Онтологічні характеристики техніки
Онтологічний аспект філософського аналізу техніки зводиться насамперед до питання про походження техніки та її зв’язку з природою та суспільством. На теоретичному рівні це означає спробу виявлення природи і сутності техніки як самостійної реальності і розгляд характеру її взаємодії з іншими типами реальності, зокрема природним і соціальним.
Онтологічні характеристики техніки включають, по-перше, її природні підстави, по-друге, її сутнісні підстави.
Природа техніки – її граничні початку, те, з чого виникає техніка, на чому вона грунтується, що становить фундамент цього феномена. У природі техніки можна виділити субстратное і функціональний зміст. Субстрат (від лат. Substratum – підкладка, основа, підстава, носій, субстанція) – щось незмінне на противагу змінним станам і властивостям, те, що існує завдяки собі і в самому собі, а не завдяки іншому і в іншому.
Гранично загальним субстратним вмістом техніки є її матеріальна предметність, соціальність і функціональність. Матеріальна предметність техніки полягає в тому, що вона являє собою сукупність матеріальних засобів діяльності, штучно вироблених предметів, т. Е. Артефактів. Вона телесну, матеріальна, володіє кількісними та якісними параметрами.
Оскільки техніка може бути виготовлена з природних матеріалів, вона підпорядковується природним законам. Технічні об’єкти, як правило, мають фізико-хімічну або фізико-біологічну природу і, отже, відповідають законам фізики, хімії та біології. Але техніка не зводиться до природних об’єктів, будучи артефактом, вона відрізняється від натуральних явищ і процесів.
Техніка не є природним утворенням, вона створюється людиною. Самі по собі технічні об’єкти в природі не виникають, не ростуть, не існують. Техніка – це результат пізнавальної та продуктивної діяльності людини, продукт його фізичної та розумової праці. Технічні об’єкти – це не просто матеріальні предмети, речі серед речей. У відповідності з буквальним вихідним значенням терміну “techne” (мистецтво, майстерність, ремесло) – це сукупність навичок, умінь, метод діяльності, у тому числі метод використання знаряддя. Таким чином, “техніка – це людина, але не в його безпосередньому, а символічному бутті” [5, с. 274]. Соціальність техніки виражається в тому, що вона виступає як матеріальний носій суспільних властивостей, зв’язків і відносин. Технічні системи поза громадського застосування залишаються просто матеріальними предметами, абсолютно не обнаруживающими свого власного технічного буття, що не мають сенсу. Навіщо дорога, якщо вона не веде до Храму, навіщо лінія електропередач, якщо не горить світло, навіщо машина, якщо на ній ніхто нікуди не їде?
У гранично широкому значенні техніка є особливий штучний світ, особливий спосіб існування суспільства на відміну від способів існування асоціацій живих організмів у природі. Це загальний засіб і загальний спосіб життя в навколишньому середовищі, сутнісна родова характеристика самої людини. Техніка виникає одночасно з людським суспільством і є одним з найважливіших факторів його розвитку.
Таким чином, техніка соціальна за своїм походженням і матеріальна за своєю природою. При такому підході під технікою розуміється здатність людини до перетворюючої діяльності і одночасно її предметне втілення. Гранично загальний вміст техніки полягає також у функціональності технічних об’єктів, в їх вживанні у відповідності з закономірностями суспільного життя. Ця функціональність, однак, не тотожна соціальності техніки, так як висловлює лише здатність технічних об’єктів служити засобом людської діяльності безвідносно до їх штучному походженню.
Функція (від лат. Functio – виконання) розуміється як обов’язок, коло, діяльність, виконання соціально-значущих завдань.
Техніка реалізує в житті суспільства різні функції:
– Виробничу (як засіб праці);
– Пізнавальну (як засіб науки);
– Регулятивну (як засіб організації);
– Комунікативну (як засіб спілкування);
– Соціалізаторской (як засіб культури);
– Творчу (як засіб мистецтва);
– Навчальну (як засіб освіти);
– Інформаційну (як засіб передачі знань) і т. П.
Таким чином, матеріальна предметність, соціальність і функціональність складають загальне зміст поняття техніки, її субстрат. Вони є основними сторонами техніки, що втілюють в собі закономірності її розвитку, поза єдністю яких не можна зрозуміти сутність технічного прогресу.
Сутність (від лат. Quidditay – чтотость) – те, що становить суть об’єкта, сукупність його фундаментальних, універсальних властивостей, те, що визначає його специфіку, відрізняє від інших речей.
Сутність техніки нерозривно пов’язана з її природою і полягає в тому, що техніка є спосіб людського існування, здатність людини до перетворюючої діяльності і одночасно її предметне втілення.
Виділення щодо самостійної лінії сутнісного розвитку техніки дає можливість встановити закономірності використання в ній природних сил, діалектику її вичерпності та невичерпності.
Вичерпність техніки обумовлюється тим, що вона являє собою сукупність артефактів. Тому її розвиток завжди історично обмежене рівнем людських знань, цілями і завданнями людської діяльності (наприклад, для того щоб зловити мамонта, потрібна одна техніка, для того, щоб створити атомну бомбу, – інша). Вичерпність техніки полягає і в її кількісної та якісної обмеженості. Вона завжди може бути врахована, переписана в зведеннях, звітах, довідниках, ГОСТах, “комірних” книгах матеріально-технічного постачання і т. П. Можна порахувати всі матеріальні ресурси, перерахувати технічні принципи, позначити технологічні операції, т. Е. Все використовувані форми руху матерії можна якісно кваліфікувати і кількісно виміряти.
Таким чином, техніка завжди обмежена в її конкретної готівки та історичної визначеності способів функціонування [4, с. 27].
Невичерпність техніки пояснюється тим, що вона як матеріальний об’єкт не позбавлена природність, підпорядкована законам природи. Кожна технічна система, починаючи від окремих знарядь і кінчаючи технікою в цілому, не тільки представляє деякі можливості для досягнення тих чи інших цілей, але також містить у собі природно-природні можливості, потенції.
Потенційно в своєму загальноісторичному розвитку техніка спирається на нескінченність природи і субстратно не обмежена. Технічний прогрес полягає не в подоланні або запереченні законів природи, а в просуванні від використання одних з цих законів до використання інших, в поглибленні і розширенні сфери перетворення природних процесів, накопиченні різноманітності застосовуваних форм рухомої матерії (наприклад, від енергії падаючої води до енергії двигуна внутрішнього згоряння, атомної енергії). Технічний прогрес тому неминуче поєднує в собі як еволюційні, так і революційні процеси. Наявність революційних стадій в технічному прогресі обумовлено саме кінцівкою техніки у всіх проявах її Субстратні на кожному конкретно історичному етапі матеріально-технічного розвитку суспільства. У міру технічної еволюції вичерпуються можливості прогресування її субстрату, що і зумовлює якісні, докорінні перетворення в техніці. Для виходу за критичні межі необхідні залучення нових станів матерії, нових сил і енергій природи, розширення всієї системи техніки. Тому природа і технічний прогрес нерозривно пов’язані один з одним.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)