Основні положення розрахунку страхових тарифів
Адекватний розрахунок страхових тарифів за окремими видами страхування – запорука конкурентоспроможності страхової компанії. Якщо тарифи будуть занадто низькими, це може призвести до збитковості та фінансової неспроможності. Занадто високі тарифи в умовах конкуренції зроблять страхову компанію непривабливою в очах потенційних клієнтів.
Нетто-ставка – це частина страхового тарифу, необхідна для покриття страхових виплат за певний проміжок часу за даним видом страхування. Вона розраховується виходячи зі статистики страхової компанії, як середня сума виплат на 1 руб. страхової вартості для даного виду страхування.
Навантаження включає в себе частину тарифу, на яку переносяться витрати на ведення страхової справи (у тому числі витрати з організації процесу страхування, ведення страхової справи, проведення попереджувальних заходів, реклами та ін.) І плановий прибуток страховика. Як правило, чим більше масштаби страхування, тим менше відносна величина навантаження.
Гарантійна надбавка призначена для компенсації відхилень страхових виплат від їх середнього очікуваного розміру. Чим більш рівномірно в часі відбуваються виплати у разі реалізації застрахованих ризиків, тим нижче її величина. Важливим фактором зниження гарантійної надбавки є збільшення кількості об’єктів страхування. Базою для визначення розміру гарантійної надбавки може стати розрахунок середньоквадратичного відхилення суми страхових виплат від її середнього значення і коефіцієнта варіації. Коефіцієнт ризику використовується для коригування величини страхового тарифу для різних груп страхувальників в залежності від їх схильності застрахованому ризику. Він залежить від тяжкості шкоди та ймовірності настання страхового випадку. Наприклад, при страхуванні від пожежі коефіцієнт ризику для дерев’яних будівель буде вищою, ніж для цегельних або бетонних.
Страховий тариф в залежності від характеру ризику може бути постійним і натуральним. Натуральний тариф може змінюватися з плином часу, якщо змінюється рівень ризику. Постійний тариф не змінюється і використовується в сферах, де ризик відносно стабільний.
Розмір страхового тарифу безпосередньо пов’язаний з ефективністю роботи страхової компанії. Нерідко існують резерви його зниження (головним чином, за рахунок навантаження і гарантійної надбавки) шляхом збільшення об’єктів страхування, розширення сфери страхової діяльності і т. Д. Одним з перспективних способів підвищення ефективності є використання комплексного страхування, коли один договір охоплює кілька видів ризиків. За такими договорами компанії зазвичай знижують тарифи на 20% і більше.
Для прикладу проаналізуємо табл. 2, в якій представлена??статистика збитків від надзвичайних ситуацій в Республіці Білорусь за 1999-2003 рр.
Як показують дані табл. 2, коефіцієнт варіації досить високий для окремих видів стихійних лих і відносно низький для їх сукупності. Це цілком відповідає закону великих чисел, коли при збільшенні кількості подій їх коливання взаємно погашаються. Зниження коефіцієнта варіації означає можливість зменшення гарантійної надбавки, а значить, і тарифної ставки в цілому.
Таким чином, можна зробити висновок, що реалізація комплексного страхування набагато ефективніше страхування з окремих видів і для страховиків, і для страхувальників. Оскільки чим більше видів ризиків охоплено страхуванням, тим відносно меншими засобами досягається необхідний рівень стійкості.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)