Особливості імпресіонізму у збірці “Три перстені” Богдана-Ігоря Антонича та “Перші пісні” Федеріко Гарсія Лорки – Українська література – шкільна програма 12 класів
Імпресіонізм як творчий метод, як одна із основних і перших течій модернізму однозначно мав один із найсильніших впливів на розвиток поетичної традиції ХХ століття. Ця течія, як відомо, найбільше проявила себе не в літературі, а у інших видах мистецтва – малярстві, музиці, скульптурі. Напрям основним завданням вважав ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань [9, 233]. Імпресіонізм як мистецтво передачі безпосередніх вражень засвідчував швидкоплинність людських емоцій, почуттів, переживань. Митець, що творив, передавав лише безпосередньо побачене і відчуте. Кожна нова мить знаменує зміну внутрішнього стану людини, цінність має лише те, що бачиш, чуєш, відчуваєш у конкретний момент свого буття. Тому такими важливими стають для художника кольори, запахи, звуки. Сприймаючи оточуючий світ всіма шістьма органами чуття, він суб’єктивізує побачене і за допомогою пензля або слова намагається відтворити цей момент і зробити його сталим і нерухомим. У нашому випадку ми маємо справу з поетичним словом, яким послуговується поет у творенні свого власного миттєвого спілкування зі світом, що його оточує.
Імпресіонізм – це, власне, мистецтво передачі безпосередніх вражень. Імпресіоністи, на противагу реалістам, усвідомлювали, що об’єктивна істина для людини недоступна, а отже, неможливо одразу охопити широку панораму буття. Саме тому ці митці зосереджувалися на відтворенні миттєвих вражень від безпосереднього зіткнення з якимись явищами, на щонайточнішому відтворенні сприйнятого в даний конкретний момент [9, 233].
Творчість Богдана-Ігора Антонича безумовно не належить до найвищих зразків імпресіоністичної традиції в українській поезії. Після багатьох літературознавчих дискусій його творчість так і не була остаточно зарахована до якоїсь конкретної течії. При тому практично всі дослідники його поезії зазначають, що вплив всіх стильових течій модернізму позначився на творчій спадщині Антонича [див.: 6, 103-109]. Оскільки близькість творчих шукань Антонича і Лорки неодноразово підкреслювалася дослідниками [4, 6], тому спробуємо встановити, яким чином імпресіонізм вплинув на творчіть і українського, і іспанського поетів. На відміну від Антонича, поезія Федеріко Гарсія Лорки, навпаки, зазнала на собі помітного впливу імпресіоністичної традиції. Але найсильніший вплив цієї течії ми можемо побачити саме у збірці “Перші пісні”, у якій і спробуємо знайти характеристики, що нас цікавлять. Збірка ж Антонича “Три перстені” цікавить нас передусім своїм новаторським підходом, тому спробуємо з’ясувати, яким чином позначився вплив саме цієї стильової течії
Але і збірка “Три перстені” Антонича, і “Перші пісні” Лорки відчутно відображають імпресіоністичні прийоми – яскравість та багатство кольорів, детально вимальований навколишній світ, постійна присутність пейзажних замальовок, де внутрішній світ героя творить опозицію і одночасно єдність зі світом зовнішнім, різноманіття звуків, запахів, які творяться автором за допомогою образного вживання описів природи, стихій і які поети майстерно передають за допомогою поетичного слова. Відомо, що імпресіонізм саме
На межі ХІХ – ХХ століть став вагомим компонентом європейського письменства. Вірш найчастіше будується за принципом: пейзаж або невелика пейзажна замальовка – роздум – констатація. Навколишній світ постійно штовхає ліричного героя поезії на роздуми, які моментно відображають стан душі. І найчастіше – це деталі, які примушують замислитися, які нагадують, які бентежать, які приводять до неминучого висновку про швидкоплинність всього сущого. В “Трьох перстенях” імпресіоністичні тенденції виявляються на рівні спогадів ліричного героя про своє дитинство, де деталі опису природи поєднуються з рефлексіями самого героя:
Співучі двері, сивий явір, старий мальований поріг.
Так залишилися в уяві місця дитячих днів моїх [3, 85].
Один з найбільш позначених імпресіоністичною забарвленістю віршів у збірці – “Дороги”. Перед нами постає світ, що постійно змінюється, багатство кольорів і звуків передають переживання ліричного героя:
Розгорнулась земля, наче книжка (дороги, дороги, дороги).
Зашуміла трава і принишкла, простелилась нам юним під ноги.
Тільки небо і тільки пшениця (над нами, за нами, під нами) [3, 102].
Характерною особливостю поезії Антонича є те, що основна діюча особа – Природа, зображується не з натури, а через призму того сприйняття, яке вона викликає в душі. Вірші “Клени”, “До весни”, “Село”, “Зелена Євангелія” та інші змальовують найрізноманітніші відчуття, пов’язані з конкретним моментом споглядання картин природи, але найголовніше, що можна зауважити після прочитання цієї поезії – життя природи тісно пов’язане саме з життям внутрішнім, життям справжнім:
Там хата білена, й осніжені каштани, і місяць, наче сторож, ходить коло хати.
Це не сторінка з давнього роману, це спомин хлопця, що не вмів кохати [3, 108].
Взагалі, “Три перстені” вражають яскравістю фарб, кольорів, звуків, запахів.
Дмитро Павличко пише, що “поет поринає і пориває за собою читача в розкоші молодого зору, слуху, дотику” [3, 19].
Лорка ж створює імпресіоністичний колорит поезії за допомогою ключової характерної манери творити вірш короткими реченнями передає якнайточніше яскравість моменту, його чуттєвість, а одночасно і його швидкоплинність. Це додає специфічної атмосфери поезії, сконцентрованій і згущеній до конкретної візії навколишнього світу ліричним героєм. Герой ніби залишається сам-на-сам з тим, що бачить, чує і відчуває, опиняється у замкненому колі своїх переживань, всю силу яких він переносить на оточуючі його явища природи або неживі предмети:
Fuente clara. ¡Oh, cómo se agrandan los pájaros! [2, 22]
І в цьому вірші, і у більшості віршів, присутніх у збірці, ми можемо зауважити наявність стихій природи – вітру, сонця, неба, зорь місяця тощо. Але що найбільш характерне для творів імпресіоністичного спрямування, то це вживання пейзажних деталей не лише заради змалювання картини навколишнього світу, а в першу чергу заради тих почуттів, які викликає предмет, що оглядається автором [9, 237]. Саме таким постає світ у поезії і Антонича, і Гарсія Лорки. Автори змальовують своє зіткнення з конкретним явищем природи і далі – свої роздуми, свої почуття і відчуття, викликані щойно побаченим. У Лорки читаємо:
En el río, un árbol seco, ha florecido en círculos concéntricos.
Y he soñado sobre las aguas, a la morenita de Granada [2, 34].
Антонич зображує свою зустріч з природою у наступний спосіб:
Червоні клени й клени срібні, над кленами краса і вітер.
Дочасності красо незглибна, невже ж тобою не п’яніти? [3, 84]
Часто у збірці Лорки можна зустріти описи реалій навколишнього світу. Найкраще це представлено в вірші Cuatro balladas amarillas. Кожна з чотирьох балад змальовує один цілісний пейзаж, де ми можемо бачити картину природи, у яку Лорка вписує людину або тварину, які виглядають ніби загубленими серед величезного світу, серед природного розмаїття. Наприклад, у першій з чотирьох балад змальована постать пастора, якого автор навмисне атомізує порівняно з величчю навколишнього світу:
Como una sombra de oro en el trigal te disuelves [2, 12].
Так, пастор на фоні оточуючої його природи виглядає піщинкою, незначним пейзажним компонентом. Тим більше, що він виявляється не єдиною живою істотою серед величі світу. Тут уособлено також оливкові гаї, які сходять до теплої долини. І порівняно з гаями і оточуючою його природою пастор набуває другорядної ролі, тому Лорка пише:
Ni ovejas blancas ni perro
Ni cayado ni amor tienes [2, 12].
І в останній жовтій баладі головним героєм є сама постать автора. Зосередившись на імпресіоністичному фоні вірша, ми можемо побачити змальоване автором вечірнє поле, яким йде його герой і мріє про своє життя. У цьому вірші, як і у всій збірці загалом, вперше з’являється дуже важливий і постійний для лорківської поезії образ місяця. Цього разу місяць не виступає лише холодним нічним світилом, а, навпаки, є для героя чимось дуже близьким: “Me pusieron la luna en las manos” [2, 18]. І цей вірш має характерну для більшості творів Лорки замкнену структуру, подібну до кола. Автор досягає такого ефекту за допомогою постійного повторення ключових слів. У цій баладі такими словами виступають: “Sobre el cielo de las margaritas ando…” [2, 18].
Для Антонича місяць – чи не найголовніше світило поетичної філософії. Микола Ільницький справедливо стверджує, що “в українській літературі важко знайти ще поета, так задивленого в нічне небо, як Богдан-Ігор Антонич” [5, 2]. В “Трьох перстенях” місяць набуває виняткових рис персоніфікації, тому поєднання деталей пейзажу і характеристики місяця створюють своєрідну картину поетичної метафізики Антонича:
Виходить місяць до діброви писать елегії на пнях. [3, 107]
У вірші Лорки Canción de jinete присутній образ смерті, тут мертвим є вершник, якого на собі везе його кінь. Ми бачимо перед собою велику кількість суто імпресіоністичних деталей: тут і зорові образи, які змальовують розбійників і їхній шлях, а також образ-запах, який Лорка представляє так:
¡ Qué perfume el flor de cuchillo! [2, 26]
І знову перед нами постає образ місяця, тільки це вже не те приборкане нічне світило, яке ми могли бачити у жовтій баладі, а зловісний чорний місяць – передвісник смерті, смерті вершника і його коня.
Часто вірші поетів являють собою замкнену структуру, яка є такою завдяки постійним повторенням конкретних слів, фраз або речень. Саме така структура вірша якнайбільш нагадує магічне заклинання, яке, як відомо, свій потаємний зміст зосереджувало саме на циклічному повторюванні певних семантичних одиниць. Цікавим є те, що в нашому випадку поети зазвичай у якості таких слів обирають якийсь миттєву картину безкінечного потоку буття, виражають цю картину словесно і неминущим робилять саме цей момент, ніби він не розчиняється у часі, не стає минулим. Такою особливою структурою хронотопу представлені майже всі вірші Лорки, рідше можемо зустріти подібні конструкції у Антонича. Така структура часу, втім, пояснюється взагалі своєрідністю часопростору в імпресіоністичних творах. Тут час і простір ущільнюються і подрібнюються, предметом мистецької зацікавленості є не послідовна зміна подій і явищ, не логічно впорядкований відрізок життя, а уривчасті фрагменти їх, відбиті у свідомості персонажа [9, 234].
Образ місяця як постійна імпресіоністична деталь зримо або незримо присутня майже у всіх поезіях Антонича та Лорки. У вірші іспанського поета “Ноктюрни біля вікна” місяць, а також вітер, виступають головними персонажами вірша. У першій частині між небом і землею поділені два стихії природи – вітер панує на землі, а на небі володарем є місяць. Але місяць також є всюдисущим. Місяць панує:
Luna sobre el agua. Luna bajo el viento [2, 28].
У вірші “Верлен” місяць тільки довершує картину буття, доповнює сум ліричного героя. Пісня, яку він ніколи не заспіває, навіки заснула, і місяць байдуже світить над водою. Саме ця картина яскраво характеризує ще одну рису імпресіоністичного світосприйняття, де пейзажність, хоча й була однією з основних ознак творчості письменників, але пейзаж змальовував не просто картину природи, не тло подій, а засіб психологічної
Характеристики [9, 236]. Місяць в поезії Гарсія Лорки виступає саме таким засобом.
Місяць для Антонича у “Трьох перстенях” стає засобом для відтворення лемківської стихії, з якої вийшов сам поет:
.свячені кулі, литий пояс, таємне зілля, дика борть.
Шалений місяць – мрійний тенор веде містичну пісню тьми [3, 86].
І дуже часто в поезії можемо бачити прямий зв’язок між місяцем та смертю. Наприклад, у вірші Canción de jinete (Пісня вершника) ми можемо бачити причинно-наслідковий зв’язок між цими двома образами:
Por el llano, por el viento, jaca negra, luna roja.
La muerte me está mirando desde las torres de Córdoba [2, 36].
Отже, ми можемо побачити, що Богдан-Ігор Антонич увібрав до своєї поезії незначну кількість імпресіоністичних засобів зображення природи, яку він прагнув показати з усім захопленням юнака, яким був під час написання збірки. Природа для нього – незбагненна, одвічна і сповнена краси.
На відміну від Антонича Федеріко Гарсія Лорка у своїй збірці “Перші пісні” перебуває під сильним впливом імпресіоністичних тенденцій. Характерними для цієї збірки є постійне вживання дефініцій, називання, велика кількість звуків, запахів, кольорів, а також заглиблення в пейзажність, де є багато описів стихій, дерев, дня і ночі. Тут ми зауважуємо притаманну тільки іспанському поетові стислість, економію слів у віршовому рядку. Таким чином глибинний психологічний підтекст кожного слова набуває незмірно сильнішого значення, ледве не кожне слово виступає символом. Якщо врахувати, що більшість словникового складу поезії Лорки – це іменники, то, зрозуміло, що імпресіоністичне звучання кожного найменування, кожної дефініції посилюється набагато сильніше, ніж якби автор переказував свої спостереження суто у вигляді повних речень, де наявні головні і другорядні члени речення.
Постійне звернення до місяця вказує на романтичний характер поезії [8, 45], але при цьому місяць є дуже характерною імпресіоністичною деталлю всього творчого доробку і Антонича, і Лорки, незалежно від того, у який період творчості вона писалася. Але при всій очевидності втілення рис імпресіонізму в поезії, яка підтверджується постійним вживанням пейзажних деталей, описів звуків, запахів тощо, за кожним окремим називанням ми бачимо не тільки зовнішній його зміст, але й потаємний, глибинний зміст, в якому проглядається безліч стародавніх міфів, легенд, притч, архетипів [8, 46]. Наприклад, це той же місяць, зорі, сонце, туман, птахи, весна. У цьому вже можна зауважити суттєві риси символізму. Тому ми можемо ствердити, що імпресіоністичне забарвлення поезії і Антонича, і Лорки виступає лише оболонкою, крізь яку ми можемо прочитувати велику змістову глибину, що підлягає серйозній і послідовній інтерпретації не тільки імпресіоністичного спрямування. При читанні поезії цих авторів не треба забувати про цей прихований зміст, де кожний, здавалося б зрозумілий образ, несе у собі ще один імпліцитний образ, що є внутрішнім сенсом всієї образної структури. І характерною своєрідною рисою світобачення Богдана-Ігоря Антонича та Федеріко Гарсія Лорки є саме безкінечна кількість змістів, які підлягають набагато глибшому прочитанні, аніж поезія суто імпресіоністичного спрямування.
Література
1. Нistoria literatury hiszpańskiej, tom II, Warszawa: Państwowe wydawnictwo naukowe, 1972, s.314-317.
2. Lorca F. G., Poezje, wyb. i przekł. Jana Winczakiewicza, Warszawa: Książka i Wiedza, 2003, s.8-36.
3. Антонич Б.-І. Велика гармонія. – К.: Веселка, 2003. – с.85.
4. Андрухович Ю. Богдан-Ігор Антонич і літературно-естетичні концепції модернізму // Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Івано-Франківськ, 1998. – с.6.
5. Ільницький М. Образ нічного неба: архетип місяця у поезії Б.-І. Антонича, Ф. Г. Лорки та І. Калинця // Дивослово. – 2003. – №10. – с.2.
6. Качуровський І. Антоничів місяць і проблема українського імажинізму // Сучасність. – 1977. – №6. –
С.103-109.
7. Малиновская Н. Самая печальная радость – быть поэтом // Ф. Г. Лорка Избранные произведения:
В 2-х томах. т.1. – М: Художественная литература, 1986. – с.5-10.
8. Онищак Н. Лорка стає ближчим (Компаративний аналіз творчості Ф. Г. Лорки та Ліни Костенко) // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1997. – №9. – с.44-47.
9. Пахаренко В. Українська поетика. – Черкаси: Відлуння-плюс, 2002. – с.233-237.