Опис і аналіз поеми “Шахнаме” Фірдоусі
“Шахнаме” – епічна поема Абул-Касимові капці Мансура Фірдоусі, перського і таджицького поета X-XI ст. До твору поеми Фірдоусі приступив імовірно в 975-976 рр., Перша редакція була завершена в 994, друга – 1010 р.
На думку дослідників, поет черпав матеріал для створення свого шедевра з найрізноманітніших джерел, в тому числі усних легенд і переказів старовини, а головне – з зводу іранської епічної традиції Абу Мансура. За твердженням поета, він віддав тридцять п’ять років життя цієї праці, завершивши який приступив до виснажливого, а часом принизливого пошуку меценатів в надії покласти край жебрацькому існуванню і забезпечити матеріально свою старість. Фірдоусі мав великі надії на патріотизм першої після арабського завоювання Ірану національної династії Саманідів. Однак надії виявилися марними. Саманіди були розбиті, і влада в Мавераннахре (Середня Азія) перейшла в руки тюрка султана Махмуда Газневі зі столицею в Газні. Поет доброзичливо поставився до цих змін, угледівши в новому правителеві довгоочікуваного об’єднувача і відновника цілісності Ірану. У 58-річному віці він посилає по частинах свою поему “Шахнаме” в Газні, супроводжуючи кожне своє послання панегіричні віршами на адресу знову знайденого сюзерена. Нарешті, завершивши свій гігантський працю, Фірдоусі, очевидно, особисто відправляється в столицю, але знову його надії не виправдалися. Легенда говорить, що на неприйняття його праці султаном Махмудом поет написав зухвалі вірші, в результаті чого протягом п’яти років повинен був ховатися від переслідування розлюченого султана. Після великих страждань і крайньої убогості, поет, отримавши, нарешті, прохання, повернувся на батьківщину і незабаром помер. Існує ще одна легенда: коли поета ховали, в ворота міста увійшов караван з багатими дарами від султана Махмуда.
“Шахнаме” в більшості списків налічує від 48000 до 55000 двовіршів. Композиційно епос розділений на 50 неоднакового обсягу пісень (падишахи), присвячених окремим правителям іранської давнини, починаючи від першого міфічного царя аж до кінця епохи Сасанідів (VII ст.). “Це велика епопея людства, конкретизована в історії Ірану” (Я. Рипка). Особливість творчої манери поета полягає в тому, що він строго дотримується своїх джерел, не даючи волі фантазії або своїм суб’єктивним судженням. Оповідання ведеться за хронологічним принципом: перші міфічні і легендарні царі представляють епоху варварства, примітивне індо-арійське суспільство.
У найдавнішій міфологічної частини “Шахнаме” Фірдоусі єдині вороги Ірану – діви, служителі зла. З ними успішно борються первоцарі Хушанг, Тахмурас, Джамшид (в Авесті Йіма). Міфічний образ останнього був сприйнятий в першу чергу як образ творця, який поклав початок іранської державності, культурного героя, який приніс світові багато благ. Однак більше половини “Шахнаме” присвячено Турану і його відносинам з Іраном. А в епічної традиції владикою міфічного Турана вважається Афрасіяб. Цей богатир (в Авесті Франграсьян) у Фірдоусі повністю знайшов риси тюркського владики, ватажка тюркських племен.
З легендарно-міфічних подій в “Шахнаме” дуже важлива поява на арені боротьби іранців з туранцамі епічного богатиря Рустама, з ім’ям якого пов’язана перемога іранців як над дивами, так і над реальними ворогами-тюрками на чолі з Афрасіябом. У “Шахнаме” Рустаму відводиться виняткове місце. Він запорука перемоги іранців, вихователь найулюбленішого героя іранського епосу Сиявуша, батько героя найтрагічнішої оповіді Сухраб, визволитель наймогутнішого царя іранської давнину Кей-Кавуса і одного з найчесніших і найхоробріших богатирів іранського епосу – Біжана.
Колоритна постать в “Шахнаме”, безсумнівно, є Сиявуш, син Кей-Кавуса. Сказання про нього має особливу жанрову специфіку і відноситься до жанру ліро-епічного, нечасто зустрічається в “Шахнаме”.
Реально-історична сюжетна лінія в епосі Фірдоусі починається з епохи Аршакидов (парфян) і завершується падінням іранської державності і загибеллю останнього представника династії Сасанідів.
Тенденція стадіального розвитку іранського епосу знаходить продовження в наступних розділах “Шахнаме”, де розповідається про історичні події, наприклад, про діяння Олександра Македонського, правителів парфян, Сасанідів і ін. На цій стадії звільнений від міфів епос вбирає в себе багато хронікального матеріалу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)