Організація оплати та матеріального стимулювання праці
Організація праці може розглядатися як на окремому підприємстві, так і в масштабах країни і суспільства. Такі види організації праці, як поділ і кооперація, оплата і стимулювання, дисципліна відомі з часів перших племінних об’єднань, що мали на чолі організатора-вождя. Про це свідчить зокрема наскальний живопис. Полювання на мамонта була цілком колективною справою, але чоловічим, тому поряд з кооперацією вже в первісно-общинному ладі з’являвся поділ праці за гендерною ознакою, так як жінки займалися іншими справами – в основному збирали плоди і готували їжу. У більш пізні часи також відбувалося поділ і кооперація праці, про що свідчать як історичні джерела, так і економічні погляди стародавніх філософів, описаних у їхніх працях, у тому числі і закони.
Організація праці не є зведенням догматичних правил, вона постійно видозмінюється і вдосконалюється відповідно до розвитком науково-технічного прогресу і підвищенням соціально-культурного рівня працівників. Тому при розробці форм організації праці на підприємстві необхідно враховувати цей фактор.
Організація праці спрямована на вирішення трьох груп завдань.
По-перше, це економічні завдання, які забезпечують підвищення продуктивності праці, поліпшення використання та економію всіх видів ресурсів (в першу чергу людських) і підвищення якості та конкурентоспроможності продукції, виробленої підприємством.
По-друге, це психофізіологічні завдання, спрямовані на економію життєвої енергії людини, обмеження інтенсивності праці, гармонізацію фізичних і психічних навантажень, випробовуваних працівником у процесі праці, особливо в період адаптації на робочому місці, створення безпечних умов для людського організму у процесі праці і зниження нервової та емоційної напруженості.
По-третє, це соціальні завдання, покликані забезпечити підвищення змістовності, різноманітності і престижності праці, справедливу оплату праці, повністю враховує внесок працівника в процес праці.
Важливим елементом ефективної організації праці є створення нормальних умов праці. Умови праці можуть бути сприятливими і несприятливими. Багато в чому це визначається балансом між організмом людини і навколишнім його середовищем.
Сприятливими можна вважати такі умови, при яких сукупність утворюють їх елементів не робить негативного впливу на організм працівника, а навпаки, сприяє його розвитку як особистості, підвищенню мотивації до трудової діяльності, задоволеності працею, розвитку творчих здібностей та ініціативи.
Несприятливими умовами праці вважаються такі, при яких сукупність утворюють їх елементів може викликати у працівника велику ступінь втоми, погане фізичне самопочуття або хворобливий стан, вироблення у нього негативного ставлення до своєї діяльності, незадоволеність працею. Несприятливі умови праці призводять також до виникнення професійних захворювань, сприяють виникненню травм і в кінцевому підсумку можуть привести працівника до інвалідності. Такі умови праці часто є причиною високої плинності кадрів на підприємстві.
Тому в будь-якій роботі дуже важливо правильно визначати зміст елементів, що становлять умови праці в організації, об’єктивно оцінювати їх комплексний вплив на працівників у процесі праці, а також систематично аналізувати їх зміна у зв’язку з удосконаленням виробництва та гуманізацією праці.
Умови праці поділяються на психофізіологічні, санітарно-гігієнічні, соціально-психологічні та естетичні.
Для цієї мети фахівцями НДІ праці розроблена кількісна оцінка умов праці на основі розрахунку індивідуальних коефіцієнтів по окремих елементах умов праці та інтегрального коефіцієнта за сукупністю індивідуальних коефіцієнтів (т. Е. За всіма чинниками). Вплив кожного показника враховується на конкретному робочому місці при його паспортизації та атестації, а зміна умов праці за результатами проведених заходів оцінюється на основі інтегрального коефіцієнта. Ступінь сприятливості умов праці для людини характеризується в широкому діапазоні – від самих хороших, комфортних умов праці до найгірших, ризикованих. Для такої оцінки види робіт розділені на шість категорій важкості праці.
Комфортними вважаються умови праці, при яких:
– з психофізіологічних критеріям виконувана робота відноситься до 1-ї категорії тяжкості;
– по санітарно-гігієнічним критеріям виробнича середу не містить відхилень від встановлених ГДК і ПДУ;
– по естетичним критеріям робота відповідає сучасним вимогам і рекомендаціям;
– по соціально-психологічним критеріям створена сприятлива атмосфера серед працівників;
– робота забезпечує дотримання техніки безпеки та охорони праці.
Ризикованими є умови праці, при яких:
– виконувана робота з психофізіологічних критеріїв належить до 6-ї категорії тяжкості;
– по санітарно-гігієнічним критеріям виробнича середу має значні відхилення від ГДК і ПДУ по багатьом елементам (наприклад, шум, що досягає 70-120 дБ);
– не дотримуються вимоги охорони праці та техніки безпеки;
– люди працюють в умовах постійного ризику втрати працездатності та здоров’я.
Метод профессіографіі. Умови праці можуть розглядатися з різних точок зору. У практиці дослідження соціології праці застосовується добре розроблена методика складання профессіографіі того чи іншого виду трудової діяльності.
Профессиография – це загальний метод аналізу та опису трудової діяльності та умов праці.
Вона покликана шляхом об’єктивного дослідження розкрити складність певної професії (спеціальності), виявити її змістовні та структурні особливості, встановити різноманіття взаємин особистості фахівця з предметами, засобами і продуктами праці, з оточуючими людьми, а також з цілим рядом явищ, які розкривають трудовий процес, і на підставі цього визначити повну сукупність вимог до людини як до суб’єкта відповідної професійної діяльності.
Результатом професіографічного дослідження є професіограма – комплексне, систематизоване, короткий і багатостороннє опис виду роботи, призначене для проведення психологічного вивчення праці та його використання в подальшій практичній діяльності. Її головну частину становить психограмма, що представляє собою повний опис власне психологічних характеристик діяльності, сукупності психофізіологічних і особистісних якостей, які є для неї професійно важливими.
Професіограми підрозділяють на приватні та комплексні. Приватні дають виборче уявлення про роботу, що складається з погляду однієї науки, т. Е. Профессиограмма відображає або фізіологічні, або соціально-гігієнічні, або соціологічні показники. Використання подібних профессиограмм обмежується областю, пов’язаної з відповідною наукою чи суміжними областями.
Комплексна профессиограмма є всебічним описом роботи, в якому зібрані результати профессіографіі всіх дисциплін (техніка, організація, економіка). Відомості, що увійшли до переліку характеристик, що містяться в ній, доступні для всіх фахівців, які брали участь в її складанні.
У залежності від призначення професіограми поділяються на універсальні і спеціальні.
Універсальні – це вузькоспеціалізований відбір найважливіших характеристик, які необхідні для вирішення конкретного завдання, для реалізації конкретної мети. Спеціальні професіограми складаються з метою оптимізації роботи або профілактики травматизму та профзахворювань, при підвищенні кваліфікації і т. Д.
Формальна структура професіограми та її зміст визначаються професіографічної схемою. По суті це детальний план аналізу і опису роботи. Вона містить системно складений і графічно виражений перелік найважливіших понять, питань, характеристик, за якими повинні проводитися аналіз і опис роботи. Вказується методичний та технічний інструментарій, за допомогою якого буде розроблятися профессиограмма.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)