Особливості політичного лідерства
Серед різних форм лідерства політичне лідерство займає особливе положення в силу того, що в суспільному житті воно найбільш зримо, значимо впливає на хід подій, які зачіпають долі великого числа людей. Володіючи рядом спільних рис, характерних для будь-яких форм лідерства, політичне лідерство має ряд специфічних особливостей.
Політичне лідерство в цілому носить опосередкований характер. Взаємодія політичного лідера і суспільства здійснюється за посередництвом різних інститутів: політичних партій, груп інтересів, органів державного управління, ЗМІ і т. д.
Сучасне політичне лідерство багатолике. Наприклад, за таким поняттям, як “президентство”, ховаються складна структура і діяльність багатьох людей. Якщо президент готується зробити програмну заяву з якого-небудь політичного питання, то він проводить консультації зі спеціалістами із цієї проблеми, радники допомагають йому оцінити ситуацію, спічрайтери підключаються до роботи над текстом заяви. У такому контексті лідерство можна, звичайно, розглядати як властивість окремої особистості, але насправді воно є результат колективних дій. У цьому полягає важлива відмінність політичного лідерства від лідерства в малих групах.
Якщо в малих групах, заснованих на безпосередніх контактах, на першому місці виявляються здатність і готовність особистості виконувати роль лідера, то в політиці, де діють великі маси людей, необхідна формалізація позиції лідера. Тому політичне лідерство включає, з одного боку, неформальний аспект (і в цьому сенсі воно передбачає суспільне визнання можливостей лідера виконувати свою роль і грунтується на авторитеті), а з іншого – формальний аспект (і в цьому сенсі воно являє собою “пріоритетний вплив певної особи на членів організації, закріплене в її нормах і правилах і грунтується на положенні в суспільній ієрархії “[43]).
У політиці рівень авторитету особистості не забезпечує їй автоматично відповідної владної позиції. Однак саме по собі високу статусне положення не здатне зробити людину політичним лідером, оскільки вплив лідера має спиратися хоча б на визнання правомірності керівництва. Крім того, деякі політики, формально займаючи високу державну посаду, не володіють можливістю скільки-небудь помітного впливу на хід політичних подій (наприклад, президенти у парламентських республіках).
У переважній більшості політичні лідери – чоловіки. Прикладами рідкісних винятків можуть служити такі відомі жінки-політики, як Маргарет Тетчер (Великобританія) або Індіра Ганді (Індія). Цю особливість політичного лідерства виділяв і французький політолог Ж. Блондель, відзначаючи, що “національно-політичні лідери ніколи не рекрутувалися пропорційно тим групам, які утворює кероване ними населення” [44].
Щоб домогтися визнання у світі політики, жінка, як правило, повинна володіти аж ніяк не жіночими рисами характеру. Тетчер, для того щоб стати лідером Консервативної партії і згодом отримати посаду прем’єр-міністра, повинна була продемонструвати жорсткість, різкість, рішучість, за що, втім, вона і отримала прізвисько “залізна леді”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)