Органи дихання хордових

Зябра – найбільш ранні спеціалізовані органи дихання, з’являються серед хордових вперше у риб. Вони являють собою тонкі складки слизової оболонки глотки, що лежать на зябрових дугах, що забезпечуються венозною кров’ю через зяброві артерії і розпадаються тут на капіляри.

Позаду останньої зябрової дуги у кистеперих риб за рахунок випинання вентральної сторони глотки формується парне освіта – плавальний міхур, який виконує в першу чергу гідростатичні функції, врівноважуючи тіло риби в товщі води. Зв’язок між ним і глоткою, наявна в ембріогенезі, не переривається і пізніше, тому повітря при попаданні в глотку може безперешкодно проходити в плавальний міхур. Ця морфофізіологичеськая особливість при зміні умов існування кистеперих риб стала передумовою перетворення плавального міхура в легені (рис. 14.26).

У земноводних, пов’язаних за походженням з кістеперие-ми рибами, в личинковому стані функціонують зябра, а в дорослому – органами дихання стають легкі. У зв’язку з відсутністю грудної клітки і діафрагми повітря в них потрапляє з ротової порожнини за рахунок ковтальних рухів, що здійснюються підборіддя-під’язикової м’язом. Матеріал зябрових дуг, наступних за під’язикової дугою, частково редуціруясь, входить до складу хрящів гортані, яка, з’являючись вперше у земноводних, є першим органом, що належать до нижніх дихальних шляхах. Легкі починаються безпосередньо від гортані. Вони крупноячеистой і мають відносно малу дихальну поверхню, у зв’язку з чим газообмін більшою мірою здійснюється через шкірні покриви (див. П. 14.1).

Плазуни, що вийшли на сушу остаточно, мають як верхні дихальні шляхи (не повністю отграниченную від ротової порожнини порожнину носа), так і нижні – гортань, трахею і бронхи. Їх легкі мелкоячеистая, містять численні внутрішні перегородки і володіють великою дихальної поверхнею. Вперше з’являється діафрагма, яка в диханні бере швидше пасивну участь, так як вона або позбавлена ​​м’язових елементів, або розділяє грудну і черевну порожнини не повністю. Механізм дихання заснований на скороченні міжреберних м’язів, що приводять у рух грудну клітку.

У ссавців дихальні шляхи, як і у предків, вистелені миготливим епітелієм. Вони повністю відокремлені від травної системи і тільки перехрещуються з нею в горлі. Бронхи багаторазово розгалужуються, аж до бронхіол, провідних в альвеоли – легеневі пухирці, що мають у сумі величезну площу поверхні (у людини до 90 м2). Основний м’язом, що змінює об’єм грудної порожнини, стає діафрагма.

В ембріогенезі людини відбивається початкове єдність травної та дихальної систем. На цьому засновано формування великої групи вроджених вад розвитку стравоходу і трахеї типу езофаготрахеальних свищів (рис. 14.27). Порушенням альвеолярної диференціювання легеневої тканини можуть бути пояснені дизонтогенетические бронхолегеневі кісти – округлі порожнини в легенях, відмежовані від навколишніх тканин примітивно побудованої стінкою недиференційованого бронха, а також кістозна гіпоплазія (недорозвинення) легких (рис. 14.28). При цій патології недорозвиненими виявляються цілі частки легені, які являють собою численні порожнини, пов’язані з великими бронхами і мають малу площу поверхні. Газообмін в таких ділянках легень різко ослаблений. Широко відомі також гіпоплазії діафрагми від невеликих дефектів у її куполі до повної аплазії. Остання аномалія несумісна з життям і зустрічається зазвичай разом з іншими множинними вадами розвитку.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Органи дихання хордових