Осмислення образу Б. Хмельницького в драмі Г. Хоткевича “Переяслав”
Затаїти твір, що кричить… Задушити рядки, що палають… Це був ще не найстрашніший вирок, що чекав драму Г. Хоткевича “Переяслав”(частина трилогії “Богдан Хмельницький” – 1929). Попереду – довгі роки небуття, підкріплені заляканим мовчанням або ж скупими відгуками критиків про невірне трактування історії. Хоча насправді – це вияв палкого патріатизму, що пульсував нервовим ритмом на кожній сторінці, у кожному слові занадто “націоналістичної” драми.
Особливо чітко це виявилося в змалюванні головного героя твору – гетьмана України Богдана Хмельницького. Образ, відразу скажемо, вийшов неординарний, навіть шокуючий…Протягом десятиріч нас призвичаювали до аксіоми щодо Богдана як символу єдності двох братніх народів. Тому потрібна була справжня мужність, щоб зламати стереотипи, відштовхнутися від пануючої ідеології і подати своє, зовсім не схоже на попередні, бачення гетьмана. Тимпаче твір писався в страшні часи сталінського терору!
Письменник не пішов на компроміс із совістю, відмовився від сліпих, а часом і недоречних диферамбів, а тому й вийшов Богдан Хмельницький не іконою, а звичайною людиною, що мала право на людські сумніви, помилки.
Яскравою ілюстрацією тому була злука з Москвою, знаменна Переяславська рада. Саме через цю історичну подію Г. Хоткевич висунув одне з найважливіших питань – проблему взаємодії особистого та суспільного, що поступово набуває романтичного відтінку і “трансформується в антиномію людина і народ, людина й історія” [64c.,1]. При цьому письменник вивів головну суперечність і навіть парадоксальність постаті Богдана. Гетьман – це і розбурхана енергія всієї України, і в той же час – безмежно самотній, “втомлений” [396c.,3], “осунений” [365c.,3] чоловік, що з часом стає схожий на безпомічну дитину. Ці розбіжності, протиставлення сили і слабкості, мов різнобарвні камінці складної мозаїки, злилися в цілісний образ, дали змогу побачити не тільки зовнішні, але й внутрішні причини неоднозначної поведінки Богдана.
Пояснення цьому було простим і логічним. Навіть гетьману потрібен був час, щоб звільнитися від рабської ідеології, усвідомити значення для кожної нації вільної суверенної держави. Але часу не вистачало: історія вимагала швидких рішень, а все, що робиться нашвидкоруч, виходить не дуже вдалим. Таким виявилося і Московське підданство. Ще напередодні цієї злуки гетьман інтуїтивно відчував недобре. Скільки сумнівів впереміж з душевними муками відбилося в його зверненні до вартового вніч перед Переяславською радою (автор використав умовний прийом [106c., 2]): “Завтра… станеться щось страшне… Гетьман Богдан Хмельницький продаватиме Україну!” [370c., 3]. Ще більше посилюється передчуття трагічного після розмови з кальницьким полковником І. Богуном, який благає схаменутися: ” Чому не віриш в свою силу і силу свого народу?” [377c., 3], “Кому хочеш, тільки не Москві”, “…ти – ворог України, тягнеш її в безодню” [380c., 3]. Єдиний аргумент, що висуває на це Хмельницький – сподівання на тимчасовий союз. Хоча вже на Переяславській раді Богдан відчув ненависть москалів до всього українського. Біль охопив серце. Стомлена душа не витримала наруги: “гетьман ридає, закривши лице руками” [391c., 3]. І ці сльози – плач всієї України, що занадто швидко відчула на собі зрадницьку політику свого”старшого брата”. Сам же Хмельницькиий, будучи вже літньою людиною, так і не зміг пережити безчестя, перебороти страшний психічний надлом. Драма закінчується смертю гетьмана; з втратою цього “великого чоловіка” [60c., 4] поступово згасає той вогник надії на національне самоусвідомлення українського народу, що мерехтів під час гетьманування Б. Хмельницького. Хоча, як розмірковує Г. Хоткевич, ще не кінець. Ще підійметься народ, розкує кайдани і скаже на весь світ: Ми – Українці! Ми – Нація! Хай живе вільна Україна!
Івашкін В. Д. Українська романтична драма 30-80 років XIX століття.- К.: Наук. думка, 1990.- 142 с.
Приходько І. Ф. Українські класики без фальсифікації.- Х.: Світ дитинства, 1997.- 111 с.
Хоткевич Г. М. Переяслав.- Х.: Рух, 1929.- С. 307-438.
Хоткевич Г. М. Два гетьмани.- К.: Дніпро, 1991.- 106 с.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)