Особливості педагогіки як науки

Педагогіка як наука має свої особливості, які визначаються, по-перше, її структурою, що включає педагогічну практику, педагогічну теорію та рівні аналізу педагогічних явищ і процесів, власні методи педагогіки.
Педагогічна практика являє собою безпосередню діяльність вчителів і вихователів, що пред’являє свої вимоги як до суб’єктів і об’єктів педагогіки, власне якістю навчально-виховного процесу, так і до самої теорії та методології науки. Вона диктує основні напрями та форми розвитку педагогіки.
246
В свою чергу педагогічна теорія на основі аналізу педагогічної практики дозволяє висувати і осмислювати свої наукові гіпотези, перевіряти отримані наукові факти, формулювати встановлені положення, що в остаточному підсумку сприяє правильному і всебічному розвитку всієї педагогічної науки.
Методи педагогіки, тобто способи і прийоми вивчення педагогічних явищ і процесів, дають педагогіці можливість досягати потрібних результатів, про які говорилося вище.
Рівні аналізу в педагогіці дозволяють всебічно і точно досліджувати педагогічні явища і процеси і на цій основі робити правильні висновки про їх зміст і специфіці функціонування.
Зазвичай розрізняють чотири рівня аналізу в педагогіці:
I рівень, гносеологічний, дає можливість правильно формулювати найбільш загальні наукові підходи до аналізу педагогічних явищ і процесів;
II рівень, світоглядний, включає в себе положення про фактори формування та розвитку особистості дитини і дорослого, про освіту, навчанні, вихованні та педагогічної діяльності як громадських явищах;
III рівень, науково-змістовний, дозволяє правильно формулювати і обгрунтовувати закони і закономірності педагогічної науки, теорію і методику навчання і виховання людей;
IV рівень, логіко-гносеологічний, забезпечує можливість правильно осмислювати предмет і об’єкт педагогіки, визначення та розвиток категорій науки, здійснювати визначення і розвиток категорій педагогіки, виявляти співвідношення педагогічної теорії та педагогічної практики, зв’язків педагогіки з іншими науками, формулювати положення про співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень і розробок, робити прогнози у розвитку самої педагогіки.
По-друге, особливістю педагогіки є те, що вона має справу з конкретними людьми, особистостями. Від того, наскільки вона їх знає і враховує їх різні особливості і чинники (зовнішні і внутрішні), залежить ефективність педагогічного впливу.
247
Педагогіка бере до уваги зовні зумовлені характеристики особистості, до яких належать, насамперед, її соціальна і групова належність, цілісність і стадиальность розвитку.
Людина, стаючи особистістю і будучи об’єктом педагогіки, формується під впливом навколишнього середовища і суспільства, в результаті цілісності і стадіальності її розвитку. Довкілля дуже впливає на розвиток особистості. Відомо, наприклад, що вирослі на Крайній Півночі люди більш витримані, більш організовані, уміють цінувати час і правильно ставитися до того, чого їх навчають.
Суспільство в сукупності всіх його проявів, дуже впливає на формування особистості. Так, людина, що виросла в тоталітарному суспільстві, як правило, розвинений і вихований не так, як представник демократичної держави. Група, мікро-група, сім’я і т. д. також є важливою детермінантою формування особистості. Саме в мікросередовищі закладаються найважливіші моральні та морально-психологічні характеристики людини, які, з одного боку, необхідно брати до уваги, а з іншого – удосконалювати або трансформувати в процесі навчання і виховання.
Цілісність особистості залежить від усього комплексу зовнішніх впливів на неї в ході її розвитку. Якщо присутній домінуючий вплив одних факторів і нестачі інших, якщо людина потрапляє в антисоціальні умови і обмежений в отриманні повноцінного впливу всього суспільства, не можна говорити про його нормальному і всебічному розвитку як особистості.
Стадиальность розвитку особистості означає, що людина формується як особистість у певні періоди свого вікового та соціального становлення, для яких можуть бути характерні свої особливості і на кожному з яких діють свої закони.
Педагогіка бере до уваги також внутрішньо зумовлені характеристики особистості, до яких належать її анатомо-фізіологічні особливості і своєрідність всередині-особистісної інтеграції і компенсації.
Людина формується і розвивається не тільки під впливом зовнішніх умов, а й внутрішніх, определяющихся особливостями організму людини (особливостей анатомо-фізіологічної структури, фізіології ВИД, специфіки процесів інтеграції та компенсації у розвитку особистості).
248
Анатомо-фізіологічні особливості особистості – це такі її характеристики, які залежать від анатомічної та фізіологічної структури тіла людини, які здійснюють серйозний вплив як на його психіку і поведінку, так і схильність останніх виховним та іншим впливам педагога. Наприклад, слабкий зір і слух людини, природно, позначаються на його діях і вчинках і повинні прийматися до уваги в процесі навчання і виховання.
Особливості фізіології вищої нервової діяльності особистості – це специфіка функціонування її нервової системи, що виражається в найрізноманітніших характеристиках: своєрідності роботи всієї нервової системи, співвідношенні процесів збудження і гальмування в корі головного мозку, прояві темпераменту, емоцій і почуттів, поведінки і вчинків і т. д.
Інтеграція у розвитку особистості означає, що всі внутрішні можливості організму людини в остаточному підсумку мобілізуються на досягнення його якісного формування.
Компенсація у розвитку особистості означає, що, незважаючи на можливість існування у того чи іншої людини певних генетичних чи психофізіологічних недоліків або особливостей, в ході його становлення та розвитку як особистості при конкретною і наполегливій мобілізації і за допомогою вольових зусиль всього організму він здатний досягати хоч і пізнього, але повного свого індивідуального досконалості.
При цьому педагогіка виходить з того, що у людини в процесі навчання і виховання повинна формуватися активна життєва позиція, що представляє собою обумовлену конкретними соціальними обставинами стійку форму прояви ідейно-моральних установок і відносин, знань і умінь, переконань і звичок, робить регулюючий вплив на його поведінку і діяльність.
Активна життєва позиція особистості має формуватися з дитинства. Вона виробляється протягом тривалого часу в процесі навчання і виховання людей, в результаті подолання повсякденних труднощів, оволодіння ними соціальним досвідом, професійною майстерністю.
Стрижнем активної життєвої позиції, її фундаментом є світогляд особистості, її моральні переконання і ставлення до громадського обов’язку.
249
Основними структурними компонентами активної життєвої позиції є:
нормативно-оцінний, що включає в себе стійкі і всебічно розвинені знання, переконання, відносини особистості;
мотиваційно-спонукаючий, що містить соціально і особисто значущі провідні потреби, установки, схильності, ідеали і т. п. характеристики особистості;
практично-дієвий, який відбиває постійну готовність людини до дій на благо суспільства, його стійкі вольові зусилля і високу емоційну витриманість.
Показниками прояви активної життєвої позиції виступають:
цілеспрямованість і свідомість в діях і вчинках людини;
відповідальність і активність в різних видах діяльності незалежно від умов, в яких вони здійснюються;
результати діяльності та громадської активності людини, відповідні вимогам діяльності і умов життя в суспільстві;
реальні дії, вчинки і спосіб життя особистості.
Активна життєва позиція має бути присутня як у педагогів та вихователів, так і в учнів. Її наявність означає надзвичайно велику ступінь відповідальності всіх учасників педагогічного процесу за взаємні дії і вчинки, за якість підтримуваних і вдосконалюваних відносин його учасників, за результати навчально-виховної діяльності. Особливу значимість отримує активна життєва позиція педагогів та учнів у складних умовах державних, економічних і політичних перетворень у суспільстві, коли відбуваються серйозні зміни і трансформації в суспільній та індивідуальній свідомості, у всій системі зв’язків і відносин між людьми. Суспільство завжди має бути зацікавлена в постійному відтворенні і вдосконаленні активності та відповідальності педагогів та учнів у їх підході до освіти, навчання й виховання.
Нарешті, педагогіка виходить з того, що навчання і виховання є глибоко національними за своїм змістом,
250
відображають багатогранні традиції, національну психологію своє го народу.
Кожен народ має свій ідеал людини, на досягнення якого і спрямовані навчання і виховання. Яким би не був цей ідеал, він завжди висловлює певну ступінь самосвідомості народу, його погляд на пороки й чесноти, несе в собі народну мудрість, сформувалася протягом усього історичного розвитку.
Навчається і виховується не абстрактне людина, а завжди представник тієї чи іншої нації з притаманними йому етнопсихологічних особливостями, до яких зазвичай відносять своєрідність національної свідомості та самосвідомості, особливості національного мислення, почуттів і волі, специфіку прояви національного характеру в спілкуванні і взаєминах з іншими людьми.
Національно-психологічні особливості безпосередньо опосередковують зміст навчання і виховання, тому вони повинні здійснюватися з дотриманням певних принципів, а саме:
принципу етноспецифічний детермінізму педагогічних впливів, що припускає, що навчання і виховання зобов’язані завжди орієнтуватися на такі педагогічні заходи, які були б зрозумілі їхні об’єкту, відповідали б історично сформованим традиціям, звичкам конкретного народу і які б враховували вплив на цей процес його національно-психологічних особливостей, сформованих під впливом специфіки соціально-політичного, економічного та культурного розвитку;
принципу єдності національної свідомості та національної своєрідною педагогічної діяльності, що передбачає, що активність педагога може бути достатньо ефективною тільки в тому випадку, якщо вона враховує ті моральні цінності і ту специфіку світосприймання вихованця, які склалися під впливом національної самосвідомості представників його етнічної спільності, сформованого вході історичного розвитку; “Принципу педагогічного впливу в умовах специфічної життя і праці відповідно до національного ідеалом, який передбачає здійснення всього комплексу
251
педагогічних заходів саме в процесі національно специфічної життя і праці, що розвиваються відповідно до законів, національними традиціями, властивими конкретним етносам;
принципу розвитку національних адаптаційних можливостей до педагогічних впливів, що припускає, з одного боку, наявність певних труднощів у сприйнятті педагогічних впливів, особливо тоді, коли педагог є представником іншої національності, і, з іншого – залишає перспективи для пристосування до них, так як сам педагог і об’єкти його впливу можуть з часом вдосконалити свою взаємодію та спілкування.
По-третє, особливістю педагогіки є те, що вона розглядає і вивчає людину як об’єкт виховання і навчання починаючи з дитячого віку. Те, що педагогікою закладається і враховується в цей час, то і розвивається і вдосконалюється згодом.
Матеріальною основою життя дитини є її організм. Тому одним з провідних видів його розвитку педагогіка розглядає розвиток загальнофізичний. Воно включає в себе власне фізичний розвиток дитини, тобто процес зростання його організму, нарощування спритності і сили, становлення фізичних функцій під впливом умов життя і видів діяльності. У нього входить також і спеціальне фізичний розвиток, спрямоване на виконання особливих видів рухів, насамперед суто професійних.
До фізичного розвитку тісно примикає розвиток трудове, що включає в себе стійку звичку до трудового зусилля і подоланий незв’язаних з ним важких, неприємних відчуттів. Ця звичка поступово переростає в якість особистості, зване працьовитістю. Розвиток дитини до ступеня працьовитості означає оволодіння їм загальними і спеціальними трудовими знаннями, вміннями і навичками, психологічну готовність до трудової діяльності, здатність отримання задоволення і задоволення від праці.
Найважливіший вид людського розвитку – інтелектуальний розвиток. Воно являє собою формування у дитини здатності до оволодіння різними типами мислення (емпіричним, образним, теоретичним, конкретно-історичним,
252
діалектичним). Його органічною частиною є вміння піддавати самостійного аналізу події та явища дійсності, робити самостійні висновки та узагальнення.
Змістовної стороною інтелектуального розвитку є розвиток общедуховное, яке включає в себе певний обсяг основних наукових знань про світ і здатність філософської, конкретно-історичної оцінки дійсності. Його елементом є і цивільно-політичний розвиток, що виявляється в знаннях про корінні інтереси різних класів і соціальних груп, про політику як концентрованому вираженні економіки, в здатності з загальногромадянських позицій оцінювати явища, події, процеси суспільного життя.
Велике значення в житті дитини має моральний розвиток, що включає в себе знання основних моральних норм, правил, тверді соціально цінні звички поведінки в єдності з стійким моральним почуттям, здатністю морального переживання. Воно передбачає рішучість робити вибір поведінки з позицій моральних переконань, велич і твердість духу, необхідного для послідовного і мужнього відстоювання своїх поглядів.
Емоційний розвиток дитини виражається в його здатності правильно чуттєво відгукуватися на впливу явищ навколишньої дійсності. Воно передбачає також уміння управляти спонтанними емоційними спонуканнями і реакціями, психічними станами.
Естетичний розвиток включає в себе здатність активного ідейно-емоційного відгуку на естетичні явища мистецтва і дійсності, естетичний ідеал і художній смак, здатність естетичного сприйняття, переживання, судження, оцінки.
Всі види розвитку сутнісних сил дитини нерозривно взаємопов’язані. Вони взаємодоповнюють і взаимообогащают один одного, утворюючи цілісну особистість і індивідуальність.
В процесі свого формування дитина проходить дві стадії: біологічну, протягом дев’ятимісячного розвитку в утробі матері, і соціальну, протягом приблизно 17-18 років у різних формах соціального розвитку та виховання.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Особливості педагогіки як науки