Основи політичної соціології
У попередніх статтях ми розглядав психологічні механізми, дія яких призводить до того, що деякі люди прагнуть до участі в політичному житті, і в першу чергу до влади. Ми підкреслював також, що прагнення до влади зовсім не є загальним, що стосовно власної участі в політичному житті люди дотримуються дуже різних позицій: від явно позитивних до явно негативних. Тепер слід проаналізувати мотиви, з яких деякі люди, аж ніяк не представляють виняток, уникають участі в політичному житті.
Ці мотиви в узагальненому вигляді ми можемо розділити на структурні і психологічні, причому одні не виключають інших. Структурними мотивами я називаю ті, які випливають з реалістичної оцінки незначності власних шансів участі у здійсненні влади і як наслідок цього – безпредметності участі в політичній діяльності. Політична система може мати структуру, що позбавляє індивіда можливості фактично брати участь у політичному житті. У результаті індивід ухиляється навіть від таких форм, які створюють, хоча б символічно, видимість його участі в ній. Це може мати місце, наприклад, в умовах диктатур, що виключають участь громадян у політичному житті і обмежують це участь до строго запропонованих форм. Так, представник класу, що знаходиться в економічній залежності, або представник меншини, яке зазнає експлуатації, може оцінювати систему як чужу по відношенню до його групі і не створює можливості для його участі в політичний діяльності, хоча для представників інших класів або етнічних груп ця система надає достатні можливості для участі в політичному житті. У всіх цих випадках політична пасивність випливає не з рис особистості, а з ситуації, в якій вона опинилася. Тому справедливі вказівки на помилковість багатьох західних досліджень в яких політична активність або її відсутність зв’язується завжди з тими чи іншими рисами особистості і повністю виключаються структурні особливості самої політичної системи.
Однак якщо розглядати психологічний аспект проблеми, то більш важливим виявиться другий вид обумовленості. В однакових структурних умовах Іван може проявляти більшу готовність до участі в політичному житті, а Петро буде цуратися її. Якщо уявити, що Іван і Петро знаходяться в майже ідентичних умовах, то причини активності одного й пасивності іншого слід шукати в рисах їх особистості. Західна соціологічно-політична література присвятила цьому питанню багато уваги, оскільки нормативна концепція буржуазно-демократичної системи передбачає, що громадянин зобов’язаний бути політично активним. Відсутність активності і навіть відсутність інтересу до політики представляється тому для багатьох західних авторів певним видом патології суспільного життя, які вимагають пояснення.
По суті, це, на мою думку, хибне розуміння проблеми. Не всі люди цікавляться мистецтвом, хоча для багатьох воно – джерело великої радості, а для деяких – життєве покликання. Не всі цікавляться спортом, наукою, туризмом. Політика, природно, видається цікавою для політичних діячів і людей, які професійно займаються дослідженням політики. З цієї причини вони, узагальнюючи власні прихильності, вважають, що інтерес до політики та активну участь у ній є нібито нормальним станом, а політична пасивність патологічним станом, що вимагає пояснень. Однак просте порівняння з іншими галузями життя дає можливість зрозуміти, що відсутність політичної активності (і навіть відсутність інтересу до політики) аж ніяк не є більшою патологією, ніж відсутність інтересу до футболу, живопису та закордонним подорожам. На рівні нормативних оцінок, однак, існує відмінність.
Для успішного функціонування сучасної буржуазної патетичної системи надзвичайно важливо забезпечити активну участь громадян у суспільному житті. Саме тому в сучасних політичних системах – на відміну від традиційних монархій – участь у політичному житті зведено в ранг системної норми. У цьому сенсі, і тільки в цьому сенсі, виходячи із завдання збереження рівноваги політичної системи можна визначати відсутність активності як патологічний стан. Але і в цьому сенсі слід ретельно проаналізувати фактичний стан системи – чи дійсно система вимагає масової участі в політичному житті і стимулює таку участь, або ж для неї характерне з’єднання ідеологічного визнання участі в політиці із збереженням політичних, економічних і культурних інститутів, що перешкоджають масовій участі в політичного життя.
Залишаючи осторонь питання про інституційні умови участі в політиці, слід сконцентрувати увагу на тих рисах особистості, які є визначальними з точки зору політичної активності громадян. Які риси особистості сприяють “втечі від політики”, прийняттю більш-менш свідомо аполітичною ролі в суспільстві? Труднощі знаходження теоретично обгрунтованої відповіді на це питання полягає в тому, що наявні джерела – це значною мірою американські та англійські дослідження (останні меншою мірою) і що відсутні систематично проводяться порівняльні дослідження в цій області13. Тому всі висновки, які можуть тут бути сформульовані, слід трактувати надзвичайно обережно, частково як узагальнення досліджень в англосаксонських країнах, частково як робочі гіпотези для майбутніх порівняльних дослідженні або досліджень, що проводяться в інших країнах. Було б явною помилкою виходити з того, що подібні висновки можуть бути поширені і на країни з іншою культурною традицією, але одночасно немає підстав для того, щоб без порівняння з емпіричним матеріалом виключити їх з поля зору соціології політичних відносин, що займається дослідженням інших країн і культур.
Участь у політичному житті та його протилежність – політичну пасивність, “втеча від політики”, можна інтерпретувати в наступних основних вимірах:
А) сила індивідуальності, що включає такі риси, як впевненість у собі, почуття власної компетентності, віра у власні сили; всі ці риси позитивно співвідносяться з участю в патетичної життя; люди, що уникають політики, – в більшості своїй це індивіди зі слабкою індивідуальністю, невпевнені в своїх силах і можливостях;
Б) особиста залученість, що розуміється як така схильність індивіда, яка змушує його брати активну участь у різних життєвих ситуаціях; ця риса також позитивно співвідноситься з участю в патетичної життя; уникають політики люди, які і в інших життєвих ситуаціях проявляють слабку залученість;
в) аномія, тобто відчуження індивіда від суспільної групи, є сильною психологічної перед посилкою відмови від політики;
Г) вплив мотиву життєвих досягнень, тобто сукупність мотивацій, яка є ще однією психологічною передумовою участі в політиці або відході від неї; зважаючи на те що участь у політиці може дати відчуття успіху (лажі дуже непрямого, як, наприклад, коли на виборах перемагає кандидат, за якого віддано твій голос), це участь може виконувати важливу функцію для індивідів, що володіють сильною мотивацією в досягненні чого-небудь, але з якихось причин не мають достатньої кількості таких досягнень; відхід від політики може бути функцією або відсутності мотивації до досягнення успіху, або ж більш повного задоволення цієї потреби в інших сферах життя;
Д) схильність до інтелектуального баченню світу, інтерес до пізнання в принципі позитивно співвідноситься з участю в політиці, а ухилення від участі в політичному житті часто характерно для людей з низькою інтелектуальною активністю, а проте, як і в попередньому випадку, досить повне задоволення інтелектуальних запитів в інших сферах життя може привести до відсутності у індивіда інтересу до політичних справ і в результаті штовхнути до відходу від політики;
Е) екстравертні схильності, характерні для людний, що шукають товариства інших, добре відчувають себе в такому суспільстві; якщо інші риси залишаються незмінними, то екстравертні схильності можуть сприяти участі в політиці, а їх протилежність – інтровертні схильності представлятимуть собою психологічну передумову “втечі від політики”, а проте, наскільки сильно ця риса впливає на участь у політиці, ми точно не знаємо;
Ж) необхідність розрядки внутрішньої напруженості схиляє, як правило, до участі в політичній діяльності, але одночасно заважає досягненню в ній успіху; люди, що відрізняються дуже сильною психічною напруженістю і сильною агресивністю, терплять невдачі і тому уникають участі в політиці; в той же час люди, вільні від агресивності і психічної напруженості, не прагнуть брати участь у політиці і навіть можуть її уникати через пов’язані з цією напруженістю конфліктів і т. д.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)