Основні сфери життя суспільства

Розглядаючи суспільство як надскладну систему в структурно-функціональному плані, теоретично можна виділити її різні сфери: матеріально-виробничу, соціальну, політичну, духовну. Це виділення не носить характер наочних, емпірично констатіруемих розмежувань, якими, наприклад, є наочні розмежування між лісом і полем, сушею і морем і т. П. У суспільстві таке просте виділення неможливо
здійснити у наочній формі. Це можна зробити тільки у формі ненаглядної теоретичної ідеалізованої моделі, в якій в “чистому вигляді” представлені істотні сторони суспільних відносин і розглянуто їх взаємовплив (знову-таки у формі теоретичних уявлень, очищених від неповторного конкретного різноманіття).
Матеріально-виробнича сфера суспільства найбільш повно і всебічно відображена в марксистській концепції. Ключовим абстрактним об’єктом цієї концепції є поняття способу виробництва, покликане відповісти на питання, яким чином, в яких формах люди здійснюють виробництво, обмін і розподіл матеріальних благ. У способі виробництва виділяють продуктивні сили і виробничі відносини. Продуктивні сили характеризують відносини людей до природи, то, яким чином з’єднуються виробники між собою і з засобами праці (знаряддя праці та виробнича інфраструктура) в їх впливі на предмет праці. Людський і речовий компоненти продуктивних сил (засоби праці і предмет праці) системно організовані і включають відносини між людьми і засобами праці в виробничо-технологічному сенсі. Організаційно-технологічна структура виробництва (розподіл праці, кооперація і т. П.) Характеризує діяльність людей, спрямовану на перетворення предмета праці в його продукт.
Крім виробничо-технологічних відносин, що визначають спосіб і форми з’єднання людей один з одним, з предметом і засобами праці, виділяють ще виробничо-економічні відносини, що характеризують відносини людей з приводу проведених продуктів праці. Це відносини власності, обміну і розподілу. Згідно марксистської концепції, виробничо-економічні відносини відповідають характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Спосіб виробництва визначає, згідно К. Марксом, соціальну, політичну і духовну сфери [31].
Соціальна сфера життя суспільства. Суспільство, як уже зазначалося, являє собою надскладну систему різноманітних і багаторівневих відносин між людьми, які, вступаючи в ці відносини, утворюють різні спільності. Сукупність цих спільнот і відносин між ними становить соціальну сферу життя суспільства (у вузькому сенсі терміна “соціальний”), а самі ці спільності виступають як елементи соціальної структури.
Соціальна спільність – це сукупність людей, об’єднана історично склалися стійкими соціальними зв’язками і відносинами і володіє рядом спільних ознак, які надають їй неповторну своєрідність. Соціальні спільності розрізняються за своїм масштабом, суспільної ролі, типом зв’язків між людьми.
Спільності, що включають велике число людей, можна назвати великими соціальними групами. До них відносяться такі спільності, як нація, клас, покоління та ін. Відповідно до цього в соціальній структурі виділяють макросоціальні структури: етнічну, соціально-класову, соціально-територіальну (поселенську), поколінську, соціально-демографічну, професійну і т. П.
Нечисленні спільності утворюють малі соціальні групи, члени яких об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому спілкуванні один з одним, що включає в себе як емоційно-особистісні відносини, так і групові цінності і норми поведінки. До числа таких малих груп відносяться сім’я, трудовий колектив, навчальний колектив, військовий підрозділ та ін. Малі групи є елементами складної і різноманітної мікросоціальної структури суспільства, яка органічно взаємопов’язана з макросоціальної структурою. Їх взаємозв’язок і взаємопроникнення виявляються в тому, що один і той же людина може входити в різні структури (наприклад, в клас, націю, покоління, трудовий колектив, сім’ю і т. Д.). У той же час одна й та ж національна спільність включає в себе представників різних класів, а один і той же клас може включати в себе представників різних національностей і т. Д.
Великі соціальні групи грають масштабну роль в історичному процесі. Однак її не слід перебільшувати (як було, наприклад, з абсолютизацією ролі класів у марксистській філософії), як і не потрібно применшувати роль малих соціальних груп. Адже, зрештою, і класи, і нації складаються з окремих людей, особисті інтереси і цілі яких найтіснішим чином переплітаються з груповими інтересами і цілями тих спільнот, до яких вони входять.
Характер зв’язків людей у ​​різних соціальних групах різний. Зв’язки можуть бути прямими і опосередкованими, зовнішніми і внутрішніми, стійкими і швидкоплинними. Наприклад, люди, що входять в який-небудь клас, націю чи іншу соціальну спільність можуть не мати прямих зв’язків між собою, однак будуть з’єднані загальними стійкими опосередкованими зв’язками. Для класів ці стійкі зв’язки обумовлені загальним ставленням до власності, роллю в організації виробництва. Для нації характерна спільність економічного життя, території, мови, культури, психічного складу, хоча представник кожної нації особисто знайомий і пов’язаний з обмеженим колом людей. Інша справа – малі групи. Наприклад, трудовий колектив як група людей, пов’язаних конкретними цілями і завданнями виробничої діяльності та перебувають в тісних безпосередніх взаєминах. Або, наприклад, сім’я як мала група, члени якої пов’язані шлюбними і родинними узами, спільністю побуту, взаємною моральною відповідальністю.
Політична сфера життя суспільства пов’язана з діяльністю по управлінню справами суспільства в умовах розбіжності інтересів і цілей різних соціальних груп, класів та обмеженості ресурсів. Обмеженість ресурсів породжує проблему їх розподілу, а розбіжність інтересів – необхідність використання владних повноважень. Влада – це здатність і можливість здійснювати суб’єктом свою волю, впливаючи на поведінку людей. Політична влада – це здатність певних класів, груп здійснювати свою волю, спираючись на легітимне насильство. Для цього політична влада повинна бути інституційно організована і спиратися на відповідні правові підстави.
Політична організація суспільства – це сукупність державних і недержавних інститутів, покликаних регулювати відносини між різними групами, верствами, класами. У політичну організацію входять держава (найважливіший елемент), політичні партії, громадські організації, що беруть участь в управлінні справами суспільства.
Держава є інститут, що володіє владними повноваженнями, що поширюються на все суспільство. Система державної влади включає ряд структурних компонентів. По-перше, особливий розгалужений і багаторівневий апарат політичного управління. По-друге, апарат примусу. По-третє, систему фінансово-економічного забезпечення державної влади. І нарешті, по-четверте, систему правового забезпечення діяльності держави. Держава видає загальнообов’язкові закони, що регулюють різноманітні сторони життя суспільства.
Форми державного устрою характеризують адміністративно-територіальну структуру держави. Унітарна форма державного устрою припускає єдині центральні органи влади і єдине законодавство (Франція, Італія, Білорусь). Федеративна форма державного устрою припускає поряд з федеральними органами влади щодо самостійні суб’єкти державної влади (Росія, США, ФРН). Постійний союз держав, з наявністю деяких загальних органів влади, називається конфедерацією (Швейцарія).
Форми правління розрізняються залежно від того, кому належить верховна влада: одній особі (монархія) або групі осіб (республіка).
Політичний режим характеризує методи здійснення політичної влади по відношенню до суспільства.
Тоталітарний режим передбачає повний (тотальний) контроль державної влади над усіма сферами життя суспільства (заборонено все, що не дозволено владою). Для тоталітарного режиму характерна наявність єдиної ідеології, харизматичного лідера, відчуження народу від влади, придушення прав і свобод громадян.
Авторитарний режим характеризується жорсткою регламентацією політичної сфери (дозволено те, що не має відношення до політики), обмеженням прав і свобод громадян, за винятком економічної свободи.
Демократичний режим характеризується підконтрольністю державної влади, що обирається в результаті вільних виборів, дотриманням прав і свобод громадян (дозволено все, що не заборонено законом). Демократичний режим спирається на пріоритет закону. У демократичній правовій державі право не є інструментом влади, але влада підпорядковується праву. Поділ гілок влади (виконавчої, законодавчої, судової) разом з принципом верховенства закону забезпечує дотримання і захист прав і свобод громадян.
Духовне життя суспільства складна і багатогранна і не зводиться до свого ідеального компоненту – суспільній свідомості. Вона включає в себе діяльність з виробництва духовних цінностей, а також духовні відносини, пов’язані з розповсюдженням і засвоєнням цих духовних цінностей, і наявність відповідних установ (театрів, бібліотек, музеїв та ін.). Духовні цінності задовольняють духовні потреби людини, не менш важливі, ніж потреби матеріальні.
Що ж стосується суспільної свідомості, то воно являє собою складне цілісне полиструктурное освіту. Поліструктурності суспільної свідомості означає, що при теоретичному аналізі в ньому можна виділяти різні структурні зрізи (проекції) залежно від основи структурування.
Підстава структурування (членування) суспільної свідомості задає як би вихідний кут зору, під яким можна розглядати суспільну свідомість. Іншими словами, якщо на “вході” суб’єкт задає вихідні параметри, то на “виході” він отримає певний структурний зріз суспільної свідомості. Так, якщо суб’єкт хоче подивитися на суспільну свідомість з точки зору його носія, то на “виході” він отримає продукт теоретичного структурування: громадське (групове) та індивідуальну свідомість. Цей зріз характеризує суспільну свідомість саме в аспекті носія, т. Е. Хто є носієм свідомості: група або окремий індивід. У даному структурному зрізі буде представлений і механізм взаємодії суспільного (групового) та індивідуальної свідомості. Цей механізм, як і саме індивідуальна свідомість, матиме громадський характер.
Можна поглянути на суспільну свідомість з гносеологічних позицій, т. Е. Як на відображення реальності. Задавши вихідні (вхідні) гносеологічні параметри (глибина відображення, адекватність, системність, обгрунтованість), на “виході” отримаємо структурну проекцію як результат членування суспільної свідомості по гносеологічним підстав. У цьому зрізі суспільну свідомість постає як буденне і теоретичне свідомість. Буденна свідомість – це повсякденне, буденне, стихійне свідомість. Якщо порівняти буденне і теоретичне свідомість по зазначеним вихідним параметрам, то теоретичне свідомість буде сутнісним (глибоким), адекватним, систематичним і обгрунтованим відображенням реальності на відміну від несистематизованого, необгрунтованого, неглибокого відображення реальності повсякденним свідомістю, в якому представлені і здоровий глузд, і забобони, і вірні, часом точні, спостереження, і вигадка.
Якщо задати інші вхідні параметри, що характеризують суспільну свідомість не як відображення реальності, а як активний регулятор діяльності та поведінки, то в результаті отримаємо суспільну психологію та ідеологію як якийсь теоретичний (а значить, ненаглядний) зріз суспільної свідомості. Суспільна психологія – це фактично те ж буденна свідомість (повсякденне, буденне, стихійне), тільки розглянуте не в плані відображення, а в плані регуляції поведінки. Ця регуляція нерідко буває неадекватною (наприклад, громити “грудки”, бити “чорних”). Ідеологія за формою являє собою теоретичне свідомість, проте, на відміну від останнього, воно буде “заряджено” на певну діяльність. Ідеологія являє собою теоретично обгрунтовану систему поглядів, яка відображатиме соціальну реальність з позицій інтересів певних класів і соціальних груп і містить програму дій щодо зміни (якщо реальність не відповідає інтересам класу) або збереженню (якщо реальність відповідає інтересам класу) соціальної реальності. Ідеологія, таким чином, є ціннісним відображенням соціальної реальності, має активну функціональну спрямованість, впливає на думки, почуття, поведінку людей. Ідеологія виконує такі функції: інтегративно-консолідуючу, організаційно-мобілізуючу, ціннісно-мотиваційну, легітимізує.
Якщо говорити про ідеологію державності, то вона покликана розробляти і обгрунтовувати цілі, засоби і способи досягнення оптимального цивільно-політичного та соціально-економічного устрою, функціонування і розвитку суспільства, спираючись на культурно-історичні традиції та цінності свого народу, а також оцінювати перспективи і намічати шляху розвитку суспільства.
Якщо розглядати суспільну свідомість з позицій предмета відображення, форм відображення, ролі в суспільстві, то можна виділити форми суспільної свідомості, до числа яких відносять наступні.
Політична свідомість – сукупність поглядів, в яких відображаються політичні відносини, т. Е. Відносини з приводу влади.
Правова свідомість – сукупність поглядів на систему загальнообов’язкових правил поведінки (норм), встановлених державою.
Моральна свідомість – сукупність уявлень про моральні відносинах і відповідних нормах і ідеалах, які оцінюють і регулюють поведінку людей (добро, зло, справедливість, обов’язок, честь, совість і ін.).
Естетична свідомість – форма суспільної свідомості, що відображає дійсність з неутилітарні споглядальних позицій крізь призму почуття прекрасного. Найбільш повно естетичне ставлення до дійсності втілюється в мистецтві, де природна і соціальна реальність представлена ​​у вигляді художніх образів як особливих ціннісних коштів духовно-практичного освоєння світу в органічному сплаві думок, почуттів, оцінок.
Наукове свідомість – форма відображення реальності у вигляді системи об’єктивних знань, що розкривають закономірності світу.
Філософське свідомість – форма суспільної свідомості, що виражає раціонально-критичне усвідомлення людиною світу і свого ставлення до нього.
Релігійна свідомість – форма суспільної свідомості, заснована на вірі в існування надприродної реальності і припускає визначені відносини людини до цієї реальності.
Ще раз відзначимо, що розглянуті структурні зрізи громадської свідомості є теоретичними, ненаглядними (т. Е. Емпірично неконстатіруемимі) об’єктами, які, хоча і спрощують реальну складність і цілісність суспільної свідомості,
але дозволяють виділити його істотні сторони. А система таких теоретичних об’єктів дає можливість відтворити в ідеалізованої формі багатогранне цілісне утворення, яким є суспільна свідомість. Ми вже стикалися з цією неминучою особливістю теоретичного мови, властивого філософії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.00 out of 5)

Основні сфери життя суспільства