Основні поняття і терміни країнознавства

Соціально-економічний країнознавство займається порівняльним вивченням соціальних і економічних показників країн світу, виявленням особливостей становища окремих країн і регіонів у структурі світового господарства, їх ролі та специфіки в світовому розподілі праці. За своїм цільовим установкам соціально-економічний країнознавство зближується з соціально-економічною географією.
Соціально-економічна географія традиційно розглядається як науковий розділ, близький до загального країнознавства. Це випливає з логічної зв’язаності соціального та економічного розпочав у суспільної географії, з безпосереднього зв’язку трудових і матеріально-технічних ресурсів в сучасному світовому господарстві та міжнародному поділі праці. У соціально-економічному географічному комплексі найбільш органічно поєднуються відомості про ресурси, демографічних особливостях окремих держав, зайнятості населення, спеціалізації господарства цих держав та існуючих регіональних і світових соціально-економічних і політичних проблемах.
Сучасне світове господарство – продукт тривалої еволюції, в процесі якої відбувався природний відбір життєздатних економічних, соціальних і культурних структур, що сприяють виживанню і поступового підйому життєвого стандарту все більш зростаючої чисельності населення. Як зазначає Н. С. Мироненко, світове господарство – це система, яка знаходиться в постійному русі від одного стійкого стану до іншого, щоразу забезпечуючи підвищення продуктивності виробничого процесу. Рушійними силами еволюції світового господарства є розвивається міжнародний поділ праці і постійне порушення рівноваги світового господарства, в процесі яких відбуваються накопичення капіталу і відбір все більш ефективних технологій і способів виробництва, що дозволяють поліпшити умови життя людей.
Основою формування світового господарства є процес міжнародного поділу праці, який визначається як спеціалізація окремих країн і регіонів на тих чи інших видах товарів і обмін цими товарами на світовому ринку.
Міжнародний поділ праці має два аспекти:
– “Експортний”, коли б окремих країнах організовується виробництво продукції понад внутрішніх потреб, тобто для обміну;
– “Імпортний”, при якому розвивається споживання понад внутрішніх виробничих можливостей, задовольняються за рахунок придбання товарів з інших країн.
Таким чином, світове господарство являє собою складну і динамічну систему взаємопов’язаних національних господарств, в основі якої лежать міжнародний поділ праці і різні соціально-економічні відносини. Воно охоплює всі країни і характеризується неоднорідністю і внутрішньою суперечливістю.
Провести розмежувальну лінію між географією світового господарства і соціально-економічним країнознавством можна на основі галузевого та регіонального підходів. Головні відмінності полягають в акцентах, що розставляються при розгляді країн і регіонів, в цілях і завданнях вивчення країн і особливостях наукових підходів. Відзначимо, що в сучасному комплексному страноведении соціально-економічна і політична грані страноведческого комплексу є такими ж необхідними і важливими, як і всі інші – природна, етнічна, лінгвістична, конфесійна і всі інші, складові цю багатогранну науку, метою якої є створення об’єктивних образів країн і регіонів.
Уявлення про “гранях країнознавства” формується в процесі різнобічного вивчення природи, населення і господарства світу, його регіонів і країн, що є найважливішою складовою страноведческого освіти на географічних факультетах університетів. Цей напрямок в географічному освіті крім наукового має і прикладне значення для розвитку та забезпечення сфери рекреації і туризму, яка в даний час стає важливим сектором економіки багатьох країн світу, в тому числі і Росії.
Соціальні та економічні особливості регіонів і країн формують просторову структуру світового господарства. Соціально-економічний країнознавство досліджує в порівняльному відношенні особливості природно-ресурсного потенціалу регіонів та країн і характер його використання, вивчає і аналізує історію заселення та освоєння території країн і народів, виявляє різноманітність соціального та етнічного складу населення країн і регіонів світу. У сферу його інтересів входять особливості галузевої і територіальної структури економіки країн, розробка типізації країн за соціально-економічними показниками, нарешті, виявлення аттрактівних господарських елементів для рекреації і туризму.
Соціально-економічний країнознавство використовує основний понятійний і термінологічний апарат соціальної та економічної географії, яка вивчає просторову організацію світового господарства і структуру економіки регіонів і країн світу з точки зору історії її становлення, сучасної спеціалізації і специфіки економіко-політичних відносин.
У завдання соціально-економічного країнознавства також входить вивчення сучасного ресурсного, демографічного, соціального та економічного стану окремих регіонів і країн, специфіки умов їх історичного розвитку і сучасного політичного становища.
Велике значення для соціально-економічного вивчення світу і окремих країн і регіонів мають спеціальні карти і атласи: природних і трудових ресурсів, економіко-географічні, еколого-економічні, політичні, а також економіко-статистичні довідкові щорічники.
Одним з найважливіших факторів соціально-економічного розвитку країни або регіону є наявні на даній території ресурси, тобто запаси чого-небудь: людей, цінностей, матеріалів, викопного сировини, грошових коштів, об’єктів промисловості, готелів, доріг та ін.
Всі ресурси, які забезпечують господарське і політичний розвиток країни, підрозділяються на чотири основні групи:
– Природні;
– Трудові;
– Матеріально-технічні;
– Рекреаційні.
Природні ресурси згідно широко використовуваному визначенням – це сукупність ресурсів, що містяться в літосфері, гідросфері, атмосфері і біосфері.
З точки зору країнознавства доцільно доповнити це визначення тим, що ми розглядаємо всю сукупність природних ресурсів, віднесених до території країни. Більш того, розміри території країни – це теж дуже важливий природний ресурс. Територіальні ресурси різних країн світу, як відомо, істотно розрізняються. Ми вже відзначали, що існують країни найбільші (Росія, Китай, США та ін.) І країни карликові (Ватикан, Монако, Науру та ін.). Таким чином, площа території держави – це територіальний стратегічний ресурс будь-якої держави, країни.
Як уже зазначалося, сума всіх видів природних ресурсів цієї території, які є і можуть бути корисні або залучені в господарську діяльність товариства, складають природно-ресурсний потенціал. Таким чином, природно-ресурсний потенціал країни, провінції, області, району та іншої території складається з приватних природних потенціалів (наявних на даній території запасів кліматичних умов, грунтових, водних, мінеральних та інших ресурсів). Вивчення структури природно-ресурсного потенціалу дозволяє виявити провідні, найбільш цінні експлуатовані в даний час або намічені до експлуатації на даній території ресурси, які зазвичай складають основу народного господарства та економіки держави.
У будь-якій країні окремі природні ресурси і весь потенціал освоюються далеко не повністю. Реально природно-ресурс-ний потенціал завжди більше, ніж знаходяться в безпосередньому використанні в народним господарстві природні ресурси. Проте природні ресурси території та природно-ресурсний потенціал можуть бути залучені в народне господарство країни і освоєні лише за наявності достатніх за кількістю та кваліфікації трудових ресурсів.
Трудові ресурси – це частина населення країни або регіону (міста), що володіє необхідним фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями для роботи в народному господарстві та соціальній сфері. Чисельність трудових ресурсів та їх половозрастная структура характеризують “запас” робочої сили, яким володіє суспільство для освоєння природно-ресурсного потенціалу та для задоволення своїх життєвих потреб. В середньому по світу частка економічно активного (працездатного) населення становить 42 … 49%, тобто менше половини всієї чисельності населення континентів. Динаміка чисельності трудових ресурсів та їх статево-віковою склад визначаються в основному природним рухом і міграціями населення. Ці процеси та їх роль у народному господарстві вивчаються географією населення і демографічних країнознавством.
Матеріально-технічні ресурси – це сукупний продукт, вироблений трудовими ресурсами в результаті освоєння природних ресурсів. До матеріально-технічних ресурсів належать створені працею запаси сировини, палива, продовольства, будівлі та споруди, дороги і механізми, житла та інші технічні споруди. Вага це разом з природними і трудовими ресурсами входить в загальну вартість новостворюваного матеріального продукту. Так формуються продуктивні сили суспільства, створюється народне господарство країни, а в цілому – історично сформована в певних межах система суспільного виробництва.
Рекреаційні ресурси – група природних і соціогенних явищ і об’єктів, які на сучасному рівні розвитку суспільства використовуються для задоволення його рекреаційних потреб (тобто відпочинку і відновлення сил).
До природних рекреаційних ресурсів відносять рельєф, клімат, мінеральні та водні об’єкти, рослинність і тваринний світ тощо, тобто об’єкти і явища природи, які можуть бути використані для цілей рекреації. Природні рекреаційні ресурси незамінні, мають обмежене поширення і можливості до відновлення.
До соціогенного рекреаційних ресурсів (тобто створеним людиною) відносяться культурно-історичні пам’ятки, архітектурні об’єкти, унікальні технічні споруди, поселення, будинки відпочинку, санаторії, об’єкти розваги та інфраструктури туризму і відпочинку. В даний час рекреаційні ресурси країн світу все більше залучаються до світову систему господарства і використовуються більшістю країн як важливе джерело економічного розвитку.
Основою для планування та розвитку рекреаційної діяльності є рекреаційний потенціал території регіону чи країни.
Рекреаційний потенціал території, за визначенням В. М. Розумовського, – це сукупність приурочених до даної території природних і соціогенних рекреаційних ресурсів, спільна експлуатація яких технічно можлива, економічно ефективна і екологічно допустима.
Народне господарство – це історично сформована в певних територіальних межах система суспільного виробництва (народне господарство країни, регіону, міста). Матеріальна основа народного господарства – це сукупність продуктивних сил. Соціально-економічний тип народного господарства визначається панівним способом виробництва (капіталістичний, соціалістичний, феодальний, натуральний тип економіки). Іншими словами, економіка країни (або народне господарство) – це сукупність галузей матеріального виробництва (промисловість і сільське господарство) і сфери послуг, що базуються на сформованій формі власності на засоби виробництва.
Щоб оцінити економічний стан країни, необхідно проаналізувати структуру її народного господарства. Головними структурними підрозділами економіки є енергетика, промисловість, сільське господарство, сфера обігу та послуг. Їх співвідношення у валовому внутрішньому продукті (ВВП) країни вважається найважливішою характеристикою рівня її соціально-економічного розвитку. Слід зазначити, що на рубежі XX і XXI ст. частка сфери обігу та послуг, що включає в себе торгівлю, транспорт, зв’язок, фінанси і страхування, державне управління, освіта та охорона здоров’я, комунальні послуги, індустрію розваг і відпочинку, має тенденцію до постійного зростання.
Кожна країна володіє своєю системою суспільного виробництва, особливості якої виявляються в її більшою чи меншою ефективності, зовнішньої відкритості, галузевої спеціалізації господарства, у своєрідності оподаткування, соціального забезпечення, рівня життя населення та інших факторах, що відрізняють одну країну від іншої.
Для оцінки ефективності економіки застосовуються різні показники, взаємно доповнюють один одного, серед яких найбільш важливими і поширеними є валовий внутрішній продукт і валовий національний продукт (ВНП).
Валовий внутрішній продукт – показник, що виражає сукупну вартість спожитих населенням товарів і послуг, державних закупівель та капітальних вкладень усередині країни. З іншого боку, ВВП – це насамперед ринкова вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці країни за рік.
Валовий національний продукт – показник, що виражає сукупну вартість вироблених товарів і послуг у ринкових цінах. У нього не включаються матеріальні витрати (на сировину, матеріали, паливо та ін. Як частина вартості виробленого продукту) і сума створених невиробничих послуг. Як синонім цього поняття в Росії і за кордоном останнім часом використовується термін “валовий національний дохід” (ВНД).
ВВП від ВНП відрізняється на величину сальдо транскордонного руху доходів від факторів виробництва.
При характеристиці господарства країни важливо розуміти різницю в термінах “розвиток” і “зростання”. Стосовно до географії світового господарства поняття “розвиток” означає кількісні та якісні зміни в характері використання території та її природного потенціалу, в територіальній структурі господарства і в розселенні, у стані природного середовища та в умовах життя населення. Розвитком економіки Росії в останні роки можна вважати не тільки збільшення видобутку нафти і газу, а й намітилися якісні структурні перебудови в переробних галузях економіки, у будівництві та сільському господарстві, розширення сфери туризму та рекреації.
Поняття “зростання” означає лише кількісні зміни параметрів економіки (зростання видобутку газу, виробництва верстатів, зростання ВВП, зростання числа об’єктів рекреації).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)

Основні поняття і терміни країнознавства