Особливості партійної системи України
Протягом всієї історії пострадянського транзиту процеси створення партійної системи України характеризувалися високим динамізмом. Процес партійного будівництва почався ще в 1989 році створенням національного руху Рух. На Україні налічується понад 100 партій і громадських рухів. З ідеологічних підставах в партійній системі України представлений широкий спектр – від лівих і центристських партій до правонаціоналістичних. Особливістю партійної системи України, незважаючи на численність партій і рухів, є їх здатність до блокування перед парламентськими і президентськими виборами.
Партія регіонів. Інституційно оформилася в березні 2001 року в результаті злиття п’яти центристських партій. Тісно пов’язана з фінансовими і промисловими колами східних областей України, партія зуміла швидко організувати нову парламентську фракцію у Верховній Раді.
У Партії регіонів увійшли: Партія трудової України, Партія регіонального відродження України, Партія “За Красиву Україну”, Всеукраїнська партія пенсіонерів і частина партії “Солідарність України”. На виборах 2007 року здобула перемогу (35,94% голосів виборців) і отримала 175 місць у Верховній Раді.
Блок Юлії Тимошенко (БЮТ) став однією з основних політичних сил в ході “помаранчевої революції” на Україні в 2004 році. Його представники входили до складу урядів Ю. Тимошенко. До блоку увійшли: партія “Батьківщина”, Українська республіканська партія і Українська соціал-демократична партія.
Партія “Батьківщина” була створена Ю. Тимошенко на базі Всеукраїнської асоціації “Громада”. В кінці 2001 року “Батьківщина” поглинула Українську консервативну республіканську партію.
Українська республіканська партія (УРП) Л. Лук’яненко. Ініціатива її створення належить з’їзду Української Гельсінської спілки в квітні 1990 року УРП стала першою партією, що отримала офіційну реєстрацію ще в радянські часи. Метою партії є створення парламентської республіки. Партія неодноразово блокувався з Рухом і Конгресом українських націоналістів. УРП прагне бути прийнятою в Християнський республіканський союз Європи.
Українська соціал-демократична партія (УСДП) була створена в листопаді 1998 року колишнім міністром юстиції В. Онопенко. На президентських виборах 1991 року партія висувала свого кандидата, який посів лише 8-е місце (0,5% голосів виборців).
БЮТ позиціонує себе як прагматична альтернатива надмірно націоналістичного курсу В. Ющенко.
На виборах 2007 року за представників блоку проголосувало 32,12% виборців, у результаті БЮТ отримав 156 місць у Верховній Раді.
Блок “Наша Україна – Народна самооборона” (НУ – НС). Виборчий блок націонал-демократичних партій на Україні, що включає партії: Наша Україна, “Вперед, Україно!”, Народний РухУкраіни, Християнсько-демократичний союз, УРП “Собор”, Європейська партія України, Українська народна партія, Громадянська партія “Пора” і Партія захисників Вітчизни. Створено та зареєстровано для участі в дострокових парламентських виборах 2007. Це фактичний наступник блоку партій “Наша Україна”, створеного 15 лютого 2002 і розваленого навесні 2007 року під час тривалого парламентської кризи.
Народний Рух України був організований у вересні 1989 року. Виступав під національними і демократичними гаслами. Його лідерами в той період були письменник І. Драч, а також В. Чорновіл, який на президентських виборах 1991 року одержав 25% голосів виборців. Пізніше в русі стався розкол: одна його частина підтримувала президента Л. Кравчука і його реформи, інша наполягала на проведенні більш незалежної політики щодо чинної влади. Рух підтримує інтеграцію України в НАТО і ЄС, виступає за об’єднання національно-демократичних партій проти лівих сил. На парламентських виборах 1994 року Рух отримав 20 мандатів у Верховній Раді, а на виборах 1998 року – 10% в загальнодержавному виборчому окрузі. У січні 1999 року В. Чорновіл був зміщений з поста голови партії, і був сформований Народний Рух України. Таким чином, з 2001 року фактично існують дві партії Рух.
Конгрес українських націоналістів організований в жовтні 1990 року націоналістами, в тому числі і тими, хто виступав за повалення радянської влади на Україні з 1950-х років. На парламентських виборах 1998 року Конгрес українських націоналістів блокувався з Українською республіканською партією та Українською консервативною республіканською партією.
Партія “Християнсько-Народний Союз” – правоцентристська націоналістична партія.
Партія “Реформи і Порядок” спочатку підтримувала реформаторський курс президента Л. Кучми. В кінці 2000 року блокувалася з Рухом і Конгресом українських націоналістів. На президентських виборах 2004 року підтримала В. Ющенка.
Ліберальна партія України створена в 1991 році в Донецьку. На виборах до Верховної Ради 1998 році виступала в єдиному блоці з Трудовою Партією України, а в 2004 році підтримала В. Ющенка.
“Солідарність” була заснована у 2000 році як фракція у Верховній Раді. Після переходу в цю фракцію ряду депутатів від Соціал-демократичної партії України, партії “Батьківщина” в липні 2000 року реорганізувалася в партію “Солідарність України”, яка брала участь у формуванні Партії регіонів. В результаті виникли через деякий час розбіжностей з Партією регіонів “Солідарність” блокувалася з прихильниками В. Ющенко.
Інші партії, що входять до блоку В. Ющенко, – Республіканська християнська партія, Молодіжна партія України – самостійної ролі в політичному процесі не грають, проте зуміли залучити додаткові сили при організації “помаранчевого протистояння” під час президентських виборів 2004 року.
Після перемоги “помаранчевої революції” ці партії стали основою нового блоку – Народний Союз “Наша Україна” (НСНУ), який позиціонував себе в ході кампанії з виборів до Верховної Ради (березень 2006 року і вересень 2007 року) як об’єднання на підтримку курсу В. Ющенко.
На виборах 2007 року за представників блоку проголосувало 14,81% виборців, у результаті блок отримав 72 місця у Верховній Раді.
Комуністична партія України (КПУ) – спадкоємиця колишньої компартії України радянського часу. Перереєстровано в 1993 році, її політична платформа – антикапитализм і антинаціоналізм. Парламентська фракція КПУ є ядром політичної опозиції у Верховній Раді як при президенті Л. Кучмі, так і при В. Ющенко. На виборах до Верховної Ради в 1998 році партія отримала близько 22% мандатів у парламент. Лідер партії П. Симоненко отримав 22,2% голосів виборців на президентських виборах 1999 року КПУ виступає проти орієнтації України на структури НАТО і розриву зв’язків з Росією. На виборах в Верховної Ради 2002 року КПУ отримала 66 депутатських місць, з них 59 – за партійними списками. На виборах до Верховної Ради 2006 року КПУ стала п’ятою за чисельністю з представлених в парламенті партій і блоків, набравши 3,66% голосів, і отримала 21 з 450 місць в парламенті. На виборах 2007 року за партію проголосувало 5,64% виборців, що дозволило КПУ отримати 5 місць в парламенті.
Блок Литвина – виборчий блок, створений для участі в дострокових парламентських виборах в Україні в 2007. До блоку увійшли: Народна партія (лідер – В. Литвин) і Трудова партія України (лідер – М. Сирота). На виборах 2007 року за партію проголосувало 4,15% виборців, що дозволило блоку отримати 2 місця в парламенті, зайнявши центристську нішу, яку до цього займала Соціалістична партія О. Мороза.
Істотну роль в політичному житті України грають також ультранаціоналістичні УНА-УНСО, лівопопулістична Прогресивно-соціалістична партія України, лівоцентристська Соціалістична партія та ін.
Особливістю партійної системи України є наявність релігійних партій. До них, зокрема, відносяться: “Національний рух кримських татар”, Демократичний рух Донбасу і Закарпатська республіканська партія, яка виступає за автономію Закарпатського краю.
Таким чином, сучасна партійна система України відрізняється фрагментованістю, але також і здатністю партій до блокування.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)