Організація систем сприйняття

Сприйняття – це процес пізнання явищ навколишнього світу за допомогою органів чуття. Людина, як і інші вищі тварини, отримує інформацію ззовні і про те, що відбувається в його організмі, виключно через рецептори. Відчуття не відображають властивості предметів і явищ навколишнього світу, оскільки рецептори лише сигналізують в мозок про наявність подразників, здатних активувати даний тип рецепторів. Нервова система людини відтворює зовнішню реальність, грунтуючись на обмежених даних рецепторів. Це можливо тільки завдяки ранньому навчанню в критичний період формування систем сприйняття (див. Гл. 20). Активно освоюючи зовнішній світ, дитина постійно отримує зворотний зв’язок від рецепторів у відповідь на власну дію, що і дозволяє мозку конструювати зовнішню реальність на основі суб’єктивних відчуттів.
Ілюстрацією до сказаного може бути наступний експеримент. Дорослим випробуваним надягали окуляри, перевертають зображення. Виявилося, що люди, які могли рухатися в просторі, вже через тиждень навчилися бачити неперевернутое зображення в цих окулярах. Ті ж випробувані, які знаходилися в кріслі і не могли переміщатися, не зуміли пристосуватися до сприйняття неперевернутих об’єктів в лінзах, перевертають зображення. Таким чином, сприйняття надзвичайно чутливо до можливості людини перевіряти власні відчуття в діяльності.
Сприйняття зовнішніх об’єктів не є простим їх копіюванням, т. Е. Внутрішній образ предмета не ідентичний самому предмету, бо стан організму в цей момент, попередній досвід взаємодії з цим об’єктом, суб’єктивне ставлення до нього змінюють результат сприйняття (рис. 5.1).
Подивіться на рис. 5.1. При першому погляді на нього ви можете побачити або Наполеона, що стоїть на острові св. Олени та всматривающегося в далечінь моря, або два дерева. Хто всередині вас вирішує, яке зображення ви побачите першим? Ще до моменту усвідомлення мозок на підставі попереднього досвіду та стану зараз вирішив, що найбільш значущим для вас буде лише одне з них. Ми можемо зробити висновок, що сприйняття об’єктивно за змістом (мозок сприйняв картину), але суб’єктивно за формою (він вибрав як значимого тільки певний аспект з сприйнятого).

Сприйняття включає внутрішню обробку сенсорної інформації і внутрішній код, необхідний для цієї мети. Носіями коду є нейрони. Код складається як з порядку проходження імпульсів нейронів, так і з просторової організації цих нейронів. Код, таким чином, є внутрішнім просторово-тимчасовим виразом приходять ззовні сигналів, які і являють собою сенсорну інформацію.
Сенсорна інформація про об’єкт може змінюватися, але мозок продовжує, незважаючи на це, сприймати все той же об’єкт. Цей феномен називається константністю. Наприклад, довжина хвилі світла, відбитого від поверхні столу, залежить від освітлення, однак для мозку його колір залишається одним і тим же в різний час доби. Проекція особи говорить співрозмовника на сітківку ока в будь-яку мить відрізняється від тієї ж проекції в попередній момент, але центральна нервова система продовжує сприймати саме обличчя і саме цієї людини. Зображення предмета залежить від відстані, на якій він розташований щодо очі, але мозок оцінює її справжній розмір, хоча відстань може постійно змінюватися, наприклад, при сприйнятті хитних гойдалок.
Можна зробити висновок, що завдання мозку полягає в тому, щоб виокремлювати постійні (інваріантні) ознаки об’єктів з безупинно мінливого потоку котра надходить від них інформації. Інтерпретація сенсорної інформації заснована на відчуттях, але для усвідомлення побаченого нервовій системі недостатньо просто аналізувати стимуляцію від рецепторів, вона активно конструює видимий світ.
Організм не в змозі обробити абсолютно всі приходять ззовні сигнали. Тільки в зоровій системі більше 1 млн. Каналів. Якщо припустити, що кожні десять з них працюють незалежно, то при максимальній частоті імпульсації, рівної 100 імпульсам в секунду, нейронні канали зможуть пропустити до 106 (102/10) = 107 імпульсів в секунду. Припустивши, що кожен імпульс несе один біт інформації про предмет сприйняття, одержуємо, що мозок щомиті повинен переробляти 107 бітів. Проте реальні можливості мозку обмежуються приблизно 25 бітами двійковій інформації в секунду. Таким чином, кількість сигналів, що надходять у мозок, певним чином скорочується для сприйняття найбільш значущих подій. Мабуть, в цьому і полягає головна функція початкових стадій обробки інформації нейронами. Успішність цієї діяльності забезпечується як паралелізмом, при якому в аналізі одночасно задіяні багато каналів, так і функцією уваги, що включає відбір найбільш значущих сигналів (Хелд, Річардс, 1974) (рис. 5.3).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Організація систем сприйняття