ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ЛІРИКА СЕРЦЯ

Олександр Олесь уже назвою першої книжки – “З журбою радість обнялась” (1907) – вказав на мотиви й тональність своєї ліричної творчості. Заголовні образи сконцентрували в собі розмаїтий спектр почуттів, переживань, настроїв особистості, дуже індивідуальних, притаманних тільки їй. Та сила метафоричної образності така значна, що за коханням чи зненавистю, надією чи сумнівами, розкриленою свободою душі чи стражданнями ліричного героя постають радість і журба людини взагалі. Щирість, сердечність ліричних переживань безсумнівна:

Хтось ударив без жалю по серці моїм,-

І забилося серце в вогні золотім…

І посипались іскри ясні,

І в дзвінкі обернулись пісні.

Певна річ, Олександр Олесь – неперевершений автор інтимно-особистісних мотивів, проте було б помилкою не бачити в його творах і громадянських настроїв. У такому поєднанні суто особистісного й суспільного, громадянського його поезія має характеризуватися як спадкоємне продовження лірики трохи старшої його сучасниці – автора “Досвітніх огнів”. Як і Леся Українка, Олександр Олесь був щиро захоплений наростанням визвольного руху проти самодержавної тиранії. Його ліричний герой впевнений у перемозі весни над лютою зимою, вірою в те, що “сонце блискуче” розтопить “холодні сніги”, і люди дочекаються “свята волі, і світла, і втіхи”.

Показово, що вже в ранній творчості поета підноситься “вільний, смілий і високий” дух України, який, зміцнівши, розбудить рабів, притлумлених “мертвим спокоєм”, розірве невільницькі кайдани. І ті, що вчора мовчки терпіли “глум катів”, слухняно йшли за грати, сьогодні стали під прапори боротьби за свободу. “Міць шалена” окрилила занапащених, пройняла волею їхні серця, “і ось,- дивись, в руках замаяли знамена, і гімн побід співа невільна сторона”. Знаємо, що поет передавав часто бажане за дійсне, але в умовах наростання визвольних змагань народу такий пафос віршів мав революціонізуюче значення.

Українська національна революція 1917-1920 років вдихнула в лірику Олександра Олеся мужні, бадьорі, енергійні інтонації. “Криком щастя і страждання Україна кличе нас”,- заявляє поет від імені мільйонів своїх краян. Вірні сини Вітчизни клянуться, що рідні прапори не будуть вкриті ганьбою. Складними, тернистими виявилися шляхи боротьби українців за незалежність, коли доводилося одночасно захищатися і від білих, і від червоних “собирателей земли русской”. Все ж образ народу-титана символізував упевненість у неминучому торжестві історичної справедливості. Запорукою була звитяжна боротьба героїв, що закладали основи української державності:

Щасливі ми! Сучасники мої,

Яка багата нам судилась доля!

Беззмінна ніч, подзвін і клич, жалі..

. І сонце враз! І промениста воля.

ПЕТРО ХРОПКО

1997 р.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

ОЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ ЛІРИКА СЕРЦЯ