Основи християнської моралі – Рецензія на книгу Олександра Кислашка “Уроки для спасіння” – К: Грамота, 2005

Н. Й. Волошина,

Доктор педагогічних наук, професор,

Член – кореспондент АПН України

Десь чверть століття тому бригада вчених з Науко-во-дослідного інституту педагогіки відвідала восьмирічну школу в селі Лосятині, що біля Почаєва Тернопільської області. Усіх вразила нова будівля школи, а особливо навчальний процес, де вчителі впроваджували нові педагогічні ідеї. Директором тієї школи був Олександр Павлович Кислашко, який і збудував її. Математик за фахом, він 28 років віддав навчанню та вихованню дітей, 21 рік працював директором школи. Олександр Павлович – відмінник народної освіти. Коли Україна стала незалежною, О. П. Кислашко у 1991 році прийняв сан священика. Він – Митрофорний протоієрей, настоятель храму Святого Великомученика Юрія Переможця, що у м. Вишневому Київської області.

Проповіді отця Олександра, які він проголошує у храмі, несуть світло віри, правди, добра, справедливості. Він ніколи не налаштовує своїх прихожан проти тих, які ходять до іншої церкви. Його слово, мудре й поважне, здатне примирити людей різних конфесій. І це йому вдається, бо він – педагог і високоосвічена людина.

Отця Олександра дуже турбує наша молодь: якою вона піде в життя, які ідеали буде сповідувати. Тому він взявся за видання книжок, в основі яких виховання учнів на засадах християнських цінностей відповідно до вікових особливостей школярів. Маючи великий педагогічний досвід роботи з дітьми, О. П. Кислашко радить вивчати у школі “Основи християнської моралі”. Але перший крок у цьому має зробити наша держава. Отець Олександр розробив програму цього курсу від першого до дев’ятого класу включно. Для І-ІІ класів він видав посібник із “Закону Божого”, “Євангеліє для дітей”, книжки “Православні свята та народні звичаї” й “Історія православної церкви”, редактором якої є дружина Олександра Павловича – Надія Михайлівна Грищенко, її чудове сопрано звучить і у висококваліфікованому церковному хорі, в якому співають учителі музичної школи, і в народному церковному хорі. Для учнів старшого шкільного віку він задумав написати “Уроки для спасіння” у трьох книгах. Розкриваючи основи християнської любові до Бога і ближнього через десять заповідей, надію на Бога (“Отче наш”, дев’ять заповідей блаженств) і віру в Бога (“Символ віри”), він на перший план ставить любов до Господа і ближнього. У такій послідовності висвітлює матеріал у своїх книгах Митрофорний протоієрей Олександр Кислашко. Він зібрав цінний життєвий матеріал, поєднав його з життям і думками святих отців, розповідями із святоцерковних праць, народних переказів, творів письменників.

У книжці автор розмірковує над тим, як стати ідеальною людиною, як виховати в собі найдосконаліші риси, набуті людством віками. Адже ми народилися людьми, а Людиною з великої літери ще треба стати. Ми живемо не одноосібно, а в суспільстві. Тому кожен має подумати і запитати в себе, для кого і чого він живе: для себе, чи для людей, чи творить кожний радість для інших. І тут автор стверджує думку про те, що “гарно жити може лише той, хто являє собою щиру любов Христову до людей і гідними своїми вчинками виконує волю Божу”. Щоб жити справді християнським життям, потрібно виконувати десять заповідей Божих. Вони Його священна воля, або Закон.

Десять заповідей Божих, записаних на двох кам’яних скрижалях, стосуються кожного з нас. Ці заповіді записані у Старому Заповіті, були підняті на ще більшу висоту в Нагірній проповіді Ісуса Христа, в його дев’яти заповідях блаженств.

Перша заповідь Закону Божого “Я є Господь. Бог твій, нехай не буде в тебе інших богів, окрім Мене”. Щоб пізнати Бога, зазначає автор, нам належить читати й вивчати Святе Письмо, читати твори Святих отців і вчителів Церкви, якомога частіше відвідувати храм Божий, слухати проповіді священиків, вивчати творіння Боже – природу. Віра в Бога застерігає лю-дину від поганих дій. На прикладі життя і смерті фінікійки Варвари автор розкриває силу віри в Бога, застерігає від поганих вчинків, засуджуючи тих, хто співає паскудних пісень, вживає брутальні слова, бо, крім страху, у людському серці має панувати любов до Бога. “Він привів нас із небуття в буття, дарував нам і тіло, і душу, сформував нас розумними, дав нам повітря для дихання, сотворив усі живі істоти для роду людського і хотів, щоб людина насолоджувалася, – зауважує автор книжки, – але людина була спокушена лестощами диявола.”1 Тут же пояснюється на доступних прикладах, що таке єресь, розкол церкви, боговідступництво, відчай.

Так, скажімо, люди зрікаються істинної віри, боячись переслідувань, глузувань, або заради якихось вигод. Це – боговідступництво. Із Старого Завіту ми дізнаємося про те, як товариш і учень Ісуса Христа Юда Іскаріотський відступив від віри, зрадив свого Вчителя, продавши за тридцять срібняків. І хоч він потім покаявся, що “видав невинну кров”, і заподіяв собі смерть, та в історію віри увійшов як зрадник.

Або ще один приклад. 22 квітня – преподобного мученика архімандрита Вадима, якого цар-язичник Сапор II (310-381 pp.), що прославився як гонитель християнства, посадив у в’язницю разом з сімома учнями. Серед ув’язнених були зрадники християнської віри. Таким був і Нірсан, князь арійський, християнин. Він просив царя повернути йому колишнє становище, бо боявся катувань. Цар погодився, але з однією умовою: він має власноруч убити преподобного Вадима. Настав час страти. Архімандрит Вадим сказав Нірсанові, що той не лише зрікся Бога, але й втратив совість, і доведеться тепер йому стати перед Страшним судом. На якусь мить Нірсан завагався. Але то була лише мить. Кількома ударами меча він відсік голову Святому Вадиму. Цар повернув все Нірсанові, як і обіцяв, але радості і спокою на душі вбивці не було. Муки совісті знесилили його, і він покінчив життя самогубством.

Автор книжки вчить людей не впадати у відчай, не йти на припоні у злої сили – диявольської сили. Серед цих людей, а вони слабкої сили волі, наркомани, п’яниці, психічно хворі. Лише вірою у Творця вони можуть зцілити себе. Тут же наводиться кілька прикладів з життя монахів, а також називаються молитви, які потрібно знати і проказувати кожного разу таким людям: “Нехай воскресне Бог – і розпорошаться вороги Його”, молитва до Івана Богослова та ін.

Засуджує на прикладах із Святого Письма автор чаклунство, марновірство, лінощі. Про лінощі він говорить так: “Лінощі – дитя неробства й пустого проведення часу. Ледар виникає там, де все легко дається… Це явище глибоко духовного порядку, його корені ховаються в бездіяльності душі.” Щоб побороти лінощі, треба позбутися пустого проведення часу, неробства. Як приклад працелюбства автор радить прочитати про життя ігумена Дорофея, Святого отця Стефана – єпископа Пермського та ін.

Дає слушні поради отець Олександр з приводу того, як позбутися догідливості, самовпевненості, самовихваляння, гріхів проти другої заповіді: скупості, самолюбства, ненаситності, марнославства.

Людина повинна дотримуватися християнських чеснот другої заповіді Божої: щедрості, любові до ближнього: “І будеш любити ближнього свого як самого себе! Я – Господь!”, “Заповідь нову Я даю Вам: любіть один одного! Як Я полюбив вас, так і Ви любіть один одного!”

Прикладами із Святого письма автор заповідає нам любити наших братів у Христі, наші сім’ї, наших учителів, чужинців, які опиняються серед нас, усіх людей, а також ворогів наших. Любов до ближнього має виявлятися в тому, щоб ми боронили інших від недоліків, прощали, жертвували собою заради інших. А доносити любов до ближнього треба через співчуття і жаль, покору і лагідність, єдність і мир, переживання.

Звертаючись до кожного з нас, а особливо до молоді, автор радить завжди робити добрі справи: “Завжди пам’ятай, що ти син народу. В тобі, як сонячне світло в краплині води, відбивається його багатовікова історія, його велич і слава, його любов і надія, його нерозривна єдність з тими дорогими нашому серцю куточками, де колись ти ступав босими ногами. Це вічне, незнищенне, незгасне. Ти повинен знати історію свого народу; у твою душу мають увійти кращі народні надбання і традиції, ставши для тебе святим законом. Українці мають свою Батьківщину, до якої ти зобов’язаний ставитися належним чином, шануючи і визнаючи її закони.

Торкнувшись рідної землі, ти відчуєш, як вона стогне і плаче за своїми героями, які загинули в боротьбі за її незалежність. Наша Батьківщина живе і житиме вічно, поки світу, оскільки мільйони героїв полягли в ім’я її честі й гідності. Будь духовно готовим, щоб у будь-яку тяжку годину ти зміг стати на захист своєї рідної землі.”2

Батьківщина – це рідний дім, у якому не завжди все буває гаразд. Є в ньому радість і горе. Отець Олександр радить не лише дивитися, а й бачити. Потрібно, стверджує він, формувати в собі правдивий погляд на світ, а це стає можливим, коли людина створює щось дороге для себе і для оточуючих. Треба вчитися бути мудрим, щоб розуміти, де повинен робити щось добре ти, а де зобов’язані тобі.

Завершує автор свої роздуми і поради словами: “Любов’ю до людей кожен із нас утверджує і свою любов до Господа”.

На прикладах із Святого Письма автор розкриває такі поняття, як стриманість, безкорисливість.

Третя заповідь Закону Божого проголошує: “Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно…” І знову приклади, приклади, які допоможуть людині позбутися таких вчинків, як богохульство і відступництво, вживання лайливих слів із призиванням імені Божого.

Бог благословляє тих, хто шанує свята. За церковним календарем, крім неділі, святкують ще й дні подій, які Господь завершив для нашого спасіння. Раніше у дні великих церковних свят організовували суботники. Сьогодні все змінилося: наші люди святкують релігійні свята так, як у всьому світі. Хоч не повністю, але наш народ виконує четверту заповідь Божу.

Окремо хочу зупинитися на уроках п’ятої заповіді Закону Божого: “Шануй батька і матір – тоді тобі буде добре і довго житимеш на землі”. Автор спочатку характеризує взаємозв’язок дітей і батьків за Святим Письмом. Діти мають поважати і слухати своїх батьків, бути уважними до їхніх порад, турбуватися про своїх батьків, поважати людей старшого віку. Не можна насміхатися з батьків, обмовляти (“Хто злословить батька чи матір, нехай смертю помре”), бити (“Хто вдарить батька свого або матір, скарати його смертю”).

Повага, шанування своїх рідних – закон нашого життя. Такий висновок робить автор і навчає: пам’ятай, що ти – сенс і мета життя твоїх батьків. Ніхто так нас не любить, як батьки, ніхто так за нас не молиться, як ненька. Адже мати народжує наше буття, одухотворяє наше життя духом народу, рідним словом, думкою, любов’ю і ненавистю, відданістю і непримиренністю. “Завдяки матері ти поєднаний із своїм народом, ти – крапелька крові в його жилах, але разом з тим ти єдиний у світі і в Бога”3, – стверджує О. П. Кислашко. Берегти матір – означає піклуватися про чистоту джерела, з якого ти пив із першого свого подиху й питимеш до останньої миті життя – ці думки має засвоїти кожна людина. Автор вчить бути гідним свого батька, примножувати його честь і гідність, наводить приклади пошани до батьків з народних прислів’їв. Олександр Павлович – сам люблячий батько. В пошані до праці, до людей, до віри, справедливості і любові виховав він свого сина Ярослава, теж священика з педагогічною освітою. Ярослав Кислашко – Митрофорний протоієрей. Він – співавтор батька у написанні окремих книг, його шанують в Коцюбинському і у Вишневому Київської області. Філолог за першою освітою, він володіє даром слова і так, як і батько, йде до людей з добром і любов’ю.

Автор книжки вчить поважати дідуся й бабусю, уміти провести їх, як і своїх батьків, в останню путь, молитися за упокій їхньої душі, уміти з шаною згадувати перед своїми дітьми померлих родичів.

Окремо виділено повчання, як треба шанувати учителів і шкільних наставників. “Твій обов’язок – на все життя зберегти доброзичливе ставлення до школи як до святині, передати це ставлення своїм дітям і внукам”4. Звертаючись до кожного з нас і до тих, хто навчається, автор каже, що обов’язок кожного – вчитися в повну міру своїх сил. Треба жити у світі думок, бо день без думки, без читання – марно прожитий день.

В юні роки, стверджує автор, особливо потрібно боятися порожнечі душі, дешевих розваг, які несуть убогість думки і душі. Тут же він радить, як треба шанувати своїх вчителів, розкриває значення праці педагога, те джерело знань, до якого має прагнути людина.

Як приклад великої пошани до вчителя – розповідь автора про те, як римський імператор Феодосій Великий запросив для навчання свого сина грамотного і вихованого мужа Арсенія. Хлопчик гордився тим, що він – царський син, і примушував свого наставника стояти перед ним, а сам сидів. Про це дізнався батько-імператор і сказав обурено синові: “Устань і поступися місцем наставникові: честь, достойність і багатство – виняткові речі, і ти їх не заслужив. Бог не сьогодні, так завтра може відняти все це у тебе, а вченість є власність цього мужа, і ти повинен його завжди поважати і шанувати. Встань, нехай учитель твій сяде”.

БОГ дає людині життя і Бог його має право забрати. Тому шоста заповідь Закону Божого так і називається “Не вбивай”. Убивство – то смертельний гріх. Сьома – “Не чини перелюбу!”, восьма – “Не кради”, дев’ята – “Не свідчи неправдиво проти ближнього свого”, десята – “Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ні служниці його, ні поля його, ні вола його, ні осла його, ні всього того, що є в ближнього твого.” І знову на прикладах із Святого Письма та з сьогоднішнього життя автор застерігає від негідних і страшних вчинків, навчає жити за заповідями Божими, керуючись законами християнської моралі. “Ми повинні бажати людям добра і щастя, – стверджує автор. – Але про це слід не лише говорити, але й діяти, бо добрі бажання живуть у душі того, хто віддає сили своєї душі іншим людям.”

Так, протоієрей і педагог Олександр Кислашко через свою серцем і розумом написану книжку дарує нам силу своєї душі, радість спілкування, вселяє віру у перемогу доброго, щирого, вічного. І хоча зараз у нас школа відокремлена від церкви, та хочеться вірити, що в навчальних планах шкіл з’явиться новий предмет “Основи християнської моралі”, як у навчальних планах Англії, Франції, Німеччини, де поряд з предметами природничо-математичного та філологічного профілю окремо виділяється релігійне виховання. Нове життя вимагає нових підходів до виховання, особливо тих, які визнані в усьому світі. А перша книжка Митрофорного протоієрея Олександра Кислашка вже пішла до людей. І той, хто її купив, вже вніс свою часточку в будівництво храму Святого Великомученика Юрія Переможця, який зводиться у м. Вишневому і в який силу, кошти і душу вкладає отець Олександр.

1. Кислашко Олександр. Уроки для спасіння. – К. Грамота, 2005. – С 16.

2. Кислашко Олександр. Уроки для спасіння. – К.: Грамота, 2005. – С 153.

3. Кислашко Олександр. Уроки для спасіння. Грамота, 2005. – С 151.

4 Там же, с. 153.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Основи християнської моралі – Рецензія на книгу Олександра Кислашка “Уроки для спасіння” – К: Грамота, 2005