Особливості аналізу верлібру у старшій школі
П. Розвозчик,
Заслужений вчитель України
Біла Церква
Вивчення верлібрової поезії в сучасній українській школі – досить непроста проблема, як і вивчення ліричного твору загалом. Очевидно, труднощі у сприйнятті та осмисленні цієї особливої віршової форми полягають у тому, що нинішні шкільні програми з української літератури, на жаль, не передбачають грунтовного й повноцінного вивчення верлібру. У старших класах, коли можна й необхідно поглибити сприйняття образного слова, звертаючись до різних поетичних форм, – верлібр, по суті, залишається поза вивченням. Український вільний вірш знаходиться в центрі уваги вітчизняних літературознавців М. Жулинського, Н. Костенко, Ю. Коваліва, М. Москаленка, В. Моренця, Н. Науменко, Т. Салиги, М. Ткачука, Л. Дударенко, Т. Пастуха та ін.
У площині методики вивчення верлібру, специфіки його аналізу в школі ми, на жаль, майже нічого не знайдемо. Можна назвати тільки поодинокі методичні розробки, в яких автори фрагментарно і досить побіжно досліджують окремі верлібри в тому чи іншому контексті [1; 13; 15].
Більшість методистів-науковців, як і вчителів-словесників, не усвідомлюють того, що належне вивчення верлібру не просто посилить зацікавлення учнів художньою літературою, а й, можливо, подарує юним дослідникам “золотий ключик” до пізнання глибини й багатогранності художнього слова. На нашу думку, цілісний аналіз верлібрової поезії сприятиме всебічному розвитку творчих здібностей старшокласників, а саме їх інтелектуальної інтуїції, образно-асоціативного та літературно-критичного мислення, інтерпретаційних здібностей тощо.
Вимогою часу є й те, що учні вже з молодших класів мають засвоїти сутність верлібру, ознайомитися з кращими зразками цього жанрового різновиду вірша.
Програма Інституту педагогіки цілком доречно пропонує вивчити у п’ятому класі верлібр П. Тичини “Пробіг зайчик”:
Пробіг зайчик.
Дивиться –
Світанок!
Сидить, грається,
Ромашкам очі розтулює.
А на сході небо пахне.
Півні чорний плащ ночі
Вогняними нитками сточують.
– Сонце –
– Пробіг зайчик.
Цей верлібр можна вивчати на різних рівнях складності. Наймолодший читач має можливість усвідомити, що поезія твориться не тільки за допомогою рим і ритму. Ці елементи, що є обов’язковими для римованого вірша, у верлібрі “Пробіг зайчик” – відсутні, але мелодія твориться завдяки внутрішньому ритму, властивому кожному верлібру зокрема, тобто вона – суто індивідуальна. А образна система твору настільки яскрава, оригінальна, що читач забуває про стереотип необхідності рими.
Казковий сюжет творять образ зайчика світанку, який “ромашкам очі розтулює”, тобто будить природу від нічного сну, та образи півнів – відважних воїнів Сонця, – які перемагають ніч. Тут можна використати два прийоми аналізу, доступні для п’ятикласників: шлях “повільного читання” казкового сюжету верлібру і прийом розгадування верлібру-“загадки”. У процесі аналізу вірша П. Тичини “Пробіг зайчик” п’ятикласники знайомляться з особливостями верлібру (у перекладі з французької мови верлібр означає вільний вірш, – отже, ці поняття рівнозначні) й засвоюють, що це неримований вірш, який відзначається оригінальністю творення та сконденсованістю образів і який не має традиційної ритміки, властивої римованій поезії.
Учні-десятикласники при вивченні унікальної збірки П. Тичини “Сонячні кларнети” обов’язково мають звернутися до верлібрів цієї книги – другої частини диптиху “У собор”, циклу “Пастелі”, “Думи про трьох Вітрів”, поеми “Золотий гомін”.
Можна повторити верлібр “Пробіг зайчик” прийомом “повільного читання”, але вже на вищому аналітичному рівні. Вдумливий, ерудований дослідник побачить у процесі цілісного аналізу, що в цій пастелі (тобто настроєвому творі) автор дає “лаконічний, але поетично чарівний малюнок ранку у природі, який віє на нас чарами людського ранку – дитинства” [3, с.44]. Оригінально (як у загадці) твориться у вірші картина світанку – не через пряме називання кольору, а малюючи носія цього кольору: зайчик – сірувато-сріблястий, ромашки – білопелюсткові, “золотоокі”, сонячні півні – вогнисті, плащ ночі – чорний. Як і в казці, тут відбувається боротьба світла і темряви, добра і зла. У підтексті верлібру йдеться не тільки про закономірність перемоги сонячних сил. Композиційна рамка (вірш починається й закінчується рядком “пробіг зайчик”) наштовхує дослідника на думку, що людське дитинство пробігло, як казковий зайчик, і вже ніколи не повернеться.
Мелодійність верлібру “Пробіг зайчик” забезпечується асонансом – концентрованим повторенням у цій мініатюрі голосних звуків при перевазі а – о – и. Можна вибудувати загальну асонансну мелодію цього твору:
О – є
И – и – а
І – а – о
И – и – а – є – а
О – а-а – о – і – о – у – у – є
А – а – о – і-є – о – а – є
І – і – о – и – а – о – і
О – а – и – и – и – а – и – о – у – у
О – е
О – і-а – и
Отже, трактування теми поглиблюється й оригінальними символічно-алегоричними образами, і композиційною рамкою, й асонансом.
У старших класах бажано звернутися й до так званого ускладненого, метафоричного верлібру. Це насамперед поезія представників “київської школи” і зокрема твори М. Григоріва, М. Воробйова, І. Семененка та ін. Можна запропонувати одинадцятикласникам текст М. Григоріва (нехай вони уважно прочитають верлібр, вибудують власні аналітичні позиції та порівняють їх з думками В. Моренця):
У звивах яруг
Не спинилося
Дно –
Переливається
В річку
Й зісподу
Вгору
Видмухує
Себе [2, с.56]
В. Моренець вважає цей верлібр шедевром світової лірики. На його думку, це “напівдитяча казка-міф про щасливу невмирущість дна, яке таким чином “переходить себе”, втрачає смисл остаточності, вичерпності, звільняється від покари бути останньою межею (бо що іншого ми маємо на увазі, коли кажемо “дно”?!) і знову оживає за самим собою, як насмішка-жарт над обманутим ландшафтом і веселе кепкування з “меж”. Я прочитую цю блискучу мініатюру як універсальну формулу НАДІЇ” [11, с 8].
Виявляється, що верлібри М. Григоріва, І. Семененка та інших авторів з ускладненим образним мисленням, дуже непросто “розшифрувати”, оскільки в їхніх творах переважає сугестивний елемент і головну роль відіграють “багатоканальні асоціативні зв’язки, яскрава, соковита метафорика, синтез художніх явищ у межах полісемантичного ліричного сюжету” [8, с 163].
На думку В. Іллі, верліброва поезія позбувається класичної, традиційної метрики, а її образи так поглиблюються і згущуються, що рима і класична метрика стають неможливими. Саме при такому вдосконаленні образу є можливим вираження позаслівної реальності. Традиційна поезія структуралістична за своєю сутністю, а тому легкодоступна для багатьох “поетів”. Але коли ми говоримо про справжню верліброву поезію, то усвідомлюємо, що її внутрішня природа важкодоступна, і потрібно мати неабиякий талант, щоб створити справді досконалий художній образ [6, с 5-6]. Процитуємо один із верлібрів І. Семененка:
Марево колеса вистигло в полі
Галки листок домальовують
Синьою лапою черга вікна
Хвиля порога гуляє
Знову розписане громом яйце молока
Зелена неділя запалює свічку дівоцтва
Бабусин Великдень із посоха квітне
На куполі церкви табун золотий
Поскрипує нивою простір
Купається циган у стовбурі липи
Русявими бджолами бороди вічних монахів
Криниця холодні щити підіймає
Очима дитячого галасу лицар задумався вдалеч
1968
Уже первинний аналіз, який для дослідника є невід’ємною складовою читання, підказує, що це – один із найскладніших верлібрових текстів, на осмислення та “дешифрування” якого потрібно витратити часу значно більше, ніж на великоформатний “традиційний” текст. А тому учням варто спочатку засвоїти основи “верлібрової грамоти”, звернувшись до вивчення таких вільних віршів, які хоча б певною мірою спиралися на раціональні мовні структури та осяжність художнього образу.
На нашу думку, в 11 класі доцільно звернутися до аналізу окремих верлібрів В. Голобородька, В. Стуса, а також інших авторів. Одні з них є “чистими” верлібристами, інші – автори як верлібрів, так і римованої лірики. До першої групи можна віднести В. Голобородька, поетів “київської школи” та ін., до другої – П. Тичину, В. Стуса та ін. Проведемо спостереження над особливостями верлібрових текстів представників обох груп.
В. Голобородько, якого називають “найсхіднішим поетом України” (народився 1945 року на Донбасі, живе на Луганщині), є автором кількох верлібрових збірок (“Зелен день”, “Ікар на метеликових крилах”, “Калина об Різдві”, “Соловейків теремок” та ін.). Його творчість тривалий час замовчувалася, але з кінця 80-х років XX століття набуток талановитого митця став доступний українському читачеві.
Твори В. Голобородька умовно можна поділити на три такі групи:
– верлібри, в яких переважають яскраві фольклорні образи і відбувається чітка стилізація під фольклор (“З дитинства: замовляння дощика”, “Замовляння від печалі”, “Квітка на воді”, “Телесик”, “Зозуля при перуці” та ін.);
– верлібри, що мають виразну публіцистично-філософську основу (“Самовбивці”, “Ми йдемо”, “Наша мова”, “Шукачі могил”, “Напучування” та ін.);
– верлібри-притчі, верлібри-алегорії ( “Голова”, “Жив один лис який умів писати”, “Сам за деревом”, “Хотів бути чоловіком”, “Балада про кривавих солов’їв” та ін.).
Художній світ лірики цього митця закорінений у національні джерела, у світ народної казки, прислів’я, приказки, загадки. Більшість метафоричних образів у В. Голобородька персоніфіковані, що властиво фольклору й насамперед народним казкам, притчам, загадкам.
Образи вільних віршів Василя Голобородька, які вражають “казковою” достовірністю, перегукуються з творами “Сонячних кларнетів” П. Тичини і зокрема з циклом “Пастелі”.
В одному зі своїх інтерв’ю В. Голобородько зазначав: ” Верлібр був для нас однією із ознак справжньої поезії, яку ми вбачали в перекладній європейській поезії, сам я, крім того орієнтувався на фольклор, але не на пісенні його жанри, а головно на загадку та прислів’я, які зчаста є окремими реалізованими метафорами реалій дійсності життєвих ситуацій. Нашим богом була метафора, а з цього випливало все інше. Метафора, яка розумілася нами не як прикраса комунікативної мови, а як духовно-мовне утворення, яке несе в собі свій внутрішній світ, своє світло, яке не є віддзеркаленням того, що міститься десь збоку, а випромінене зсередини.” [9, с 5].
Геніальною і водночас унікально простою й за монолітним образом-метафорою, і за верлібровою ритмікою, і за змістом є вірш “Замовляння від печалі”:
На горі гора,
А на тій горі
Піч горить.
Піч горить –
Хліб пече. “На тобі, пече,
Мою печаль,
Хай хліб пече,
А не серце молоде” [5, с.54-55].
Справді, цей твір схожий і на загадку, й на замовляння. Читач-дослідник викладає власні версії відгадок. Одна з них може бути такою: на горі стоїть хата, а в тій хаті “піч горить – хліб пече”. Здається, сюжет – “простий”: змалювання життя у традиційному вияві. Однак останні чотири рядки вірша містять підказки для розгадки, здавалось би, занадто простого сюжету. Виявляється, що піч пече не хліб, а “серце молоде” ліричного героя, який живе, сповнений печалі. Алегоризм образів, їх символіка, багатство підтексту підштовхують вибрати при цілісному аналізі не тільки прийом “повільного читання”, а й прийоми історико-літературного коментування та аналізу художньої деталі. Можна допустити, що цей верлібр – автобіографічний. У той же час можна стверджувати, що він розповідає про життя цілого покоління епохи 60-70-х років тоталітарного радянського суспільства. Можливо, горою-фундаментом у вірші “На горі гора…” є рідне село В. Голобородька – Андріанопіль на Луганщині, куди після звільнення з Донецького університету (а перед цим він навчався в Київському університеті ім. Т. Г. Шевченка) поет потрапив у “добровільне заслання”. Це може бути і “гора” дитинства, дитячих спогадів. Яку б версію не вибрав дослідник, щоразу він не обмине печалі молодого серця (головна художня деталь!). І печаль ця пов’язана зі стражданнями та роздумами про гірку долю рідного народу.
Ще одним важливим прийомом шкільного аналізує дослідження ритму у поєднанні з лексичним матеріалом. Своєрідну ритмомелодику верлібру “На горі гора” створює відносно низька амплітуда зміни кількості складів у рядках (від трьох до семи), використання різних двоскладових розмірів (хорей і ямб) та фольклорної лексики, основаної на підтексті, алегорії.
Дослідниця творчості поетів “київської школи” Л. Дударенко зазначає, що в ліриці В. Голобородька органічно злилися праукраїнська традиція та індивідуальне образно-емоційне бачення автора. У багатопланових та поліфонічних, з великою кількістю алюзій творах поет продукує власний “художній космос”, унікальний світ, що містить у собі різноякісні, тісно взаємопов’язані сфери – міфологічну та історичну, індивідуальну та соціальну, психологічну та іронічну, філософську та побутову (4, с 11-12].
Вільному віршеві В. Голобородька, вважає відомий літературознавець Ю. Ковалів, властивий лаконізм, і кожне слово його поезії – “неначе міцно вбитий цвях” [7, с.3].
Як бачимо, верлібр став універсальною формою моделювання світу почуттів і думок ліричного героя у творчості одного з найяскравіших представників “київської школи”, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, Василя Голобородька.
Інший видатний представник української модерної лірики – Василь Стус (1938-1985), твори якого номінувалися на Нобелівську премію, – є переважно “римованим” поетом. Для його лірики характерна складна образна система та версифікація. У творенні художнього образу В. Стус ішов власним шляхом поета-модерніста, використовуючи філософсько-естетичні принципи екзистенціалізму. Багато його поезій – “герметичні” (герметизм – напрям у європейській поезії, що зосереджувався на основному мотивові – трагізмі людського буття, самотності самоцінної особистості, на пошуках духовних цінностей в глибинах незалежної душі).
Про поезію В. Стуса написано досить багато (дослідження І. Дзюби, Ю. Бедрика, М. Коцюбинської, В. О. Мельник-Андрущук, Е. Соловей, Л. Плюща, Б. Рубчака, Яра Славутича, А. Стебельської, Г. Яструбецької та ін.).
Відомо, що остання збірка поета “Птах душі”, рукопис якої безслідно зник в архівах КДБ, була повністю написана верлібром (це, зокрема, стверджує дослідник творчості митця, його син Дмитро Стус). До сучасного читача Стус-верлібрист, по суті, ще не дійшов, оскільки більша увага і критиками, і видавцями, і, нарешті, читачами приділена його римованій поезії.
Грунтовно дослідила верлібри В. Стуса В. О. Мельник-Андрущук, яка вказує, що проблематика його творів (“Усе забувається”, “Скорбний хорал”, “Поміж землею і небом”, “Хто тебе жде удома” та ін.) розбудовується на засадах екзистенційного, експресіоністського гатунків і проявляється в загостреності суб’єктивного світовідчуття [10, с.5-9].
Ми взяли для аналізу два верлібри В. Стуса зі збірки “Золотокоса красуня”, виданої Д. Стусом. Кожен з них ми вивчаємо за допомогою цілісного аналізу тексту, використовуючи комплексно вищезгадані прийоми аналізу: прийом “повільного читання”, прийом історико-літературного коментування, прийом розгляду системи художніх деталей, прийом аналізу ритміки та лексики твору.
У вірші “Сколок місяця висне…” скупими, але надзвичайно точними штрихами змальовано образи гір, селища, підземелля, дороги, перевалу. Поряд з ними постають фантасмагоричні образи Дівич-Духу, Спах-Сльози. Як і римовані поезії В. Стуса, цей верлібр має потужну образну систему. Крім того, складною є ритмосхема твору – рядки різної довжини, двічі зустрічається перенос частини слова в наступний ря-док. Експресію цього фантасмагоричного верлібру посилюють риторичні вигуки, а його філософсько-смислову виразність – такі образи, як “сколок місяця”, ліхтарі “в тужних німбах”, “зорі голчасті неб”, “підземелля рушиться”, “зойки знімілі”, дорога, що “угорнулась мороком пам’яті” , “пелюстка на кайданах”, “Дівич-Дух”, “Спах-Сльоза”:
Селище
Заховалось в заглибині
Ліхтарі, ліхтарі, лі –
В тужних німбах.
Ой і мороз!
Ой і зорі голчасті неб!
Підземелля рушиться, ру-
Ой і зойки знімілі.
Та скрадна, що за перевал
Угорнулась
Мороком пам’яті… [14, с 16].
Присутність ліричного героя в першій частині вірша тільки вгадується за окремими деталями. А в фіналі верлібру постає образ сильної, мужньої особистості, людини, яка довго зводилася на ноги і “освітилася” тепер сяйвом непереможної віри, безсмертної любові до Неї, до України (це, на нашу думку, один із варіантів інтерпретації цього образу-символу):
Ти
Пробуваєш, як Дівич-Дух,
І тремтиш, наче Спах-Сльоза,
Як пелюстка на кайданах –
Рожевієш.
Верлібр “Це ви, ви мої найдорожчі люди” містить глибокі переживання ліричного героя, його тугу за родиною, за рідним краєм. Україну втілює образ Славути-Чортория. Кілька образів-деталей утворюють міцний “ланцюг” макрообразу: “убогий знімок моєї тяжкої туги” – “сивий Чорторий” – ми (ті українці-патріоти, яких, як колись І Шевченка, мучать по Сибірах і Соловках за любов до України). Автор не випадково зіставляє зневіру сивого Чортория і впевненість одержимців. їхня віра подолає і загальну зневіру, і страх, і неподоланну відстань, і навіть смерть:
Убогий знімок
Моєї тяжкої туги
Таки
Підтвердив,
Що відстань
Є подоланна.
Сивий Чорторий
Усміхається в вуса
Скільки він чув такого –
І вже не вірить.
А проте:
Ми ще повернемось
Бодай –
Ногами вперед,
Але: не мертві,
Але: не переможені,
Але: безсмертні [14, с 15].
Як бачимо, верлібри В. Стуса – це ще один вияв його мистецького феномена. Цією гранню своєї творчості поет наближається до представників “київської школи” (В. Голобородько, В. Кордун, М. Воробйов, М. Григорів та ін.) та нью-йоркської групи (Ю. Тар-навський, Б. Бойчук, Б. Рубчакта ін.).
У підсумку зазначимо, що при вивченні верлібру у старшій школі потрібно поглибити засвоєння учнями особливостей верлібрової поезії в таких напрямах:
1) проведення спеціальних оглядових лекцій в 9-11 класах з історії розвитку українського верлібру (при цьому варто наголосити, що література соціалістичного реалізму та радянське літературознавство відкидали будь-яке мистецьке “штукарство”, що верлібр, інтенсивно розвиваючись у Європі й світі, замовчувався в українській літературі, починаючи з середини 30-х років, що до цього – на початку XX ст. і в період “розстріляного відродження” – вільний вірш заявив про себе у творчості І. Франка, Лесі Українки, П. Тичини, М. Рильського, М. Семенка, В. Поліщука, В. Бобинського, Я. Савченка, Г. Шкурупія, О. Близька та ін.; слід також підкреслити, що навіть у період “другого українського відродження”, коли на мистецьку арену вийшли шістдесятники, так і залишилися невизнаними поети “київської школи” – визнання до талановитих майстрів верлібрової поезії В. Голобородька, М. Воробйова, В. Кордуна, М. Григоріва, а також В. Рубана, В. Іллі, І. Семененка та ін. прийшло аж наприкінці 80-х – на початку 90-х; безперечно, вимагає окремого розгляду й конкретного аналізу український верлібр кінця XX – початку XXI століття на прикладі творчості як відомих майстрів вільного вірша, так і молодого, талановитого покоління (І. Калинця, Т. Мельничука, І. Малковича, І. Маленького, В. Отрощенко, В. Кузьмича, К. Калитко, К. Міщенкота ін.);
2) під час навчальних занять, відведених для практичного вивчення верлібру, старшокласники повинні засвоїти головні відомості, пов’язані з версифікаційними особливостями цієї віршової форми, здійснити аналіз образної системи окремих творів українських поетів-верлібристів;
3) вивчення, дослідження верлібрової поезії залежно від рівня її складності слід проводити на окремих тематичних уроках, на уроках позакласного читання, літератури рідного краю, факультативах, у процесі написання науково-дослідницьких робіт, при самостійному ознайомленні з творчістю поетів-верлібристів тощо.
Отже, словесники мають орієнтувати старшокласників на такі особливості шкільного аналізу верлібру:
– слід враховувати, що у верлібрі відсутні традиційні рими і класичний ритм, а тому учням необхідно “побачити” і “відчути” специфічну ритмосхему вільного вірша;
– у центрі аналізу вільного вірша має бути образна система твору, яка найчастіше уникає автології, спрощень;
– читача-дослідника повинна цікавити насамперед специфіка художніх засобів і прийомів, ускладненість, сугестивність образів, особлива концентрація думки;
– оскільки змістова структура верлібру базується на складних метафоричних рядах і зрощеннях, його аналіз має передбачати можливість творчого осмислення та різних інтерпретаційних підходів;
– аналіз верлібру має бути цілісним і базуватися на використанні таких прийомів: “повільне читання”, історико-літературне коментування, розгляд системи художніх деталей, аналіз ритміки та лексики твору тощо.
Література
1. Бабенко О. “Я білий напис на білому світі…” (Урок за творчістю Володимира Кузьмича) // Дивослово. – 2003. – №7. – С.58-62.
2. Григорів М. Сади Марії. – К.: Світовид, 1997. – 168 с
3. Губар О. Павло Тичина: Літературно-критичний нарис. – К.: Рад. письменник, 1981. – 258 с
4. Дударенко Л. В. Поетична Київська школа: ідейні та естетичні параметри. – Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – К., 2004. – 20 с
5. Золотий гомін: Українська поезія світу / Упоряд. А. Мойсієнко. – К.,1991. – 352с.
6. Ілля В. З Господом чи без нього?/ Літературна Україна. – 12 вересня 1991 Р. – С.5-6.
7. Ковалів Ю. “Чорний плуг білого птаха” // Літературна Україна. – 17 лютого 1994 р. – С. З.
8. Літературознавчий словник-довідник / Р. Т. Гром’як, Ю. І. Ковалів та ін. – К.: Академія, 1997. – 752 с
9. Логвиненко О. Про що мовчання Василя Голобородька?// Літературна Україна. – 29 жовтня 1999 р. – С.5.
10. Мельник-Андрущук В. О. Техніка вірша Василя Стуса: специфіка структурно-семіотичної організації поетичного тексту (Ритміка. Метрика). – Автореферат дисертації на здобуття ступеня кандидата філологічних наук. – К.,2001. – 15 с.
11. Моренець В. Слово, що випало з мовчання філософів // Григорів М. Сади Марії. – К.: Світовид, 1997 – С 5-33.
12. Неживий О. Поет сьогодення (Штрихи до портрета Василя Голобородька) // Дивослово. – 1995. – №9. – С.49-52.
13. Рудницька О. “Хто я? Я – той, що в мені” (Урок роздум про поезію Василя Слапчука // Дивослово. – 2004. – №6. – С.69-73.
14.Стус В. Золотокоса красуня. – К.,1992. – 48 с 15.Фасоля А Нью-йоркська поетична група: проблеми вивчення в школі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2003. – №8. – С.37-42.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)