ОНУФРІЙ
ОНУФРІЙ (рр. нар. і см. невід.) – поет – компілятор, церковний діяч.
Був ігуменом Преображенського монастиря поблизу Харкова (1693-1696, 1705-1709). Автор рукописного збірника “О пріроженю человческом, под которою планетою знамен небесных родится всяк человек, важностю и комплексіями и обтаєм зде описано єсть…”, складеного між 1696 – 1699 рр. Сюди ввійшли перекладені з польської мови епіграми календарного циклу Лазаря Барановича, а також прозові статті “О прироженю земле, як она єст в долготу, широту и толщину”, “О разделеніи времен возраста человеча и веков єго” та ін. Певний інтерес становлять ті вірші Онуфрія, в яких зафіксовано побут українців і їх морально-етичні переконання початку XVIII ст. – “О природе человеческой визнаніє”, “О женах беременных”, “О женской природe”, “О полуденном сне, иже недобре єсть в полдень спати”, та ін.
Літ.: Антологія української поезії: В 6 т. Українська дожовтнева поезія // Твори поетів XI-XVIII ст. К” 1984. Т. 1.
М. Судима
Related posts:
- ПЕКАЛІД СИМОН ПЕКАЛІД СИМОН (Пенкаля, Пенкальський; бл. 1567, м. Олькуш, Польща – після 1601, там же) – поет. Навчався в Краківському університеті, де 1589 р. здобув ступінь бакалавра. Згодом прибув до Острога, працював при дворі князя Костянтина, за що був звинувачений у сприянні іновірцям і прозваний “русином”. Автор латиномовної поеми “De Bello Ostrogiano” (“Про Острозьку війну”, 1600), […]...
- ДЕНЬ ОНУФРІЯ ВЕЛИКОГО – НАРОДНІ СВЯТА ТА ОБРЯДИ КАЛЕНДАРНОГО ЦИКЛУ 7 червня відзначаємо день Онуфрія Великого. Стародавня легенда оповідає, що колись, польові квіти поскаржилися Онуфрію Великому, що Мороз хоче їх застудити й погубити. Онуфрій пожалів квіти та звернувся до Мороза, щоб не ображав і не губив рослини. Але той упертий виявився, і терпець Онуфрію урвався: розлютився він і вдарив Мороза обухом сокири прямо по голові. […]...
- Гербовники Гербовники (польск. herb, від нім. Еrbе – спадщина) – збірники, в яких вміщено малюнки гербів, їх описи та родоводи власників гербів. У середньовічній Європі поява Г. пов’язана з інститутом рицарства (представлення учасників турнірів відбувається за допомогою Г.). Найдавніший, Цюріхський Г., датується XIV ст. У польських Г. XV-XVIII ст. зафіксовано геральдику української шляхти. В Україні герби […]...
- Питання до заліку (XVIII ст.) – Додатки 1. Загальна характеристика літературного процесу XVIII ст. 2. Літературні особливості козацьких літописів. 3. Публіцистичне спрямування “Історії русів”. 4. Зміст і форма “Мандрів до святих місць” Василя Григоровича-Барського. 5. Творчість Феофана Прокоповича. 6. Драма Георгія Кониського “Воскресіння мертвих”. 7. Образ Богдана Хмельницького у драмі “Милість Божа”. 8. Інтермедії XVIII ст. 9. Вертепна драма. 10. Художні засоби […]...
- Бард Бард (кельт. bard – співець) – мандрівний співець у народів кельтського походження; в добу середньовіччя – поет в Ірландії, Шотландії, Уельсі. Щоб здобути це звання, початківець мусив оволодівати версифікаційною майстерністю впродовж 10-12 літ. Поезія В., що проіснувала майже до кінця XVIII ст., мала великий вплив на європейську літературу, передовсім на романтизм, особливо після видання пісень […]...
- ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО ОГІЄВСЬКИЙ-ОХОТСЬКИЙ ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – священик, фольклорист і поет середини XIX ст. Цей сільський панотець із Ніжинщини та Чернігівщини зібрав вартісний матеріал етнографічного характеру (зокрема, про народну обрядовість, пов’язану з новорічним святом і весіллям). Дещо вдалось опублікувати в неофіційній частині “Черниговских губернских ведомостей”, кореспондентом яких був, і навіть у “Чтении для солдат”. […]...
- РОМАНС Романс (ісп. romance від пізньолат. romance – по-романськи, тобто по-іспанськи) – це сольна лірична пісня, здебільшого про кохання. Вона виконується з музичним супроводом. Походження терміна “романс” пов’язують з Іспанією. В Іспанії романсом спочатку називалася пісня світського характеру рідною (“романською”) мовою, тобто відмінною від традиційної латинської, прийнятої для церковних пісень. Збірки таких пісень, об’єднаних наскрізною дією, […]...
- Озерна школа “Озерна школа” англійських поетів-романтиків – напрям в англійській поезії на межі XVIII-XIX ст.., представники якого (У. Вордсворт, С.-Т. Колрідж, Р. Сауті) мешкали в Озерному краї, спромоглися, заперечуючи раціоналістичний догматизм класицизму та Просвітництва, здійснити оновлення англійської лірики. Для їхньої поезії характерні мрійливість, переживання природи, любов до простої людини, Ідеалізація середньовічної минувшини. Відгомін творчих пошуків “0. ш.” […]...
- Фігурний вірш Фігурний вірш (лат, figura – зовнішній вигляд, образ) – вірш, в якому синтезовано властивості звукових та візуальних мистецтв, втілені у винахідливій, переважно графічній, формі. Запроваджений еллінським поетом Сіммієм (збереглося три його вірші – у вигляді сокири, крил та яйця), поширились у європейських, особливо у новоєвропейських літературах XVII ст., набуваючи найнесподіваніших конфігурацій. Висвітлювалися Ф. в. і […]...
- Вергілій: творчість, значення і переклади Вергілій (Virgil), Марон Публій (70-19 до н. е.) – найбільший з римських поетів. Він успішно наслідував Пастораль Феокрита, дидактичним поем Гесіода і Арата і епосу Гомера, вивівши на новий рівень все три жанру. У своїх “еклоги” на тлі традиційної пасторальної ідеалізації автор торкається багатьох злободенні проблеми, в “Георгіках” він трансформував сухий дидактизм своїх попередників в […]...
- Барвисті квітки “Барвисті квітки” – літературно-художній декламатор, укладений С. Гаєвським і випущений у світ 1919 видавництвом “Поступ” у Києві. На відміну від інших хрестоматійних видань містить не лише вибрані поетичні твори – лірику, ідилію, поему, баладу, легенду, байку, гумореску, сатиру, – а й відомості з теорії літератури, біографічні дані про авторів, словничок малозрозумілих слів. Призначений для культурно-освітніх […]...
- КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ КЛИМЕНТІЙ ЗІНОВІЇВ (40-ві – 50-ті роки XVII ст. – після 1712, Чернігів) – поет, один із перших українських етнографів. Біографічних відомостей про Климентія Зіновієва майже немає. Очевидно, був вихідцем із незаможної родини. Освіту здобув у Києво-Могилянській колегії. Постригся в ченці. Життя пройшло у мандрах Україною, Білоруссю, Польщею, Росією, Литвою. Останні роки провів у одному з […]...
- АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С АНИСІЯ ПАРФЕНІВНА С. – поетеса. Її ім’я збереглося в кількох варіантах вірша “Із болестію серца вопію до Бога” через акровірш. Перший варіант надрукував В. Гнатюк, тут читається частина акровірша: “Інокиня Анисія”, в другому варіанті, надрукованому М. Возняком, читається: “Парфюновна С.”, у третьому, надрукованому В. Перетцом, – “Інокиня Анисія Павфуновпа”. Жила, ймовірно, на зламі XVII-XVIII чи […]...
- ПИСАРЕВСЬКИЙ СТЕПАН ПИСАРЕВСЬКИЙ СТЕПАН (псевд. Стецько Шерепаря, 80-ті роки XVIII ст., слобода Вовча, тепер м. Вовчанськ Харківської обл. – 03.02.1839, там само) – письменник – романтик. Батько поета П. Писаревського. Навчався в Харківській духовній семінарії. З 1818 р. – священик у Харкові, Богодухові й на селі. Став протоієреєм; кілька разів його усували від виконання обов’язків у зв’язку […]...
- ПЕТРОВ МИКОЛА ПЕТРОВ МИКОЛА (12.04.1840, с. Вознесенське, тепер Костромської обл., Росія – 20.06.1921, Київ) – літературознавець. За походженням росіянин, син сільського дяка. Навчався в Макар’євській бурсі, Костромській духовній семінарії. По закінченні Київської духовної академії (1865) викладав словесність у Волинській духовній семінарії (м. Кремінець). З 1870 р. – доцент кафедри теорії словесності, російської та зарубіжної літератури Київської духовної […]...
- Логаеди Логаеди (грецьк. logaoidikos, від logos – слово та aoide – спів) – у квантитативній версифікації – вірші мішаних розмірів, утворені сполученням чотиридольних стоп (дактиль, анапест) із тридольними (ямб, хорей), поширені в античній поезії, зокрема в ліриці та трагедії. На їхній основі витворювалися нові строфічні структури (Алкеева строфа чи Фалекіїв вірш). Вживаються і в тонічних віршах, […]...
- Декламація Декламація – мистецтво виразного, художнього виголошення, читання літературного твору. Широко культивувалося в школах України ще з XVI-XVIII ст., в яких вивчали риторику і піїтику, виголошували “орації” (промови), декламували вірші під час вітання знатних осіб, урочистих церемоній, великих церковних свят. Поширеною була Д. віршованих діалогів, шкільних релігійних драм. Декламатори виголошували тексти піднесено, пишномовно, з трафаретними жестами, […]...
- Моє враження від поезій Лі Бо та Ду Фу – ЗРАЗКИ ТВОРІВ – ПОЕЗІЯ СХОДУ ЕПОХИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ. ЛІ БО, ДУ ФУ, ОМАР ХАЙЯМ – ЖАНРОВО-ТЕМАТИЧНЕ РОЗМАЇТТЯ СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ ЛІТЕРАТУРИ – 8 клас Дороги справжніх поетів ніколи не бувають легкими, адже митці прагнуть осягнути проблеми світу і “в усьому дійти до сутності”. Саме такими були великі китайські мандрівники, яких філософами зробило життя, Лі Бо та Ду Фу. Вони пройшли пліч-о-пліч тисячі кілометрів, мандруючи шляхами Китаю. Обидва прагнули усамітнення, щоб краще зрозуміти світ, пізнати сенс людського існування. Лі Бо […]...
- ВИШЕНСЬКИЙ ІПОЛИТ ВИШЕНСЬКИЙ ІПОЛИТ (рр. нар. і см. невід.) – ієромонах з Ніжина, письменник і мандрівник. Автор опису подорожі в Єрусалим, на Синай та Афон у 1707 – 1709 рр. Виконаний за визначеним планом твір охоплює не тільки розповідь про Святу землю, відому з Біблії, а й про життя та побут багатьох народів, зокрема балканських. В описах […]...
- МАКСИМОВИЧ ІВАН МАКСИМОВИЧ ІВАН (грудень 1651, Ніжин – 10.06.1715, Тобольськ) – культурно-освітній діяч і поет. Був старшим сином шляхтича Максима Васильківського. По закінченні Київської академії (1669) прийняв чернечий сан і залишився в ній викладачем, очевидно, поетики чи риторики. 1680 р. став ієромонахом Києво-Печерської лаври. У 1685- 1690 рр. був проповідником і одночасно (до 1696 р.) намісником підпорядкованого […]...
- Акмеїзм Акмеїзм (грецьк. акті – вищий ступінь чи якість чого-небудь) – стильова течія в російській поезії, що виникла на початку XX ст. як один із шляхів авангардизму. Група митців на чолі з М. Гумільовим (Анна Ахматова, М. Кузмін, О. Мандельштам, М. Зенкевич, В. Нарбут) утворила “Цех поетів”, виступаючи на сторінках часопису “Аполлон”. Естетичними засадами акмеїстів були […]...
- Лірика Костянтина Бальмонта Ліриці талановитого і прославився поета Бальмонта притаманна гострота відчуттів і пошук вражаючої миті, який хотілося б наділити в слова і залишити в людській пам’яті назавжди. У більшості випадків тема і передача його лірики не залежить від самого предмета зображення поезії. Костянтин Бальмонт відноситься до поетів-символістів, які широко використовували у своїй творчості імпресіоністські прийоми, передаючи тонкі […]...
- Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922 “Струни. Антологія української поезії. Частина І-II. Берлін, 1922” – літературно-художня ілюстрована антологія-хрестоматія “від найдавніших до нинішніх часів”, споряджена “для вжитку школи й хати” Б. Лепким, випущена “Українською народною бібліотекою” і “Українським словом” – берлінськими видавництвами. Перша частина обіймає фрагменти переспівів “Слова о полку Ігоревім” (Т. Шевченка, В. Щурата, Б. Лепкого), великий розділ народних пісень (календарного […]...
- ДІАЛОГ ДІАЛОГ (від грецьк. – розмова, бесіда) – жанр давньої української поезії та прози XVI – XVIII ст. Інша назва – “розмова”, “розмисел”. Розрізняють такі типи діалогічних творів: 1) як різновид драми, побудованої на системі монологів (тут діалог наближається до декламації); 2) як жанр суто літературний, із театром і декламаціями не пов’язаний; 3) як диспути у […]...
- АНДРІЄВИЧ РОМАН АНДРІЄВИЧ РОМАН (рр. нар. і см. невід.) – поет і драматург 20 – 50-х років XIX ст. Біографічні відомості про письменника дуже скупі. Народився на Полтавщині, служив у російській армії, після виходу у відставку до кінця своїх днів жив у Переяславі. Лірична поезія Р. Андрієвича має романтичну забарвленість. У віршах, написаних українською (“Чуже не своє”) […]...
- Псалми – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Псалми (від грец. Ψαλμόζ – хвалебна пісня, первісно – ударяти по струнах, спів під акомпанемент струнного інструмента) – жанр духовної лірики. Перші псалми, зібрані в Псалтирі, приписуються біблійному цареві Давиду. В цей біблійний текст увійшло 150 псалмів. У східнослов’янських культурах Псалтир став відомим з XI століття й використовувався з навчальною метою: за ним вчили uрамоті […]...
- Апофегма Апофегма ( грецьк. apoph ma thegma стислий виклад, влучне короткі оповідати про репліку чи витівку мудреця, митця, просто розумної, дотепної людини. Найпопулярніші герої А – діячі античного світу. Естетичним центром А. є кмітливість, мудрість, дотепність, дошкульність, швидка і несподівана реакція. Типова форма реакції – репліка. А. була дуже поширеним жанром у європейській літературі від античності […]...
- Шаїрі Шаїрі – чотирирядкова строфа на шістнадцять складів з дактилічним або парокситонним моноримним римуванням. ПІ. – панівний у грузинській поезії до XVIII ст. віршовий розмір, простежується у найдавніших пам’ятках грузинської лірики, цією строфою написано відому поему Ш. Руставелі “Витязь у тигровій шкурі”, перекладену українською мовою М. Бажаном. Крім “високого ПІ.”, який використав грузинський поет, він застосував […]...
- Гімн красі, радощам життя і коханню в поезіях Сапфо та Анакреонта – ЗРАЗКИ ТВОРІВ – ГОМЕР, ТІРТЕЙ, САПФО, АНАКРЕОНТ, ЕСХІЛ, СОФОКЛ, ВЕРГІЛІЙ, ГОРАЦІЙ, ОВІДІЙ – ЛЮДИНА ТА її СВІТ У ДАВНІХ ЛІТЕРАТУРАХ – 8 клас Давні греки вміли любити й цінувати життя – цей найкращий дарунок богів. Оспівування оптимізму, радощів буття пронизує твори більшості відомих поетів гою часу, зокрема Анакреонта. Відомо, що його творчість започаткувала напрям ліричної поезії під назвою “анакреонтична поезія”, який існує і сьогодні. Цей вил лірики розробляє вузьке коло тем: кохання, вино, бенкети, веселощі, дружбу. Вірші Анакреонта […]...
- Щоденник Щоденник – літературно-побутовий жанр, фіксація побаченої, почутої, внутрішньо пережитої події, яка щойно сталася. Щ. пишеться для себе і не розрахований на публічне сприймання, у ньому нотуються переважно явища особистого життя, здебільшого у монологічній формі, хоча може бути й внутрішньо діалогічна (полеміка із самим собою, з уявним опонентом тощо). Ці ознаки особистого Щ. сприяли його поширенню […]...
- СТАНСИ Станси (від італ. stanza – строфа) – невеличкий вірш з кількох чотирирядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену думку. В західноєвропейській поезії кінця XVIII – початку XIX століття поняття “станси” часто ототожнювали з поняттям “строфа”. Інколи поняттям “строфа” позначали віршову організацію “високих жанрів, зокрема оди; під стансами (середній жанр) у такому випадку розуміли свого роду […]...
- Головний наголос Головний наголос – виразний словесний наголос у вірші, котрий, за законами української версифікації, розподіляє свою ритмотворчу функцію з побічними наголосами одного і того ж самого слова. Так, у вірші П. Тичини “Арфами, арфами…” епітет “самодзвонними” має Г. н. на третьому складі при побічному наголосі на першому. Так само у вірші “Закучерявилися хмари…” спостерігається Г. н. […]...
- Маринізм Маринізм (лат. marinus – морський) – морська тематика в художній літературі, позначена не тільки естетичним переживанням морських краєвидів та життя моряків, а й часто поривом у незвіданий простір, жагою відкриття нового. Представниками поетичної мариністики в українській літературі можна вважати Т. Шевченка (“Гамалія”), Лесю Українку (цикл “Кримські спогади”, “З подорожньої книжки”), П. Карманського (вірші із збірки […]...
- Станси – Жанровий поділ лірики – ЛІРИЧНИЙ РІД ЛІТЕРАТУРИ – РОДИ І ЖАНРИ ЛІТЕРАТУРИ Станси (від італ. Stanza – строфа) – невеличкий вірш з кількох чотирирядкових строф, кожна з яких висловлює закінчену думку. В західноєвропейській поезії кінця XVIII – початку XIX століття поняття “станси” часто ототожнювали з поняттям “строфа”. Інколи поняттям “строфа” позначали віршову організацію “високих жанрів, зокрема оди; під стансами (середній жанр) у такому випадку розуміли свого роду […]...
- Акровірш Акровірш (грецьк. akros – зовнішній, крайній, лат. versus – повтор, поворот) – поетичний твір, у якому початкові літери кожного віршового рядка, прочитувані зверху вниз, розкодовують слово чи фразу, присвячену певній особі або події. Зародився в античну добу, побутував в часи еллінізму, Ренесансу, бароко, в період нової та сучасної літератури. В Україні відомий від XVI ст. […]...
- У чому своєрідність романтизму? Романтизм виник як заперечення класицизму. Водночас – це й новий етап у розвитку літератури кінця XVIII – початку XIX ст. В Німеччині та Англії він з’явився у 90-х роках XVIII ст.,. в російській, польській літературах – після 1815 року, в українській – ще пізніше, на межі 20-х-30-х років XIX століття. Незважаючи на те, що творчість […]...
- Громадянська лірика Громадянська лірика – умовна назва ліричних творів, в яких актуалізуються соціальні та національні мотиви. Однак вона не складає окремої групи. Г. л. присутня й у вірші-пейзажі (у вірші “Садок вишневий коло хати” Т. Шевченка мовиться не лише про ідилічний вечір, а й про родину як одну з основ гармонії світобуття), в інтимних поезіях (у відомих […]...
- Теми наукових робіт – Додатки 1. Міфопоетична парадигма образності у “Повісті минулих літ”. 2. Літературна творчість в осмисленні давніх українських авторів. 3. Самоусвідомлення творчої особистості у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 4. Повчальна проза в українській літературі доби Київської Русі. 5. Апокрифічний компонент у літературних пам’ятках доби Київської Русі. 6. Художній хронотоп “Повісті минулих літ”. 7. Художній хронотоп Київського літопису. […]...
- Вік. 1798-1808 “Вік. 1798-1808” – тритомна антологія української літератури, присвячена 100-річчю виходу в світ перших трьох частин “Енеїди” І. Котляревського. Упорядкували В. Доманицький та С. Єфремов. 1-й том (поезія) вийшов 1900 (перевидано 1902), 2-й і 3-й (проза) – 1902. Чимало творів (Т. Шевченка, І. Франка та ін.) через цензурні перешкоди не могли потрапити до видання, а деякі […]...
- Що таке Стоунхендж? Стоунхендж – кругле кам’яницю (його ще називають кромлеха), яке знаходиться в Уилтширі, графстві в Англії. Він складається з незвичайних споруд, схожих по виду з кільцями і підковами, які побудовані з величезних, грубо оброблених кам’яних брил. Легенд про виникнення Стоунхенджа дуже багато. Так, в XVII столітті з’явилася теорія, що його побудували стародавні римляни, а в XVIII […]...