Оперантне обумовлення
Основна відмінність оперантнї поведінки від респондентної (що визначається класичним обумовлюванням) полягає в тому, що стимул (S) слід за реакцією людини (R), тобто поведінка людини залежить від очікуваних змін навколишнього середовища. Сам термін”оперантний”, запропонований Скиннером, має на увазі, що така поведінка оперує середовищем, тобто змінює її. Відповідно, формула такої поведінки буде виглядати так:
R – S,
Де R – реакція організму (поведінка), а S – наслідки поведінки.
Відповідно,”поведінка формується і зберігається його наслідками”(Скіннер, 1971), що є головним постулатом оперантного біхевіоризму.
Наслідки поведінки можуть бути чотирьох видів:
Позитивне підкріплення – одержання бажаного позитивного результату.
Позитивне покарання – неприємний (аверсивного) результат.
Негативне підкріплення – видалення небажаних неприємних стимулів.
Негативний покарання – видалення позитивного стимулу.
Підкріплення можна розділити на первинні (пов’язані з безпосередніми потребами організму – їжа, вода, фізичний комфорт, секс) і вторинні (будь-які події чи об’єкти, які тісно пов’язані з первинними підкріплювальними стимулами – гроші, увагу, навчальні оцінки тощо).
У цьому підрозділі ми розглянемо концепцію виникнення депресії Фьорстера, розроблену на основі парадигми оперантного обумовлення.
Ферстер вважав, що при депресії є ряд дефіцитів поведінки (зниження соціальної та професійної активності, зниження інтересу до повсякденних справ і дозвіллю і т. д.), а також ексцесів поведінки (постійні скарги, поведінка уникнення і т. д.) Розвиток депресії Ферстер пов’язував з недоліком підкріплюють стимулів, який пояснюється трьома причинами:
Обмежене і спотворене сприйняття самого себе і оточення знижує сприйнятливість до підкріплювальним стимулам.
Обмежений поведінковий репертуар індивіда не дозволяє йому отримувати достатню кількість підкріплюють стимулів. Тобто людина не вміє (точніше – не навчений в дитинстві) вести себе таким чином, щоб завоювати прихильність оточуючих, отримати достатню увагу, схвалення і т. д.
Раптова втрата підкріплюють стимулів внаслідок критичних життєвих подій (розлука, переїзд, смерть, вихід на пенсію і т. д.).
Таким чином, створюється замкнене коло: людина у меншій мірі демонструє поведінку, здатне викликати зміну поведінки оточуючих (= інструментальне поведінка), в результаті отримує менше підкріплюють стимулів. Недолік стимулів призводить до ексцесів поведінки (плач, скарги), що, природно, відштовхує оточуючих і призводить до ще меншій кількості підкріплюють стимулів.
Левінсон, розвиваючи теоретичні положення Фьорстера, задався питанням: чому в певних ситуаціях, пов’язаних з нестачею позитивного підкріплення, у одних осіб виникає розлад, а в інших ні? Ці відмінності в депресивному реагуванні на схожі ситуації Левінсон пов’язав з взаємодією трьох чинників:
Потенційне безліч підкріплюють стимулів, яке є у людини. Під ними розуміються всі види діяльності, матеріальні, духовні та соціальні блага, які є вторинними підкріплювальними стимулами. Чим їх більше, тим менше ймовірність того, що індивід зазнає втрату підкріплюють стимулів.
Підкріплювальні стимули, якими людина фактично володіє в даний момент часу. Природно, чим їх більше, тим менше ймовірність виникнення депресивних реакцій.
Обсяг і якість поведінкових навичок, необхідних для отримання підкріплюють стимулів. Чим більше у людини інструментальних навичок, тим менше ймовірність нестачі підкріплення.
Ще одним фактором, що грає велику роль в потенційному виникненні психічних розладів, є сильні і незаслужені покарання в дитинстві. Теоретично, з точки зору оперантного обумовлення, покарання повинні призводити до зменшення небажаної поведінки, але на практиці це відбувається не завжди так. Часто діти, котрі піддаються сильному покаранню, так і не навчаються гальмувати небажану поведінку; набагато більше покарання привертає до тривожності, невпевненості, а іноді і до агресивності.
Якщо покарання набувають форму фізичного або психічного насильства, то можна прогнозувати важкі психічні розлади.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)