ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ СУЧАСНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО ПРОЦЕСУ
√ На виформування сучасної української літератури і утворення нової Генерації митців “постчорнобильської епохи” вплинула ціла низка подій, що відбувалися і продовжують відбуватися в суспільстві:
1986 р. – Аварія на ЧАЕС і наслідки цієї катастрофи.
1991 р. – Здобуття незалежності і початок розвитку нової суверенної держави.
2004 р. – Помаранчева революція, вибори Президента тощо.
2013 р. – Революція гідності (Європейська революція).
2014 р. – Воєнна агресія з боку сусідньої держави – Росії і воєнні дії на території України.
! Мистецтво мало бути виведене за межі ідеології, політики і втручань держави у творчість, визволене з “лабет” другорядних ролей в історії і нагороджене першорядними. –
√ Характерні риси сучасного літературного процесу:
– аполітичність мистецтва;
– розвиток українського слова постав у взаємозв’язку з розвитком нації;
– якісний крок від соцреалізму до нової естетики моделювання і відображення дійсності;
– питання повноцінного існування нації і свободи індивідуальності постало під знаком оклику;
– селянська тематика як акумулятор української духовності привернула увагу митців слова;
– оновлення форм художнього мислення;
– функціонування кількох типів дискурсу: модерного, неомодерного, заповідально-селянського, постмодерного.
! Постмодерний дискурс(з’явився у 80-90-х рр. XX ст.) характеризується екзистенцією, рефлексією, відкритістю, грою, цитуваннями, ремінісценціями, алюзіями з творів світової літератури:
– стирання меж між “материковою” і діаспорною літературою;
– видання творів письменників-емігрантів: У. Самчук, Т. Осьмачка, В. Барка, І. Багряний, Є. Маланюк, О. Теліга, Юрій Клен, Б. Бойчук, Ю. Тарнавський, М. Орест;
– “реанімація” заборонених тоталітарним радянським режимом творів, що відображали власний погляд на історію України: Твори М. Грушевського, Д. Дорошенка, М. Аркаса, Д. Яворницького; Лесі Українки, М. Хвильового, В. Винниченка, М. Драй-Хмари, В. Підмогильного, Г. Косинки;
– “дискусія” між митцями молодого і старшого поколінь;
– критика “шароварництва” в літературі, пародії на класичні твори тощо.
√ Ознаки сучасної поезії:
– посилення інтелектуальності в поезії, вивершеності форми;
– багатство тематики, стильових і жанрових знахідок;
– більш інтенсивний метафоричний орнаменталізм, менш інтенсивне саморозгортання інтелектуального сюжету (у порівнянні з прозою);
– поліфонічність.
√ Представники сучасної поезії Належать до кількох поколінь:
– “шістдесятники”: Л. Костенко, І. Драч, Б. Олійник та ін.;
– “київська школа” поетів: В. Голобородько, В. Рубан, М. Воробйов, В. Кордун та ін.;
– поети-дисиденти: Т. Мельничук, С. Сапеляк, І. Калинець та ін.;
– “вісімдесятники”: В. Герасим’юк, І. Малкович, О. Забужко, О. Пахльовська та ін.;
– “дев’яностники”: Р. Скиба, С. Жадан, І. Андрусяк, В. Неборак, В. Махно, П. Вольвач та ін.
√ Ознаки сучасної прози:
– пошуки нових ідей, мотивів, багатство жанрів;
– виформування прози постмодерністів, відхід від патетики і ліро-романтики: В. Яворівський, О. Ільченко, Є. Гуцало;
– звернення до історичної тематики: Р. Іваничук “Орда” (1992), Ю. Мушкетик “На брата брат” (1996), Ліна Костенко “Берестечко” (1999) та ін.
! Існує дві школи прозаїків:
– “київсько-житомирська” (О. Забужко, В. Медвідь, Б. Жолдак та ін.): герой творів – інтелігент, витончений інтелектуал; переважають екзистенційні мотиви;
– “львівсько-франківська” (Ю. Іздрик, Ю. Андрухович, Т. Прохасько та ін.): герой творів – міський житель, що вийшов з сільського оточення і страждає на комплекс меншовартості.
√ Ознаки сучасної драматургії:
– відхід від традиційних шаблонів, модерне моделювання дійсності;
– інтелектуальність;
– вчинки героїв поєднуються з моральністю, філософією, поезією;
– з’являються імена-символи, імена-абстракції;
– твір будується за колажним принципом;
– камерність переважає.
√ Представники сучасної драматургії:
– Ярослав Стельмах: “Стережися лева”, “Синій автомобіль”, “Шкільна драма”, “Привіт, синичко”.
– Василь Босович: “Ісус – Син Божий”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)