіддільна від історії українського народу.

М. Рильський писав: “Тут – увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства…”.

Стислий переказ твору

Письменник не має жодного сумніву, що він таки народився, хоч мати років з десять казала синові, що його “витягли з колодязя, коли напували корову Оришку”. Ця подія відбулась 1 листопада (за ст. ст.) 1889 р. в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині. Але насправді він народився на хуторі Чечві, поблизу Груні в маєткові поміщиків фон Рот, де працював батько. Умови для розвитку були непогані, бо мама була поруч з малим сином, годувала його, а він їв, спав і ріс собі помаленьку. Один дідусь, швець, жив у Лебедині, другий, хлібороб, у Груні.

У батьків було аж сімнадцятеро дітей, “бо вміли вони молитись милосердному”. Одного разу батько передрік долю сина, сказавши, що той писатиме. Письменниками так просто не стають. їх завжди супроводжують якісь незвичайні явища, події, а якщо цього у житті не буває, то не буває й письменника. Втім головну роль у становленні майбутнього письменника відіграє все ж таки природа – картопля, коноплі, бур’яни. Саме вона навівала на дитину різні думки, а дитина сиділа собі і думала, думала. Все це відбувалося на городі, де хлопець сидів і колупав ямку, підриваючи картоплю. Хлопчик ріс нервовим, вразливим змалку. “Як покаже, було, батько череска, або восьмерика – моментально під ліжко й тіпаюсь”. З раннього дитинства добре запам’яталась авторові одна подія:

“Упав я дуже з коня. Летів верхи на полі, а собака з-за могили як вискочить, а кінь – убік! А я – лясь! Здорово впав. Лежав, мабуть, з годину, доки очунявся… Тижнів зо три після того хворів”. Тоді він зрозумів що, мабуть, потрібний для літератури, якщо в такий момент не вбився. Ось так проминули перші роки дитинства. Пізніше хлопця віддали до школи – не простої, а “Міністерства народного просвещенія”. Вчив старенький учитель Іван Максимович, білий, як бувають хати перед зеленими святами. Вчив сумлінно, інколи застосовуючи лінійку, що ходила по школярських руках. Може, ця лінійка виробляла літературний стиль письменника. “Вона перша пройшлася по руці моїй, оцій самій, що оце пише автобіографію. А чи писав би я взагалі, коли б не було Івана Максимовича, а в Івана Максимовича та не було лінійки, що примушувала в книжку зазирати?” Саме тоді почала розвиватися у автора “класова свідомість”: хоч за наказом батька він цілував пані ручку, та потім толочив їй квіткові клумби, тобто поводився, “як чистий лейборист”. А коли пані починала кричати на хлопця, він ховався під веранду та й шепотів: “Пожди, експлуататоршо! Я тобі покажу…” До школи пішов дуже рано, не було й шести років. Коли скінчив школу, батько повіз сина в Зіньків у міську двокласну школу. Цю школу закінчив 1903 р., зі свідоцтвом, яке дозволяло “бути поштово-телеграфним чиновником дуже якогось високого (чотирнадцятого, чи що) розряду”. Але працювати було ще рано, бо хлопцеві виповнилося лише тринадцять років. Повернувся додому. Батько сказав, що доведеться знов його вчити, а в сім’ї було вже дванадцятеро дітей. Мати повезла сина до Києва у військово-фельдшерську школу, адже батько, як колишній солдат, мав право в ту школу дітей оддавати на “казьонний кошт”. Вперше потрапивши до Києва, автор йшов, роззявивши рота, бо все йому було цікаво. Закінчив школу, став фельдшером. А потім було нецікаве життя. Служив, вчився. Згодом вступив до університету. Найбільше враження на автора справила книга “Катехізис” Філарета. Її треба було не просто читати, а знати напам’ять. Дуже любив книжки з м’якими палітурками: “їх і рвати легше, і не так боляче вони б’ються, як мати, було, побачить. Не любив “Руського паломника”, що його років двадцять підряд читала мати. Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п’ятах. А решта книг читалася нічого собі”.

У 1919 р. почав писати в газетах, підписуючись псевдонімом Павло Грунський. Перші матеріали – фейлетони. 1921 р. працював в газеті “Вісті” перекладачем. Перекладаючи, зрозумів, що треба цю справу кинути і стати письменником: “Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, – думаю собі, – в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, – думаю собі, – робитиму”. Зробився Остапом Вишнею та й почав писати…

Тест № 32

1. Укажіть справжнє прізвище Остапа Вишні.

А Губенко;

Б Фітільов;

В Рудченко;

Г Лозов’ягін.

2. Укажіть назву першого сатиричного твору гумориста.

А “Демократичні реформи Денікіна…”;

Б “Мисливські усмішки”;

В “Зенітка”;

Г “Моя автобіографія”.

3. Під яким псевдонімом було опубліковано перший твір письменника?

А Павло Губенко;

Б Павло Гуморист;

В Павло Грунський;

Г Остап Вишня.

4. Укажіть жанр за його визначенням: невеликий літературно-публіцистичний твір, призначений для газети або журналу, де в сатиричному плані зображуються негативні суспільні явища та вади окремих осіб.

А Фейлетон;

Б нарис;

В сатиричне оповідання;

Г гумореска.

5. Виходом якого твору розпочався другий етап творчості Остапа?

А “Чукрен”;

Б “Зенітка”;

В “Вишневі усмішки театральні”;

Г “Вишневі усмішки закордонні”.

6. Ким постає оповідач у “Мисливських усмішках” Остапа Вишні?

А Вправним мисливцем;

Б любителем природи;

В самозаглибленим митцем, що шукає в природі натхнення;

Г вправним кухарем;

Д талановитим письменником.

7. Що таке “зенітка” в однойменному творі Остапа Вишні?

А Гаубиця;

Б баба Лукерка;

В артилерійська установка;

Г вила;

Д астрономічний прилад.

8. Укажіть назву твору, що не належить перу Остапа Вишні.

А “Ленінград і ленінградці”;

Б “Кіт у чоботях”;

В “Моя автобіографія”;

Г “Відкриття охоти”;

Д “Як варити і їсти суп із дикої качки”.

9. Яку назву має щоденник Остапа Вишні, який письменник вів з 1948 р.?

А “Моя автобіографія”;

Б “Чукрен”;

В “Думи мої, думи мої…”;

Г “Чиб’ю. 1934”;

Д “Чухраїнці”.

10. Укажіть жанр, який започаткував Остап Вишня.

А Фейлетон;

Б усмішка;

В автобіографічне оповідання;

Г новела;

Д гумореска.

11. Розмістіть етапи життя Остапа Вишні в правильному хронологічному порядку

А Остап Вишня – один із організаторів “Політфронту”.

Б Навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету.

В Вихід усмішки “Зенітка”.

Г Відбування терміну ув’язнення в Чиб’ю.

Д Робота фельдшером у Київській залізничній лікарні.

12. Установіть відповідність між цитатою і назвою літературного твору (героєм).

1.”Якось-то воно буде”

А “Зенітка”

(Дід Свирид)

2.”Я з нею (технікою) так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку”

Б “Моя автобіографія”

(Оповідач)

3.”Потім купив портфеля – зробився вже справжнім солідним письменником”

В “Чухраїнці”

4.”Біля Боришполя, на озерах, качви тієї, ну, як хмари! Провірите, як випливуть, ну як тої ряски!”




1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 2.50 out of 5)

Остап Вишня (1889 – 1956) – Літературний процес першої третини XX ст. (1900 – 1930)